Еліс Амсден

Книга «Корейське економічне диво: як Південна Корея стала технологічним гігантом за 30 років»

Артикул: 709578

Паперова 450 грн

Електронна 230 грн

Garage Sale 360 грн

Книга в наявності

Відправка: 20.06.2025

Goodreads

4.13

Наш Формат

4.7

Вподобайки

417

Характеристики

Автор	Еліс Амсден
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2024
Палітурка	тверда
Оригінальна назва	Asia's Next Giant: South Korea and Late Industrialization by Alice H. Amsden
Перекладачі	Ярослав Вішталюк
ISBN	978-617-8277-30-7
Кількість сторінок	480
Мова	українська
Серія	Історія економічних див
Розмір	140 х 210 мм

Категорії

Фінанси. Інвестиції Економіка. Теорія. Історія

Еліс Амсден - «Корейське економічне диво: як Південна Корея стала технологічним гігантом за 30 років»

Ціна

450 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

На книжкових полицях

Про що книга «Корейське економічне диво: як Південна Корея стала технологічним гігантом за 30 років» автора Еліс Амсден Asia's Next Giant: South Korea and Late Industrialization by Alice H. Amsden

Найкращий план відновлення України вже написала Південна Корея, і він у цій книжці

Тематика книжки «корейське економічне диво»

Економіка, економічна теорія, політика, промисловість, фінанси, бізнес, інвестиції, Азія, нонфікшн.

Про книжку еліс амсден

Південна Корея стала взірцем «пізньої індустріалізації»: не маючи досвіду в інноваціях, вона перетворила навчання у країн-інноваторів на національну ідею. Уряд свідомо обмежив використання зовнішньої допомоги на купівлю іноземних технологій, новітнього обладнання та цілих заводів «під ключ». Щоб зберегти підтримку держави, корейські компанії мали увійти в галузі машинобудування, суднобудування, електроніки та металургії, хоча раніше займалися пошиттям одягу й очищенням рису. Зусилля себе виправдали, і Корея сама стала інноватором, указуючи шлях для інших країн.

Для кого видання «корейське економічне диво»

Для широкого кола читачів. Буде корисне тим, хто цікавиться питанням відбудови української економіки після війни.

Чому ця книжка еліс амсден

Справжня історія південнокорейських реформ, що має стати путівником для створення українського економічного дива.

Про авторку

Еліс Амсден — експрофесорка політекономії в Массачусетському технологічному інституті. Працювала консультанткою Світового банку, ОЕСР та організацій у межах ООН. У 2002 році отримала Премію Леонтьєва за розширення меж економічної думки й названа однією з 50 найкращих візіонерів за версією Scientific American.

Відгуки

Це дослідження не лише дає нову картину Кореї, а й кидає виклик загальноприйнятим економічним вченням про розвиток. Foreign Affairs

Cправді основоположна книжка, яка містить цінні уроки і для країн, що розвиваються, і для вже заможного, промислово розвиненого світу. Financial Times

Книжки на схожу тематику

Цитати з книжки «корейське економічне диво»

Про технологічну незалежність країни

У Кореї масовий імпорт закордонних ліцензій та технічного супроводу розглядається як засіб досягнення технологічної незалежності і, відповідно, як частина більших зусиль і в державній, і в приватній сферах для уникнення іноземного контролю. Фактично вся індустріалізація відбувалася виключно на базі підприємств, що належали резидентам, а не іноземцям. Корейці замовляли закордонну технічну допомогу, а не запрошували іноземців керувати заводами.

Як працює спіраль економічного розвитку

Уряд запускає розвиток за допомогою субсидій для викривлення відносних цін, а великий бізнес реалізує цю державну політику. Висока концентрація економіки підтримує високий рівень інвестування, що дає змогу запозичити закордонні технології, досягнути економії на масштабі та розвинути виробництво в невеликому колі компаній, що сприяє навчанню на практиці. Зростання запускає підвищення продуктивності, а вища продуктивність продовжує розвивати виробництво по висхідній спіралі.

