Книга «Стіни в моїй голові»
Книга в наявності
Відправка: 26.09.2023
Характеристики
| Автор | Володимир Станчишин |
| Видавництво | Віхола |
| Рік видання | 2020 |
| Палітурка | м'яка |
| ISBN | 978-617-7960-02-6 |
| Кількість сторінок | 192 |
| Мова | українська |
| Серія | Психологія |
| Розмір | 130 х 200 мм |
| Категорія | Популярна психологія |
| Артикул | 925209 |
Володимир Станчишин - «Стіни в моїй голові»
Ціна
250 грн
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Забрати в книгарні "Наш Формат"
завтра з 10:00 до 20:00
Про що книга «Стіни в моїй голові» автора Володимир Станчишин
Уявіть, що на вас чекає побачення вашої мрії, але ви — не надто впевнена в собі людина. Ви знаєте, що ваш партнер або партнерка — вершина всіх ваших мрій, тож маєте бути в найкращій за все своє життя формі. Чи тривожить вас ця ситуація? Якщо ні, закривайте цю книжку й купіть порадник «Як навчитися не брехати. Якщо так, вітаємо в клубі тривожних пацієнтів. Книжку Володимира Станчишина «Стіни в моїй голові» присвячено тривожності, депресії, соціальним фобіям, різним психічним розладам, які більшою чи меншою мірою впливають на звичний спосіб життя людини в соціумі. Вона не вилікує вас від неприємних станів, але допоможе зрозуміти — жити з ними можливо. Усі ми, стверджує автор, є тривожними, і в цьому немає нічого надзвичайного. Головне — зрозуміти, що тривога супроводжує нас усе життя й відіграє свою важливу роль у нашому існуванні.
Відгуки (1) Новий
Косинець Світлана Петрівна 19.10.2021 17:46
Я дуже тривожна баришня. За 10 секунд придумати собі 30 варіантів жахливого розвитку подій-та раз плюнути. А от 1 притомного і не катастрафічного дуже складно. Я постійно в очікуванні чогось поганого і коли стається щось дуже добре, я починаю роздумувати, як за це добре доведеться розплачуватися. Я вмію накрутити себе до крайнощів. Сама придумала, сама образилася, сама поплакала.
Я усвідомлюю, наскільки це погано і ненормально. Я намагаюся сама себе стримувати, заспокоювати, гнати тривожні думки. Я попридумувала різноманітні ритуали, які б мали захистити мене і дорогих мені людей від усього недоброго.
Врешті, коли я загнала цими думками себе в глухий кут, взялася за книгу.
Не скажу, що стало аж так простіше. Але перше, що я зробила, це попрощалася із ритуалами. Не знаю, чи відбулося це під дією книги, чи раптова смерть тата показала абсурдність усіх тих "танців з бубнами", але ритулів уже немає.
Далі я стала використовувати метод трамвая зі своїми тривожними думками. Правда, у мене це тролейбус, бо у Луцьку трамваїв немає і якось вони погано вписуються у мої буденні думки. Мене трохи насторожує швидкість руху того транспорту, але неймовірно тішить, що потрібний рогатий приходить вже частіше, ніж тижнів два тому.
Мене радує те, що у мене не депресія і не ПТСР. Розуміння останнього прийшло саме завдяки книзі. Чесно, я жахнулася, коли почала пригадувати своїх знайомих, які мають діагностований ПТСР.
Що ж до депресії, то я завжди дуже бурхливо реагувала на пропозиції людям, які скаржаться на цей стан, піти попрацювати чи сходити в дитячий будинок чи в заклади для людей з інвалідністю. Знецінення почуттів інших людей мене дуже лякає. А тоді, коли депресію вважають дурною блажжю, взагалі бісить. Оця наша експертність у всьому може привести до біди.
Не знаю, як ви, а я психолога і психіатра не дуже сприймаю. Ці люди мене лякають. Я так собі вже пробувала аналізувати причину такого страху. Мій бере початок ще з шкільної лави. Коли я була ученицею, психологів у школах ще не було, а візит до психіатра був клеймом на все життя. Коли вже стала працювати у школі сама, то до психолога водили неблагополучнх дітей і теж це було клеймом.
Я дуже сподіваюся, що подібна література і просвітницька робота зможуть змістити ці усталені негативні акценти у роботі психолога та психіатра на більш конструктивне русло. І тоді, коли хоч половина із нас зможе спокійно сприйняти той факт, що є потреба проконсультуватися у психіатра, я визнаю, що із совком у цьому питанні ми попрощалися.
Хочеться усім побажати бути уважнішими до близьких людей. І говорити. Просто говорити про свої страхи, переживання, проблеми. І вміти слухати і чути. інколи таких простих і водночас складних речей буває достатньо, щоб допомогти. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Інші книги автора
Схожі товари
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
