Книга «Ніколи не спиняйся. Як звільнити розум і перевершити самого себе»

Про книжку «Ніколи не спиняйся. Як звільнити розум і перевершити самого себе»

Книжка, з якою формується незламна воля, цілеспрямована дія і стійкість. Вона закладає фундамент самодисципліни й менталітет Воїна. Це своєрідний тренувальний табір для духу.

Тут для тебе:

• «Ментальна лабораторія» — простір для саморефлексії, глибокого аналізу й особистісного вдосконалення.
• «Маневри» — жорсткі істини, з якими доведеться зіткнутися, і стратегії, що допоможуть подолати будь-які перепони й вирватися вперед.
• Навичка одномоментного рішення, коли у кризових ситуаціях не лякаєшся дискомфорту й обираєш боротьбу з внутрішніми демонами.

Настав час скласти присягу самому собі й завершити почате, щоб пишатися своїми зусиллями, вчинками і результатами. Розплющ очі й переверш нарешті самого себе.

ПРО АВТОРА

Девід Ґоґґінс — американський військовий у відставці. Учасник бойових дій в Іраку й Афганістані. Ультрамарафонець, тріатлоніст, член Міжнародної зали спортивної слави за досягнення у спорті. Встановив світовий рекорд Ґіннеса, підтягнувшись 4030 разів за 17 годин.

Автор книжок «Мене не зламати» і «Ніколи не спиняйся», загальний наклад яких становить близько 7 мільйонів примірників.

Відгуки на книжку:

Девідова відданість філософії «досягати величі, викладаючись на повну» через ментальну стійкість і самодисципліну стала джерелом натхнення й мотивації для мільйонів людей у всьому світі — і для мене зокрема. Унікальність Девіда не лише у службі в «морських котиках» чи досягнутих рекордах. Вона насамперед у його справжності. Він говорить прямо, діє чесно і завжди — від щирого серця. Саме це важить найбільше. Двейн (Скеля) Джонсон, актор і рестлер

Інша книжка автора:

«Мене не зламати. Гартуй дух і кидай собі виклики», Девід Ґоґґінс, «Наш Формат», 2025 рік

Цитати з видання:

Кожна хвилина, яку ти витрачаєш на жалість до себе, — це хвилина, у яку не самовдосконалюєшся. Це ще один ранок без спортзалу, ще один вечір без навчання, ще один змарнований день, коли ані на крок не наблизився до своїх мрій, амбіцій і глибинних бажань. Тих, які все життя носиш у голові й серці.

Справжній воїн — це той, хто приймає пекло, у якому народився, а потім свідомо додає болю, ще більше випробувань, щоб перетворити кожен день на вишкіл із витривалості. Цих людей не влаштовує нормальний результат. Їм не досить просто бути кращими, ніж раніше. Вони завжди розвиваються й прагнуть стати найкращою версією себе. Зрештою, я став одним із них, і саме тому мене вшановували на конвенції ВІВ.

Его — потужна штука. Що більше я слухав про власний успіх, то дужчало бажання розслабитися, ніби вже досягнув фінішу. Я чудово знаю, що цей шлях не має кінця й роботи на ньому завжди під зав’язку, але коли життя припиняє бити тебе по зубах, а натомість підсовує велику тарілку з тортиком — дуже легко повірити, що ти тепер охуєнний і король світу. Особливо коли ти заслужив на цю похвалу тяжкою працею. Але в похвали — від керівництва, родини, решти — є і зворотний бік. Вона заспокоює внутрішнього звіра, тож гарувати вже не хочеться.