«Тут клює. Відверті історії
українського бізнесмена» Дмитро Томчук
Підприємець, засновник українського інвестфонду
First Investment Step Online (FISON)












«Тут клює. Відверті історії
українського бізнесмена»

Логотип Наш Формат фото
Дмитро Томчук
Український бізнес — це не проста прогулянка. Він формувався у жорстких умовах: коли розвалювалися старі економічні зв'язки та створювалися нові. Тому й уроки, які він дає, — безжальні й унікальні. У цій книжці інвестор Дмитро Томчук ділиться власними спостереженнями, які він накопичив протягом десятків років підприємництва — від 90-х до сьогодні. Як зробити так, щоб гроші працювали на вас? Чи можна довіряти партнерам? Коли потрібна дискусія, а коли — одноосібні рішення? І, зрештою, чому попри всі труднощі варто розбудовувати власну справу в Україні? Наповнена гумором, самоіронією і складними реаліями, ця книжка розповість не лише про те, як вести бізнес у нашій країні, а й про життя навколо нас.

Мати справу з інвесторами важко. Ніколи не знаєш, що в них на думці. Спілкування з ними, яке не закінчується крахом, — це мистецтво. Суміш бусідо з театром кабукі.Особливо важко, коли інвестор закордонний. Це означає, що на додачу до всього вам ще належить перевертати чужий культурний шар.
— Дмитро Томчук

Факти з біографії
Дмитро Томчук народився у 1977 році в місті Бердичів. За спогадами Дмитра, сім'я жила бідно, і з перших років життя, так само як багато його друзів у місті, він дізнався, що таке безгрошів'я. Не було нормального одягу, взуття, їжі.
У старшій школі він почав підпрацьовувати, а у випускному класі організував перший бізнес. Вони з другом возили з Вінниці до Бердичева газети з ТВ-програмою. Навіть на такому базовому рівні бізнесмени стикнулися з реаліями бізнесу 90-х: рекетом, здирництвом, бандитами і «ментами». У 1994-му, закінчивши школу, Дмитро переїхав у Дніпро. Під час навчання на факультеті психології він перебрав десятки підробітків. Попрацював нічним продавцем, торговим представником, менеджером з продажу меблів, намагався приторговувати підпільним алкоголем. Паралельно із цим він отримував юридичну освіту в Дніпропетропетровському держуніверситеті.
На останніх курсах Дмитро створив власну фірму. Це була перша, але не остання спроба знайти «місце, де клює» в бізнесі. У 2000-х його компанії займалися видобутком, машинобудування, харчовою промисловістю. У 2013 році Дмитро заснував інвестиційний фонд First Investment Step Online (FISON). Після однієї поїздок у США та знайомства з американським IT-комьюніті він звузив спеціалізацію фонду виключно до ІТ-сфери. Свій «польовий» досвід в українському бізнесі та уроки, які він отримав на різних етапах – від маленького підприємця до засновника інвестиційного фонду Дмитро Томчук виклав у книжці «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена».
Цитати з книжки

«
Моє дитинство минуло в Бердичеві. Ми жили в бараці, збудованому німцями. Барак складався з п'ятнадцяти кімнат, однієї кухні на всіх та довжелезного коридору. Коридор придався для гри в хокей. Щоправда, м'ячем, а не шайбою.
Нам ніхто не розповідав, чим загрожує робити малий бізнес у глушині в дев'яностих. Не було такого бізнес-курсу. Та й розповідати не було кому: в Україні бізнес будь-якого рівня тільки зароджувався. Ми почали діяльність без знань і, звісно, втрапили по повній. Непоганим результатом стало вже те, що ми лишилися живими. І при цьому отримували навіть якийсь мізерний прибуток.
Вітчизняний бізнес заснували не аристократи з академіками. Ударені перебудовою голодні вчителі, лікарі, інженери, яким потрібно було нагодувати сім'ї; мутні хлопці з дев'ятьма класами освіти, що читали по складах, але бадьоро рахували гроші й мріяли заробити на вишневу «дев'ятку»; старшокласники, які прагнули мати фірмовий плеєр SONY та чоботи з натуральної шкіри й на натуральному хутрі — ось хто став поживним гумусом, на якому зріс бізнес нашої країни.
Гроші знають, про що ви думаєте. І якщо ви вважаєте, що грошей немає і їм немає звідки взятися, вони й не з'являться. Ніщо так тонко не реагує на наші думки й настрій, як гроші. Гроші — полохлива риба, та ще й з телепатичними здібностями.
Що кращого життя я досягав, то сильнішим ставав страх повернутися в ті «перебудовні» злидні й безгрошів'я, що оточували мене в дитинстві. Цей страх, спочатку за себе, а тепер уже і за Сашу та Гошу, жене мене вперед і змушує рухатися, досягати, здійснювати. Аби впоратися з ним, був і є тільки один спосіб: працювати. Завдяки страху перед злиднями я завжди перебуваю в русі.
Один бізнесмен сказав: «Рахувати дрібноту — це убозтво». Але він не знав, що убозтво — це якраз коли дрібноти не рахуєш. Для багатої людини природно рахувати гроші, навіть якщо суми невеликі. Пояснення цієї звички: для бізнесу важлива кожна копійка, найдрібніші суми повинні працювати, а не йти даремно. Рано чи пізно досягається такий розумовий стан, за якого ставлення до великих і дрібних витрат стає однаковим, і розглядається не обсяг витрачених грошей, а сам факт зазнаних витрат. Звідси — прагнення до оптимізації витрат, яке непосвяченим здається скнарістю. Алгоритм працює однаково, незалежно від кількості нулів у виставленому рахунку.
Мати справу з інвесторами важко. Ніколи не знаєш, що в них на думці. Спілкування з ними, яке не закінчується крахом, — це мистецтво. Суміш бусідо з театром кабукі. Особливо важко, коли інвестор закордонний. Це означає, що на додачу до всього вам ще належить перевертати чужий культурний шар.
Лише в цій книжці й більше ніде! Я розкриваю карти! Я повністю опишу вам, що зробив, аби кататися як сир у маслі, витрачати гроші без ліку, прикурювати гаванські сигари від стодоларових купюр, вирізати з них із Сашею та Гошею портрети Франкліна манікюрними ножицями або просто релаксувати, змиваючи в унітаз по одній купюрі у двісті євро раз на хвилину, як учить мій коуч по бізнес-фен-шую.

»
Made on
Логотип Тільди на Нашому Форматі
Tilda