Тамара Горіха Зерня

Книга «Доця»

Name: Книга «Доця»
Brand: Білка
SKU: 918874
Price: 400 UAH
Availability: InStock
Rating: 4.7 (20 reviews)

Артикул: 918874

Переглянути фото книги

Паперова 400 грн

Електронна 250 грн

Книга в наявності

Відправка: 06.06.2025

Goodreads

4.68

Наш Формат

4.7

Вподобайки

653

Бестселери худліт 2024 Книжка року BBC

Характеристики

Автор	Тамара Горіха Зерня
Видавництво	Білка
Рік видання	2019
Палітурка	тверда
ISBN	978-617-7792-09-2
Кількість сторінок	285
Мова	українська
Розмір	145 х 215

Категорії

Сучасна українська проза ТОП книжок українських видавництв Ukrainian authors/ Література України russian-Ukrainian war since 2014 / російсько- українська війна з 2014 р

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта #Переможці Книги року BBC

Тамара Горіха Зерня - «Доця»

Ціна

400 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

На книжкових полицях

Сучасна українська література (128)

українська література (649)

Укр письменники (125)

Про що книга «Доця» автора Тамара Горіха Зерня

Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою.

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.

Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна - це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею.

У 2021 році Тамара Дуда (Тамара Горіха Зерня) з романом «Доця» номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року у номінації «Література». Твір був допущений до участі у другому турі конкурсу.

Відгуки про книгу «Доця»

Oleh Melnyk 16.03.2025 20:25

потужна книжка, всім рекомендую Відповісти

1 0

Коновалова Надія 08.12.2024 08:23

Література творить світ, моделює не лише наше сприйняття реальності, а й саму реальність… Ще раз переконалася в цьому, читаючи «Доцю» Тамари Горіха Зерня. Одразу хочу зауважити, що книга, безперечно, змусить кожного замислитися над своєю позицією та оточенням. Адже я не прочитала, а прожила цю історію, кожну сторінку хотілося далі і далі читати, і дізнатися, а чим це все закінчиться? А потім розумієш, що ось воно продовження цього роману, це те, що ми проживаємо зараз, у 2024 році. І тільки ми можемо цей віковічний ґвалт, наругу зупинити. Роман «Доця» про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. СВІЙ дім, СВОЮ Батьківщину, СВОЄ серце, СВОЮ мову, СВОЄ право ходити з високо піднятою головою по СВОЇМ українським стежкам. Події роману розгортаються навесні-влітку 2014 року час російсько-української війни на Сході України, а саме у Донецьку. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, друзів, ілюзії — і саме тут зібрала уламки життя заново, змогла віднайти новий сенс в тому, що вона тут є, акумулювати сили однодумців і направити їх у правильному напрямку. Я, як читач, крок за кроком спостерігала процес трансформації, переродження з невпевненої у собі дівчини, з купою комплексів та підліткових проблем — у воїна, у борця за ПЕРЕМОГУ, за ПРАВДУ, за УКРАЇНУ. Яка з початком воєнних подій вирішує не ховатись і вичікувати, а активно стати на захист СВОЄЇ країни. Ніхто в 2014 році не міг сподіватися, що Україна втримається і дасть відсіч, консолідується, десь візьме ресурси для оборони. Ця війна має показати, на що ми здатні заради себе, державності, заради України. Авторка цілеспрямовано веде розповідь від першої особи та не дає героїні імені, щоб кожен прожив цю історію самостійно, зробив власні висновки. Щоб кожен із нас поставив себе на місце цієї дівчини, і замислився перед кожним кроком, що вона робила заради України, чи змогли б ми так само вчинити. Особливо, коли починається передвоєнна метушня та населення охоплює стан тотального занепокоєння, я уявляла себе учасником подій. Я не дивилася на кількість сторінок, а бачила перед собою тих же людей, що й Доця, спустошене місто, чула постріли. Навіть той, хто ніколи не був в цих краях, вмить опиниться там. Я наприклад, і справді ніколи там не була, але коли дівчина описувала шахту, вулиці, все сіре, жодної машини, сирена, вибухи, то я собі так те і уявляла. Достатньо лише навести ці рядки: «Ось згоріла бібліотека, дім, машина, цього всього немає, як і деяких частин тіла, до речі. Подумай, як тобі жити без руки, ноги або з відрізаним вухом. Прийми зґвалтування як і будь-яку іншу наругу, абстрагуйся. Щоб вижити — ти будеш їсти землю, і годуватимеш землею»... і це є пряма болісна рефлексія на те, що відбувається зараз… Ба більше, я знаю, якщо війна докотиться до мого міста, буде достеменно так, як описано в книзі, — сморід мертвих тіл, розтрощені стіни будинків, апокаліпсис порожнечі колись людних кварталів і смерті, смерті, смерті… Відповісти