Огляди на книгу

Олег Карпюк Ідею масивного державного викривлення економіки обстоюють заразом тиранічні сили і продуценти-державники — тоді як перші так прагнуть остаточно позбавити країну політичної суб’єктності, другі прагнуть їм завадити. Історичний досвід нищівного одержавлення мав би переважувати шальки терезів на користь скепсису щодо нових далекосяжних експериментів, втім, екзотичний коктейль ностальгії за уявною величчю, автаркічних нахилів у світі дедалі роздробленіших геополітичних блоків й манливих прикладів «азійських тигрів» і китайського Вінні-Пуха неминуче породжує запит на «революційне» оновлення, здатне «зупинити усталений порядок». І коли вже не вдасться відкинути це тяжіння до втечі від свободи, варто щонайменше опанувати досвід інших. Американська економістка Еліс Амсден визначає видиму руку держави запорукою економічного дива одного з «тигрів», котрому вдалося попри війну, окупації та втрату частини країни. Державне диригування, ставка на великі бізнесові групи і стратегія «навчання» — встановлення трьох китів зростання відразу на самому початку віщуватиме бездискусійне дослідження, що й засвідчує авторка за мить — тут напрацьовуватиметься «емпірично підтверджена теорія» корейського варіанту пізньої індустріалізації, де рушійна сила урядових рішень майже геть безсумнівна. Аксіома ключової ролі державного втручання доводиться хибним колом тавтологій, де «вже перший погляд засвідчує», що «у випадках, коли індустріалізація прискорювалася, це завжди було за ініціативи сильної державної влади», і надалі «приводить нас до остаточного пояснення, пов’язаного з інституціями, і не в останню чергу — з державою». Лише сумлінний підхід науковиці, котра не стала згладжувати гострі кути економічного дива, відвернув перетворення дослідження на оду етатизмові. Послідовний критик «загальноприйнятих» стандартизованих моделей розвитку, Еліс Амсден пропонує ще одну — «деполітизовану» і пластичнішу, що свідомо ігнорує унікальність Кореї, «незвично однорідної за мовою, етносом та культурою». Так само «незначним» виявляється успадкований військовими від скинутої цивільної влади антикомунізм, «хоча за інших умов повсюдне втручання хунти в економіку могло б асоціюватися із соціалістичними тенденціями», а єдиним згаданим балансиром авторитарного правління побіжно згадано хіба «потужний студентський рух». Мимовільна заувага, що «запустити економічний розвиток» можуть завадити «іноземне втручання, вторгнення й взагалі втрата державності», доречно як ніколи повертає на повістку денну забутий фактор захисного зонтика колишнього лідера вільного світу — аналіз дивовижних перетворень азійських тигрів і «маршалових» країн Західної Європи рідко брав до уваги екстерналізацію безпекових витрат. В будь-якому разі, сильна центральна влада, здатна на масштабні втручання — тільки «необхідна, проте не достатня» умова, й авторка відверто сумнівається, треба віддати належне, «чи такі жорсткі економічні заходи … могли бути реалізовані в умовах політичної демократії». Централізовані гігантські промислові підприємства під контролем держави, котра стежитиме за їхньою «жахливою силою, яка придушує конкуренцію, керується лише особистим прибутком і самовпевненими виправданнями про свій внесок у національний розвиток» — так описав свою модель генерал Пак Чон Хі у перші сто днів після захоплення влади. Йшлося про викохування «ручного олігархату» в тепличних умовах протекціоністських бар’єрів, жорсткого обмеження кількості гравців на ринку, пільгового фінансування і контрольованих цін, що змушували конкурувати якістю. Стандартизовані блага поєднувалися з досить небуденними «батогами»: діяльність компаній оцінювалася «з погляду виробничого та операційного менеджменту, а не фінансових показників», задля «досягнення технологічної незалежності», відтак «корейці замовляли закордонну технічну допомогу, а не запрошували іноземців