Євгенія Кузнєцова

Книга «Мова-меч. Як говорила радянська імперія»

Name: Книга «Мова-меч. Як говорила радянська імперія»
Brand: Твоя підпільна гуманітарка
SKU: 941204
Price: 651 UAH
Availability: InStock
Rating: 4.7 (10 reviews)

Артикул: 941204

Мова-меч. Як говорила радянська імперія - фото книги

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Паперова 651 грн

Garage Sale —

Книга в наявності

Відправка: 03.08.2025

Goodreads

4.61

Наш Формат

4.7

Вподобайки

963

Бестселери нонфікшн 2024

Характеристики

Автор	Євгенія Кузнєцова
Видавництво	Твоя підпільна гуманітарка
Рік видання	2023
Палітурка	тверда
ISBN	978-617-95186-2-1
Кількість сторінок	376
Мова	українська
Розмір	150 х 220 мм

Категорії

Філологія Публіцистика ТОП книжок українських видавництв Історія СРСР Нонфікшн

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Євгенія Кузнєцова - «Мова-меч. Як говорила радянська імперія»

Ціна

651 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

Про що книга «Мова-меч. Як говорила радянська імперія» автора Євгенія Кузнєцова

Ця книжка – це спроба відповісти на питання: Чому наші стосунки з мовами саме такі? Чому і зараз є люди, яким соромно говорити мовою власних батьків чи дідів? Чому нам буває соромно за рідні діалекти? Чому деякі з нас досі вважають, що мова – це нейтральна річ у собі, і не знати мову власної країни – це нормально? Чому на території сучасної Росії прямо зараз гине стільки мов? Чому якась мова комусь здається вищою, а якась – нижчою?

Мова-меч у ста невеликих розділах описує мовну реальність СРСР. Книжку можна починати читати з будь-якого розділу. Це науково-популярне видання для широкого кола читачів про мовні стосунки на тлі радянського періоду.

Мова-меч – це не заклик озброюватись мовою, як мечем. Ця книжка описує те, як в Радянському Союзі мечем стала російська. Рідна мова у боротьбі з імперіями має стати щитом.