0 0

Рубцов Ігор 30.10.2023 22:10

«Доця» –це як розмова з сусідкою, яку зустрів через вісім з половиною років по всьому, що я і вона пропустили через себе в 2014-му, в нашому Донецьку. Ми так і спілкувалися ж жінкою, яка є доцею в романі і збірним образом різних людей. Вона поділилася історією своїх дій в умовах окупації міста, а я подумки переривав її монолог вкрапленнями своїх спогадів. Наші сліди залишалися на вулицях і, імовірно, при тих чи інших подіях ми могли знаходитися в якомусь метрі одне від одного. Та так і було, хоча деяка обережність змушувала нас не надто рвати на собі сорочки, коли хотілося дещо висловити, зустрічаючись з містянами, які чекали «асвабадітєлєй» від найгіршого із садистів нового століття.
Отак я вмонтував себе, свою родину в сюжет книжки. В ній ви не прочитаєте всіх моїх спогадів, моїх переживань і навіть деяких моментів, подібних до епізодів з життя головної героїні, цієї доці, коли дійсно, давши їм певний аналіз, можна констатувати: тут і отут, в певні хвилини годинник історії одного життя міг зупинитися. Жінка із книжки – ілюстрація до біографій тих, хто уособлював Донбас зразка 2014 року, на противагу представникам дамбаса – термін, породжений Революцією гідності і подальшою війною. В Донецьку наближення війни відчувалося за кілька років до того. Це за умов уважного аналізу всього, що відбувалося в країні і за її межами на схід і північ від державного кордону. Ми приблизно оцінювали людей, які живуть поруч, працюють з нами: їхні настрої, готовність до дій і таке інше. І все-одно, припустилися стількох помилок. Хтось несподівано опинився не в тому таборі. Та що там люди? Донецькі органи безпеки і внутрішніх справ, як з’ясувалося, працювали не на нашу країну. І мене дуже напружували ті моменти, коли на самому початку всієї каші я звертався туди з сигналами по конкретних антидержавних діях. А ще ходив до комісаріату, щоб у разі чого військові про мене не забули, писав свої дані в журналі, тихо радіючи, що переді мною записалися аж понад вісімдесят донеччан, готових захищати Донецьк від агресора. Здається, доця не припустилася стількох прикрих проколів, через які три літніх місяці внутрішня пружина скручувалася в очікуванні найгіршого. А найгіршим можна вважати таку поразку, коли навіть не встигнеш зробити хоч щось для захисту країни. Ми інакше уявляли захист. Як в класичні війні: ворог підступає, рухаючись від кордонів, а ми риємо шанці, будуємо лінії оборони і зустрічаємо дружнім вогнем. Правду дуже добре відображено к книжці. Вона ганебна і нереальна, уяви таке років так п’ятдесят тому. Ворог прийшов не з танками. Танки підтягнулися трохи пізніше (піднялися з «шахт»). Першими в місті опинилися коротко стрижені особи в треніках, впереміж з місцевими биками, доволі агресивні, не спотворені інтелектом, але готові до дій і забезпечені первинними засобами для побиття на смерть. Другий ешелон, підключений місцевими активістами – пенсіонери. Оті ж баби, які перекривали дорогу українській техніці, яка не могла увійти в міста і навести там лад. Театральна вистава «захисту» відділків міліції завершилася розподілом зброї із міліцейських зброярень, військових частин, органів безпеки. І єдина зброя українців – державний прапор, який несли в бік центральної площі до місця, де віддав життя перший герой мирного спротиву. Місто перестало бути нашим ще тоді, коли сніг впевнено відбілював його, а до літа… Що й казати?
Але, що ж я тут розповідаю про себе? З іншого боку, чому ні? Доця – одна з багатьох, хто пройшов через біль. Просто вона знайшла своє місце, чинячи опір ворогу всередині окупованого міста. Хтось не знайшов, а дехто робив речі, про які не ділилися навіть з близькими знайомими. Втілення авторського задуму просто прекрасне! Без натяжек, які трапляються у письменників, коли вони надають літературної форми первинним нарисам. Звісно, як донеччанин, я помітив дрібнички, які можна підкорегувати. Але ж для того треба бути донеччанином. А авторка роману ніколи не була в моєму місті. Її робота по максимуму достовірна. Колись, в 2014-му, я шукав контактів з закордонними журналістами і пропонував показати сліди злочинів окупантів мого міста. Не склалося. Та всі ми віримо в нашу Перемогу і тоді, можливо, Горіха Зерня захоче пройтися вулицями своїх книжкових героїв. То підемо?
Дякую Центральній бібліотеці Солом'янки! Відповісти