керувати заводами». Нехай освоєння супроводжувалося невдачами і зірваними строками, Корея обирала довший шлях «навчання», протиставлений сліпому «наслідуванню». Самозабезпечувальне накопичення досвіду виглядає ядром економічного дива, однак не все так просто — сюжетна калейдоскопічність суттєво ускладнює формулювання ясної відповіді на питання внизу обкладинки книги. Часом структура дослідження видається майже хаотичною: довільне кружляння між економічним теоретизуванням, макроекономічними показниками і галузевим аналізом фрагментує цю широкозору працю й раз по раз повертатиме до схожих висновків, не завжди підкріплених новими даними. Всебічна потуга критично протиставити інституційне бачення рафінованому «ринково-орієнтованому» підходові, сполучити з державним втручанням і теоретично узагальнити, щоб в кінці унаочнити поведінку цього франкенштейна польовими дослідженнями промисловості, полишає враження розфокусованості і недовершеності. ФПВ — не Мавік, і економічна царина — не ньютонівська фізика, тож як рівняння «загальноприйнятої моделі зростанні», котре «не може пояснити свій ключовий компонент — ті самі технологічні зміни», так і зачароване коло висновків на кшталт «якщо зростання залежить від продуктивності, то й продуктивність залежить від зростання», лиш розпорошуватимуть увагу. «Навчально-технологічне» осердя сповна розкривається під час завзятого опонування «теорії порівняльних переваг» , де аналізується мізерний внесок передової текстильної галузі у перехід країни до важкої промисловості. Взірцево фактологічне пояснення полягає у мінімізації капітальних витрат: технологічне відставання провіщало відношення виплаченого [за передачу ліцензованих технологій] роялті до створеної доданої вартості, яке при 1.1% і 19% відповідно становило 0.059 для текстильної промисловості проти 0.471 (2.4% і 5.1%) у цементній. У гонитві за прибутками галузь мала найнижчий показник людей з вищою освітою (0.8% при середньому по всій обробній промисловості у 8.1%), рекордний обсяг застарілої техніки (40% прядильних машин та понад 50% фарбувальних і ткацьких верстатів) і зволікала з інвестиціями у ноу-хау — рівень запровадження технології роторного прядіння з відкритим кінцем становив лише 0.72%, порівняно з 2.83% на Тайвані, 6.77% — у Сінгапурі та 9.88% у Гонконгу. Стратегія вижимання всіх соків так само прикінчила й лідера цементної промисловості 1960-х, який не спромігся запровадити технологію наступного покоління і намагався натомість вдосконалювати й налагоджувати стару, тож «був поглинутий під час жорстких конкурентних війн 1970-х». Американська економістка показує, що тільки протиставлене лінійному «розширенню» «поглиблення» капіталу здатне розкрити потенціал технічного прогресу , позаяк спричинені першим «постійні зміни у самому процесі виробництва» вимагають безперервного кумулятивного навчання — «розвивайся або помри». Динаміка чітко простежується у цементній, сталеливарній та суднобудівній галузях — від замовлення за кордоном будівництва заводів «під ключ» роль іноземних підрядників поступово знижується аж до повністю самостійного виконання всіх етапів циклу й підсумовування досвіду у створюваних центрах дослідження і розробок. Визначальною рисою такого трансферу технології готового виробництва був «рівень залучення до реалізації проєкту», коли «інженери опановували все, чого їх навчали, та що не входило безпосередньо в навчання»; тимчасова відмова від комп’ютеризації якраз і пояснювалася переконанням, що це «завадить накопиченню робочого досвіду». Першорядний внесок інженерів проілюстровано падінням з 1960 по 1980 рік відношення кількості менеджерів до кількості інженерів з 7.0 до 1.5, що вкупі з відсутністю у «цілих 30% з 218 великих компаній … головного офісу, секретаріату чи іншого подібного колективу, який би обслуговував президента компанії та його оточення», свідчило про здатність