Огляди на книгу

Олег Карпюк Русофонство пригноблене, та до coup de grâce ще далеко: язьікова опозиція відроджувалася із віддаленням від столиці російського війська. Бурхливі деколонізаційні процеси різали по живому невгамовних пушкіністів, і ані шеврони освободітєлєй «Говори на русском или умри», ані методичне спалення української літератури на тимчасово окупованих територіях та святкування оонарнією дня русского язьіка в день підриву дамби Каховської ГЕС не розставили крапок над ї. «Мова-меч» нехай і задумувалася до 24.02.2022, з’явилася якраз вчасно, щоб розвинути й закріпити надбані кров’ю, пóтом і важкою працею передусім носіїв пікселя національні здобутки. «Мова-меч» пропонує популярну історію Совєтського Союзу через призму мовної політики видозміненої імперії, специфічна риса якої легітимізує такий підхід. Абсолютна політизованість всього й уся неодмінно мала охоплювати і мову, що й віднаходиться вже на самих початках у декреті 26 грудня 1919 року, де боротьбу з неписьменністю прямо пов’язують з «участю в політичному житті країни». Всеосяжність мови-політики заразом викриває і врядування держави совєтів, одноосібно керованої партією. Прямолінійна відмова Кузнєцової від «вичерпного аналізу» на користь «роздмухування інтересу» величезною добіркою тем і сюжетів водночас вберігає від високочолої критики та виявляється особливо придатним способом показати розрив між дійсним та декларованим у Совєтській імперії. Рясногранна оповідь впритул наближається до деконструкції цієї лакуни виявленням силуваного імітування, окозамилювань, різких змін курсу і безсовісних переливань старого-молодого вина у діряві бурдюки, що могла собі дозволити лише безмежно розбещена влада. Звучить геть не сенсаційно, однак не так вже й просто вивести на чисту воду устрій панівного формалізму, де реальність «підтягували» до постульованого, а труди ідолів рясніли взаємосуперечливими цитатами на всяк гаразд. Самопроголошена вихователем держава не визнавала жодних бар’єрів: латинізація абеток понад сімдесяти писемностей під гаслами «звільнення трудящих мас від впливу буржуазно-націоналістичної дореволюційної друкованої продукції» ніяк не завадила розвернути процеси назворот, тож після 1935-го алфавіти кирилізували задля зближення з російською, доступ до якої, за словами наркома просвіти Крупської, «загороджували кріпакам і біднякам» ті самі «буржуазні націоналісти». Асоційована до певної пори з царизмом русифікація, таврована інструментом національних гонінь і впровадження «казенної російської ідеології в життя "інородців"», одного дня оберталася «найвеличнішим подарунком» менш рівнішим мовам, котрим відтоді доводилося відчувати на собі односторонній «благотворний взаємовплив» і «взаємодопомогу» «мови безкінечних скарбів», «загальновизнаної усіма народами, усим людством». Філігранні лаконічні нотатки ніби вольфрамові кульки начиння хаймарсових боєприпасів густо прошивають блаженну совєтську мітологію, коли не вражають летально. Розмаїта добірка показує вихолощення фонетики, лексики і синтаксису, змальовує двонаправлене знебарвлення мови через нищення діалектів та репресування «інтеліґентських» іншомовних слівець, охоплює не лише українську, а й російську, білоруську, узбецьку та мови корінних народів Російської імперії, виокремлює кримськотатарську та їдиш, згадує штучні есперанто й молдовську. Кузнєцова не розігрує «жертовну карту»: деструктивний вплив совєтських практик на російську вкупі з її роллю «провідника» дозволяє продемонструвати подвійний уніфікаційний тиск на «підпорядковані» мови. Ця історія наводить мости із незалежною Україною , чиї переваги дозволили забуяти й зміцніти ненависливому русофонству, відгодованому паразитові демократичного ладу, прав і свобод людини. Видовище насильницьких трансформацій мов, абеток і правописів у Совєтському Союзі не може не відрезонувати із сьогоденням, яке досі збурює нещасна буква ґ, конче — у транслітерованих з української назвах. Чого варта хоча б доля калмицької мови: 1924 року перейшла на кирилицю, 1930-го її латинізували, щоб 1939 року знову повернути до кирилиці. І все це — під гаслами прогресу, раціоналізації й невпинних покращень; тонко увиразнена підміна понять, перед якою схиляють покірливо голови єзуїти зі своєю мораллю, щодня нагадує про себе під час війни, яку кличуть «спєциальной воєнной опєрацієй» та прозваних «хлопкамі» вибухах. «Мова-меч» неначе дослухається перегиначеної поради Стівена Гокінга, що кожна формула, місце якої тут зайняла би розгорнута аргументація фахової дискусії, зменшує кількість читачів удвічі. Русапєтству наносяться вивірені точкові удари: совєтському світилу Максіму Ґорькому, котрий таврував діалектизми «уродлівимі ідіотічєскімі словєчкамі», пригадують вісімнадцятирічний відпочинок у «капіталістичній» Італії, адже з берегів сонячного Капрі зручніше було прославляти пролетарську боротьбу, а історія марризму, «молодшого брата» лисенківщини, виявлятиме фаховий та інтелектуальний рівень мовознавства в державі кухарок. Послідовна історична тригонометрія не залишає шансів ревізіонізмам «національного вирівнювання»: якщо «з усіх етнічних росіян Совєтів менше відсотка говорили іншими мовами» і «на Ташкентському авіазаводі лише 1% працівників були узбеками», то напрошується красномовніший будь-яких хитромудрих конструктів висновок, який чудово пояснює, чому «1979 року киргизькою мовою вийшла одна книжка з радіотехніки накладом 100 екземплярів, тоді як російською за той самий період надрукували 507 книжок з цієї теми загальним накладом майже сім мільйонів екземплярів». Байдужа войовничості безглуздого руйнування чи кревної помсти «Мова-меч» вивірено й врівноважено підриває засади безликонейтральної «історичності», якою намагаються навіки законсервувати успадкований лад. Дарована авторкою можливість читати з будь-якого місця дарма викликала побоювання щодо «кліповості» оповіді — багатолика наруга над матерією суспільного життя надійно фокусує увагу. Обізнана з невіддільними від сьогодення запеклими ідентичнісними сруперечками щодо пам’ятників, які нікому не мішають, та мови, котра не годує, праця Кузнєцової могла б стати остаточним мирним вирішенням язьікового питання, якби ж люди з російськомовністю полишали імперський інфопростір. Авторський доробок довершують внески ілюстратора та видавця, тож дорікнути можна хіба за несподіване завершення мовноязьікого лікнепу. «Мова-меч» впевнено виконує п’ятирічку за два роки. Дослідниця заслуговує на річну норму трудоднів, премію від Спілки письменників та увагу кожного зацікавленого читача. Надзвичайно рекомендую прикрасити свої полиці. 32 0