2 0

Гаращенко Марія 30.10.2023 19:55

Випадково познаймолися з діяльністю авторки ще на фб, а згодом на презентацію книги мене затягнула подружка, тоді я чомусь книгу не придбала, а потім побачила на бібліотечній полиці "Доцю". Одразу вирішила, що це знак, я "проковтнула" книгу за 2 дні та одну ніч, не могла відірватися.
І не через захопливі сюжети, як це часто буває в детективах чи любовних романах, а через щем у серці за кожного персонажа цієї історії, мені важливо було впевнитися, що з ними усе гаразд.
"Доця" - це не просто історія про війну. Це історія про силу та єдність людей. Про незворушну любов до рідної країни і надзвичайну силу почуттів, що об'єднують нас в найскладніші часи. Кожен персонаж став мені хорошим знайомим, що ділився зі мною власними надіями, страхами і мріями. "Доця" залишає після себе думку про важливість спільної підтримки та віри в майбутнє, навіть у найважчі моменти.
Адже це не вигадка, не трьохсотліні мемуари. Це життєві історії, адже авторка книги- волонтерка, що спілкувалася з реальними людьми, допомагала людям, котрі згодом стали персонажами цієї історі. Ця книга не лише про війну, вона про силу та єдність людей.
Про любов до своєї країни, силу почуттів.
Той випадок, коли кровний зв'язок може виявитися слабшим за духовний.
Дякую Центральній бібліотеці Солом'янського району Відповісти

2 0

Чернова Світлана 25.10.2023 12:32

Книга "Доця" авторки Тамари Горіха Зерня - це сповідь про найголовніші речі в житті кожної людини: жити вільно на своїй Землі, мати право ходити з високо піднятою головою, мати власну думку, мати власну домівку, жити по своїм законам. Життєва історія головної героїні Доці саме про це. Події відбуваються в нелегкий для України період окупації Донбасу.
Життя молодої дівчина, яка до військових подій жила мирним життям, мала роботу, домівку, друзів кардинально змінюється. Її батько продає квартиру і їде до Польщі на заробітки, а доньку відправляє жити до баби в Донецьк. Саме там восени-влітку розгортаються події, які описала авторка роману. Бачити, як по твоїй землі ходять чужинці, вбивають, ґвалтують, знущаються та грабують людей з твого міста було вище її сил. Втративши роботу, вона приймає доленосне рішення жити в окупації, і допомагати українським військовим. Це було ризиковано для життя, але Доця менше всього про це думала, бо десь є люди, які потребують допомоги.
Описані в книзі події вражали жорстокістю та підступністю ворога, і саме це додавало сил тендітній дівчині боротися та ненавидіти ворога. Це книга про дух волонтерства, нагадування, що внутрішня сила та любов зо своєї землі можуть робити дива. Книгу порадили в Центральній бібліотеці Солом'янки Відповісти

