| Автор | Роберт Вейд |
| Видавництво | Наш Формат |
| Рік видання | 2025 |
| Палітурка | тверда |
| Оригінальна назва | Governing the Market: Economic Theory and the Role of Government in East Asian Industrialization |
| Перекладачі | Ярослав Вішталюк , Роман Клочко |
| ISBN | 978-617-8650-54-4 |
| Кількість сторінок | 608 |
| Мова | українська |
| Серія | Історія економічних див |
| Розмір | 140 х 210 мм |
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Яка прихована формула перетворила Тайвань на інноваційний центр світу? Книжка Роберта Вейда кидає прямий виклик неокласичній теорії і тезам про вплив вільного ринку, розкриваючи маловідомі особливості держави, що обрала для себе економіку розвитку. Уряд Тайваню не просто наслідував ринкові сигнали, а скеровував їх, свідомо підтримуючи інвестиції у стратегічні та високотехнологічні галузі за допомогою цільових кредитів, фіскальних стимулів і науково-дослідних інститутів.
Книжка адресована економістам, політикам, аналітикам та громадським інтелектуалам. Для України інституційно-інноваційний досвід Тайваню важливий як приклад успішного переходу від аграрної колонії та сировинної економіки і зразок захисту національної промисловості від глобальних шоків.
Роберт Вейд — новозеландський економіст і дослідник глобального розвитку, професор Лондонської школи економіки. Працював та проводив дослідження у Світовому банку, Інституті досліджень розвитку (Сассекс), Принстонській школі Вудро Вільсона, MIT та Браунівському університеті. Лауреат нагороди Американської асоціації політології за найкращу книжку з політичної економії та Леонтьєвської премії за внесок у розвиток економічної думки.
Ця праця наочно демонструє, що ані слабкі стартові умови, ані геополітичні виклики, ані малий розмір території не завадили економічному диву Тайваню. Це цінний урок для України. Дмитро Кисилевський, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку
Ця книжка є класикою економічної думки та одним із найвпливовіших критичних аналізів домінуючої ортодоксії вільного ринку. Вона показує, як за допомогою інструментів економічної інженерії можна вивести економіку на нову орбіту. Віктор Галасюк, президент Української асоціації Римського клубу, куратор Академії КМЕФ, член наглядової ради КМЕФ, д-р екон. наук
Міністерство фінансів створило об’ємний «надзвичайний фонд» на випадок банківських чи фондових криз, що дало йому змогу регулярно заявляти про свою готовність дати раду будь-якій надзвичайній ситуації. До речі, саме ці декларації викликали не менш регулярну критику з боку тих представників політичної еліти, які вірили у «вільну ринкову економіку» Чиказької школи й тому були переконані, що уряду не слід «втручатися» в дію ринкових сил. «А що робити з моральним ризиком?», — питали вони («моральний ризик» — це економічний термін зі страхової справи, яким позначають імовірність збільшення нерозсудливості у поведінці застрахованої особи внаслідок того, що вона впевнена в покритті своїх збитків страховкою). Тож коли в грудні 1998 року збанкрутував приватний банк середнього розміру, розхвалений Надзвичайний фонд Міністерства фінансів вирішив не втручатися. Натомість банк швидко опинився в руках Ради партійних підприємств Ґоміньдану. Ця Рада технічно є незалежною холдинговою структурою, тому формально вся ця справа виглядала проблемою приватного бізнесу; Тайвань часто вдається до такого роду хитрощів.
Тайвань — один з прикладів найбільш успішного економічного розвитку в історії. Менш ніж за чверть століття ця країна стала провідною торговою державою з промислово розвинутою економікою.
Зараз вона набуває тих неоднозначних подвійних рис, які характерні для країн на самій вершині економічної ієрархії: відплив інвестицій із країни в пошуках дешевшої робочої сили та наплив нелегальних заробітчан-мігрантів, які шукають більших доходів.
Якщо Тайвань і Південну Корею в 1960‐х цілком слушно називали «експортними платформами», адже тоді вони купували виробниче обладнання і напівфабрикати, додавали подальшу обробку своєю дешевою робочою силою і пускали на експорт готові товари, то згодом ці країни перетворились на надзвичайно інтегровані економіки, які швидко перейшли до високооплачуваної діяльності у сфері високих технологій. Проведена ними індустріалізація була екстраординарно «стиснутою»: всього за 15 років ці дві країни досягли того ж, на що Японії знадобилось 25 років, а Великій Британії — понад пів століття. При цьому Республіка Корея наслідувала структурну трансформацію Тайваню «із затримкою у 8 років, і то виключно внаслідок різного рівня доходів» (Kim and Roemer, 1979, мова про період до 1975 року).
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%