корейських компаній контролювати свої накладні витрати при перетворенні на «сучасні промислові підприємства з відповідною управлінською структурою». Центральне місце держави у цих схемах поступається звичнішій функції творця сприятливого мікроклімату , надто — на вразливому початковому етапі становлення. «Батьківська опіка», що дозволяє витримати критичний період проб та помилок, безперечно, не дрібниця, однак видається не зайвим наголосити на підпорядкованості засобу меті, адже «попри важливість державного втручання з метою підтримки темпів розвитку» вирішальними були «виробничі можливості» — інвестиції у трансфер іноземних розробок, навчання на практиці та «управлінські практики на рівні компаній». Таке вільнодумне осмислення — заслуга цілком економістки, котра доброчесно висвітлила «незручні моменти»: так, висновком, що «державне втручання з метою зробити [бавовняне виробництво] прибутковим значно перевершило те, що зазвичай називають “захистом новоствореної галузі”», рівнозначно можуть озброїтися скептики розбудови під егідою держави. Заборона кольорових телевізорів задля «зменшення соціальної нерівності» свідчить, що в Кореї як і всюди штампували безглузді укази; правки до Закону «Про професійну підготовку», за яким компанії понад 300 робітників мали забезпечувати навчання на виробництві, так ніколи й не запрацювали, тоді як інші урядові ініціативи розгорталися геть не за планом. Система субпідряду народжувалася під тиском влади на великий бізнес для рівномірнішого розподілу багатства, натомість «стала ідеальним інструментом поширення прогресивних практик сучасного промислового підприємства на решту продуктивної економіки», що водночас зі згаданою вище динамікою опанування технологій продемонстровано на сталеливарному виробництві, де «під час першого етапу будівництва заводу у Пхохані місцеві виробники постачали прості матеріали, під час другого — сталеві конструкції, третього — окремі елементи устаткування, а під час четвертого — готові виробничі об’єкти (електричні підстанції і розвантажувальні лінії)». За фасадом конструктивного начала все ще проглядається повніша картина витвережувальних попутників розбудови економіки за корейським сценарієм: зростання супроводжували «крутійство і змови, таємні переговори та незаконна торгівля», а «процедура надання урядової допомоги була дуже політизованою, адже урядовці зазвичай віддавали проблемні компанії своїм близьким друзям», нехай уряд і кидав напризволяще, «якщо виникала підозра в поганому управлінні компанією-банкрутом». Влада справді стежила за спробами виведення субсидій, спрямованих на збільшення обсягів експорту та імпортозаміщення, щоб запобігти «створенню особистих статків за кордоном», і цю «щедру підтримку розподіляли відповідно до критеріїв хоч і корупційних, але орієнтованих на більшу результативність», та відбувалося все це в умовах майже повного усунення громадськості від політичних рішень, а сімейна структура чеболів, цементована незалежністю від сторонніх джерел капіталу, додавала вуглеводнів у вогонь ненависті преси й «освіченого прошарку населення». Свідома сили, вивільнення якої досліджує, науковиця й сама формулює фундаментальне питання — «Який механізм буде дисциплінувати одержувачів … і надавачів субсидій, себто державні органи», та ясної відповіді не дає. Ані заборони на виведення капіталу, ані «пильний нагляд за спробами ухилення від податків та державний контроль над банківської системою» не пояснюють, чому все це не зійшло на корупційні пси — «з певних історичних причин держава в Кореї виявилась спроможною до концентрації свого впливу», — щиросердно констатує дослідниця й підсумовує, що «становлення девелопменталізму, а також його зв’язок з демократією, нелегко пояснити». А було би добре, якщо прагнемо відтворити. Безумовно вартісна праця, котре не вичерпує усіх питань до економічного дива Південної Кореї. 21 0