Відгуки про книгу «Мова-меч. Як говорила радянська імперія»

Владислав 23.12.2024 15:09

Багато цікавої фактової інформації про те, як совки і росіяни загалом використовували мову для керування іншими націями (то мови меншин підтримують, то, коли це вже не потрібно, навпаки - забороняють).
Оскільки глави у книзі короткі, то її можна потихеньку читати паралельно з будь-якою іншою книгою.
Книга була б особливо корисна любителям тези "какая разніца на каком язикє", але, на жаль, навряд чи ці люди будуть її читати. Відповісти

1 0

Світлана Булава 21.10.2024 23:39

Книжка «Мова-меч» – це потужне науково-популярне дослідження мовної політики СРСР, яке привідкриває завісу над історією мовних відносин в умовах радянської тоталітарної машини. Я бачу в цій праці важливу спробу пояснити, чому питання мови – це не лише про комунікацію, а й про ідентичність, національну гордість та боротьбу.
Автор влучно розглядає ті питання, які і досі залишаються актуальними: чому деякі люди соромляться своєї рідної мови, чому діалекти зазнають приниження, і як формувалося це уявлення про «вищість» чи «нижчість» мов. Особливо вражає аналіз того, як в СРСР російська мова стала знаряддям придушення і контролю, а мовні меншинства – жертвами цього процесу.
Книга не просто розповідає історію, вона змушує замислитися над тим, чому мова є настільки важливою частиною нашої самобутності і як політика може знищувати або, навпаки, відроджувати мовну культуру. У кожному з коротких розділів є потужні меседжі, які допомагають краще розуміти наші сьогоднішні мовні реалії.
Особливо цінним є те, що це видання нагадує про важливість збереження і поширення рідної мови як щита у боротьбі за власну ідентичність. І якщо хтось ще вважає, що незнання мови своєї країни – це нормально, ця книга точно розвіє ці міфи.
Дякую @ Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди
Відповісти