1 0

Світлана Булава 20.10.2023 10:41

У романі "Доця" показано складний і трагічний період нашої історії - початок війни, коли Українська армія майже не існувала і оборона країни ґрунтувалася на запалі та відданості добровольців і волонтерів. Авторка розкриває читачам передумови цього конфлікту, показуючи життя головної героїні до початку війни.
Крім того, Тамара Горіха -Зерня руйнує стереотип, що донеччани самі викликали війська Путіна, зауважуючи, що національні настрої в Донецьку не відрізнялися від інших українських міст, таких як Харків, Херсон, Одеса чи Київ. Авторка стверджує, що в Донецьку були завезені підготовлені та спеціально навчені особи для розгону та вбивства українців та іноземців, і ці особи стали головною силою і об'єктом уваги телебачення.
Особливо цікаво, що "Доця" має документальне підґрунтя, а деякі персонажі і події базуються на реальних прототипах і фактах. Це надає книзі більшої ваги і глибини, допомагаючи читачам краще зрозуміти трагедію війни та її вплив на життя людей.
Такі книги, як "Доця", є дуже важливими, оскільки вони допомагають нам переосмислити та проаналізувати події, які відбуваються навколо нас, і нагадують нам про важливість віри у свою справу, патріотизм і справжню дружбу, навіть в найскладніших умовах.
@Дякую Центральній бібліотеці Солом’янки Відповісти

0 0

library public 11.10.2023 13:44

Роман «Доця» я прочитала приблизно три роки тому. Книга мене вразила своєю реалістичністю, так як сюжетна лінія - це реальні історії очевидців подій на Сході України. Це книга про волонтерство, про допомогу, любов до ближнього. У творі використані життєві історії волонтерки родом із Донецька, вона і є «Доця». Фактично велика частина біографії і пригод
Доці - це історія Наталі з позивним Ельф, яка активно допомагала військовим та в аеропорту, а з часом жінка стала координатором волонтерської допомоги. Також використані історії інших свідків військових подій.
Незважаючи на те, що в той час ми надавали посильну допомогу військовим та біженцям, але я не надто задумувалась про те, як живуть люди на окупованих територіях, що в країні є велика кількість біженців, які
втратили все, пережили особисті трагедії, які були вимушені виїхати з насиджених місць і зіткнутися сам на сам з проблемами. На рівні підсвідомості мені завжди здавалося, що ці люди самі винні в тому, що
відбувається на їхній землі і що нічого такого не зможе трапитися на іншій території.
Цей роман перевернув мій світогляд, змусив пропустити через себе, подивитися іншими очима на ці події, показав інший бік життя наших військових, волонтерів, людей які за різних життєвих обставин залишилися на окупованих територіях. Я зрозуміла, що це ті проблеми про які треба знати і які потрібно виправляти. Тому я повністю погоджуюсь зі словами авторки, що роман «Доця» - книга, яка назавжди змінить кожного, хто її прочитає. Це історія про війну,
відвагу і любов на тлі спекотного літа 2014-го...
Наразі у нас триває повномасштабна війна яка дала реально зрозуміти, що відчувають люди на окупованих територіях, як важливо зберегти свою країну, нашу національну ідентичність, не втратити віру в перемогу і в щасливий завтрашній день, який обов’язково настане на нашій знівеченій землі.
Роман закінчується низкою смертей героїв, але є надія на відродження. І попри трагічні події, книга закінчується оптимістичними словами: «Будемо
жити»...
Дякую Казанківській публічній бібліотеці, що порекомендували цю книгу. Відповісти

0 0

Maksym Botvinnikov 17.09.2023 15:05

Тамара Горіха Зерня «Доця»
Продовжую знайомитись з сучасними українськими авторами.
І сьогодні хочу обговорити книгу, яка викликала в мене багато роздумів, багато переживань, та вир емоцій.

Книга, яка написана душею. Коли брав її читати, думав що це книга про щось цивільне, якась сімейна історія. Навіть подумати не міг, що це книга про війну. Про людину на війні, про людей й нелюдь.