Медіа про книжку

Що почитати у січні. 37 літературних новинок від українських видавництв https://life.liga.net/rozvagy/cards/shcho-pochytaty-u-sichni-37-literaturnykh-novynok-vid-ukrainskykh-vydavnytstv Як стати гігантом, хто склеїть майбутнє і скільки нам терпіти – 5 книг про виживання https://espreso.tv/article-yak-stati-gigantom-khto-skleit-maybutne-i-skilki-nam-terpiti-5-knig-pro-vizhivannya

Відгуки про книгу «Корейське економічне диво: як Південна Корея стала технологічним гігантом за 30 років»

Павло 24.10.2024 15:45

Ця книга- не просто історія про економічний прорив Південної Кореї, це захоплюючий приклад того, як країна, яка після війни була майже в руїнах, змогла піднятися і стати однією з найрозвиненіших економік світу. Мене неймовірно надихнула ця історія, бо вона показує, що навіть у найскладніших обставинах можна досягти успіху завдяки наполегливій праці, вірі у свої сили і розумним рішенням.
Книга розкриває секрети корейського економічного дива, які раніше були для мене чимось незрозумілим і загадковим. Я ніколи не замислювався над тим, наскільки важливу роль відіграє держава в економічному зростанні, але Амсден вміло пояснює, як уряд Кореї взяв на себе ключову роль в керуванні економікою. Їхня політика індустріалізації, підтримка великих корпорацій (так званих "чеболів") і стратегічні інвестиції в освіту — все це виглядало як майстерна гра в довгу перспективу. Для мене це було відкриттям, бо часто чуєш, що ринок сам все врегулює, але Корея довела, що розумне втручання держави може створити справжнє диво.
Один з найсильніших моментів книги для мене — це наголос на важливості людського капіталу. Амсден наголошує, що Корея зробила ставку на освіту, інновації та технології, і це стало фундаментом їхнього успіху. Я замислився, як це може стосуватися нашої країни. Можливо, ми теж можемо досягти подібних висот, якщо будемо більше інвестувати у власні таланти, розвиток технологій та освіту. Книга надихнула мене вірити, що ми також здатні на таке економічне диво, якщо навчимося ефективно використовувати наші ресурси і працювати над власним розвитком.
Але найбільше мене вразила думка про те, що цей успіх не прийшов одразу. Південна Корея пройшла через роки тяжкої праці, випробувань і невдач. Їхній шлях до процвітання був довгим і складним, але вони не зупинялися. Це змусило мене задуматися про власне життя: часто ми чекаємо на швидкий успіх, але ця книга нагадала, що справжні досягнення приходять через наполегливість і віру в краще майбутнє.
Я щиро раджу цю книгу всім, хто цікавиться економікою, політикою або просто шукає натхнення.
Дякую @Центральна бібліотека Солом’янки імені Г.Сковороди за цю книгу.
Відповісти

1 0

Юрків Соломія 23.10.2024 09:30

Еліс Амсден у своїй книзі пропонує нам захопливу подорож історією економічного піднесення Південної Кореї. Автор детально розкриває стратегії та чинники, які дозволили цій країні перетворитися з руїн після Корейської війни на одного з лідерів світової технологічної індустрії.
Що мені сподобалося в цій книзі:
Глибокий аналіз: Амсден не просто констатує факти, а намагається зрозуміти причини корейського економічного дива. Вона детально досліджує роль держави, бізнесу та суспільства в цьому процесі.
Комплексний підхід: Автор розглядає широкий спектр факторів, які вплинули на розвиток Південної Кореї: від географічного розташування до культурних особливостей.
Практичні висновки: Книга не лише описує минуле, а й пропонує певні уроки для інших країн, які прагнуть досягти подібного успіху.
"Корейське економічне диво" – це цінне дослідження, яке допоможе вам краще зрозуміти, як невелика країна змогла досягти таких вражаючих результатів. Книга є не лише науковим трактатом, а й захопливою історією про людську завзятість і прагнення до розвитку.
Якщо ви хочете дізнатися більше про історію економічного розвитку країн Азії або про стратегії індустріалізації, то ця книга обов'язково приверне вашу увагу.
Дякую @Центральна районна бібліотека ім. Г. С. Сковороди за те, що можна прочитати книгу і відразу познайомитися з сходом Азії. Відповісти

1 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"