3 0

Тарас Білоус 21.10.2024 15:49

Прочитавши книгу Євгенії Кузнєцової «Мова-меч. Як говорила радянська імперія», я відчув справжнє потрясіння. У свої 60 років я добре пам’ятаю часи, коли кожне слово могло мати прихований сенс, коли мова не була просто засобом спілкування, а перетворювалася на інструмент контролю. Ця книга нагадала мені про ті часи, але показала глибину й підступність радянської пропаганди в новому світлі.
Кузнєцова відкриває перед нами цілий пласт історії, коли мова використовувалася для поневолення свідомості, для знищення особистості, для нав’язування єдиної ідеології. Особисто мене вразило, наскільки потужно і підступно влада формувала мислення мільйонів людей через контроль над словами, смислами, навіть самими поняттями. Читати про це було боляче, адже багато з тих технік впливу я відчував на собі в часи, коли здавалось, що «все так і має бути».
«Мова-меч» — це книга про небезпеку втрати власного голосу, про те, як тоталітарна система може змінювати свідомість людей, маніпулюючи їхньою мовою. Автор майстерно показує, що мова — це зброя, яку радянська імперія використовувала для створення світу ілюзій, де істина була викривлена, а реальність — підконтрольна. І це не просто минуле — це уроки, які варто пам’ятати й сьогодні.
Ця книга змусила мене задуматися про важливість збереження нашої мови, нашої культури та незалежного мислення. Бо мова — це не просто набір слів, це наша ідентичність, наша свобода. І коли мову перетворюють на меч, не залишається місця для свободи чи істини.
Книга Кузнєцової — це обов’язкове читання для всіх, хто хоче зрозуміти, як працюють механізми пропаганди і чому так важливо захищати свою мову від маніпуляцій і впливу. Це не просто історія, це попередження про те, наскільки крихкою може бути наша свобода, якщо ми втратимо контроль над словом.
@Дякую Центральній бібліотеці Солом’янки імені Г. Сковороди за рекомендацію прочитати цю книгу. Відповісти

1 0

Гордієнко Раїса 21.10.2024 14:04

Ця книжка порушує важливі питання, які, як мені здається, хвилюють багатьох людей, і я сама не раз над ними думала. Чому за радянських часів дехто соромився говорити мовою своїх батьків чи дідів? Я виросла в селі, де ми завжди спілкувалися українською, і хоч іноді чула, як сміялися з нашого діалекту, я ніколи не соромилася своєї мови.
Євгенія Кузнецова прекрасно показує мовну реальність в Україні та СРСР, а також те, як важливо зберігати свою культуру. Мене вразило, як багато мов гине на території сучасної Росії – кожна з них має свою унікальну історію та культуру, яку необхідно цінувати.
Книжка написана в науково-популярному стилі, що робить її доступною для всіх. Можна починати читати з будь-якого розділу, і це зручно, адже можна обрати ту тему, яка найбільше до душі. Сподіваюся, що молодь, прочитавши "Мову-меч", зрозуміє, як важливо цінувати та плекати рідну мову, адже вона – це наша історія, наше минуле і наше майбутнє.
Я з великою радістю рекомендую цю книжку всім, хто прагне глибше зрозуміти, що таке мова в нашому житті. Це не просто книга, а заклик до дії: берегти і шанувати свою мову, адже вона – це частина нашої душі.
Дякую @ Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди
Відповісти

1 0

Гордієнко Раїса 20.10.2024 21:48

Ця книжка порушує важливі питання, які, як мені здається, хвилюють багатьох людей, і я сама не раз над ними думала. Чому за радянських часів дехто соромився говорити мовою своїх батьків чи дідів? Я виросла в селі, де ми завжди спілкувалися українською, і хоч іноді чула, як сміялися з нашого діалекту, я ніколи не соромилася своєї мови.
Євгенія Кузнєцова прекрасно показує мовну реальність в Україні та СРСР, а також те, як важливо зберігати свою культуру. Мене вразило, як багато мов гине на території сучасної Росії – кожна з них має свою унікальну історію та культуру, яку необхідно цінувати.
Книжка написана в науково-популярному стилі, що робить її доступною для всіх. Можна починати читати з будь-якого розділу, і це зручно, адже можна обрати ту тему, яка найбільше до душі. Сподіваюся, що молодь, прочитавши "Мову-меч", зрозуміє, як важливо цінувати та плекати рідну мову, адже вона – це наша історія, наше минуле і наше майбутнє.
Я з великою радістю рекомендую цю книжку всім, хто прагне глибше зрозуміти, що таке мова в нашому житті. Це не просто книга, а заклик до дії: берегти і шанувати свою мову, адже вона – це частина нашої душі.
Дякую @ Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди

Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"