Головна героїня книги проста дівчина, яка стала волонтеркою, яка пройшла крізь пекло, жахи, втрати, але не зламалася.
Успішний бізнес до війни та волонтерська праця під час подій 2014 на Донбасі. Все це вона тягнула на своїх плечах, разом зі своєю командою.

Сюжет вражає правдою та прямотою. Кожна історія це вистраждана серцем й душею трагедія, в якій є місто людяності, доброті, силі духу й волі, любові до України.

Всі історії до читача доходять через призму сприйняття головної героїні, й читач не відчуває повною мірою всі ті жахи, всі ті події, які пережила дівчина.
Але навіть після цієї призми ти відчуваєш біль, спустошеність, ненависть до "русні" та їхнього "руського миру".

Головні герої книги змальовані з реальних людей, які перші стояли на краю.
Прототипом головної героїні є Наталія Герасименко з позивним "Ельф". Ця реальна жінка виконувала бойові завдання і не раз була на крок від смерті.

Книга захоплює з перших сторінок, вона дуже зворушлива.
В книзі є і любов, і дружба, моральний вибір, патріотизм.

Після прочитання книги я знайшов інтерв'ю з авторкою, в якому вона розповіла про створення книги. Було цікаво читати, як і саму книгу.

Я декілька днів ходив приголомшливий, в голові крутилося багато думок. Я вже став ловити себе на думці, що після книг о війні сучасній, чи про боротьбу часів Бендери, чи ще раніше, в голові щось відбувається.
Ходиш як у тумані, відчуваєш біль у грудях. Я навіть не можу описати свій стан. Так на мене діють такі книги.
Раніше такого зі мною не було.

Книга дуже сподобалась. Написано сильно, хорошою мовою. І ще книга нагадую невеличкий альбом зі світлинами. Де кожна світлина, це маленька історія великої картини війни та миру.

А яке враження залишилось у вас після цієї книги?

Шукайте «Хроніки книголюба» у соцмережах

Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед!
Відповісти

0 0

Книговередун 28.04.2023 15:45

Це мемуар чи роман? Місцями книга відчувається настільки документальною, що перестаєш вірити в те, що ці історії можливо було просто вигадати. ?

Ми опиняємося у самих нутрощах окупованого Донецька. Бачимо війну буденно, у запахах зіпсованої їжі в покинутих будинках.. у зів’ялих квітах на запилених підвіконнях.. у спустошених вулицях..

Цю історію не читаєш, її проживаєш. Вона ріже тебе ножем по живому.

«Поспіх, із яким мережі кинулися заміняти українські товари російськими, нагадує незграбні спроби змити кров на місці злочину. Як же вони бояться ту Україну, якщо воюють навіть із сметаною…»

Вам буде хотітися вірити, що все це, лише художня вигадка, так не буває. Але проковтнути неприємний ком в горлі у вас так і не вийде. Бо немає страшнішої вигадки ніж правда. Правда на яку у багатьох відкрилися очі тільки тепер.

Боротьба на Донбасі триває не тільки за цілісність державного кордону, непорушність суверенітету чи недоторканність землі. Боротьба триває й за українців, за наших рідних незнайомців.

Якщо ви грішите “віддати Донбас, аби перестали стріляти” - книга допоможе не навішувати ярлики “свій/чужий” відштовхуючись лише від номерних знаків чи місця прописки.

А ще тут оплески волонтерському руху, ламання стереотипу “у війни не жіноче обличчя” та любов… Хоч, як і зазначає авторка, в книжці немає жодного слова на “лю”.

«Війна — це закритий чоловічий клуб, тільки жінкам чомусь рикошетом прилітає»

Нам конче потрібні подібні історії, для того, щоб пам'ятати з чого все починається, пам'ятати що немає залишатися місця для “а какая разніца”. Бо спочатку заходить культура, а потім танки.

«Стій прямо і смійся, смійся їм в очі. Навіть якщо довкола тебе немає України, навіть якщо там пустка й лід, навіть якщо там тьма єгипетська, у тобі самому України стане з головою, бо Україна - це ти»

Важлива і щемлива історія… Головне - щоб вона перестала бути актуальною…

@knyhoveredun Відповісти

0 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"