Книга «Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу»
Книга в наявності
Відправка: 29.03.2023
Характеристики
| Автор | Чалмерс Джонсон |
| Видавництво | Наш Формат |
| Категорії | Фінанси. Інвестиції Економіка. Теорія. Історія Топ-30 книжок про бізнес |
Чалмерс Джонсон - «Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу»
Ціна
390 грн
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Забрати в книгарні "Наш Формат"
завтра з 10:00 до 20:00
Про що книга «Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу» автора Чалмерс Джонсон MITI and the Japanese Miracle: The Growth of Industrial Policy, 1925-1975 by Chalmers Johnson
Найуспішніша в історії стратегія цілеспрямованого розвитку
Тематика
Економіка, політика, державотворення, історія.
Про книжку
Чи хотіли б ви мати японську автівку, ноутбук або фотоапарат? Хто ж від такого відмовиться?! А чи знаєте ви, що відбувалося за лаштунками японського економічного дива, яке перетворило зруйновану війною Японію на другу економіку світу?
Чалмерс Джонсон показує, що японське «диво» було цілком рукотворним і гарно спланованим. Автор посвячує читача в роботу мозкового центру економічних реформ — Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості Японії. Саме там, за зачиненими дверима, влада та бізнес разом виробляли стратегічні рішення, що вплинули на міжнародний успіх Mitsubishi Heavy Industries, Toyota Motor Corporation, Sony Corporation тощо.
Замість чекати на «диво», японці його проєктували й планомірно втілювали в життя. Україні слід вивчити цей урок.
Для кого видання
Для усіх, хто хоче знати, як відбудувати зруйновану війною країну та перетворити її на світового лідера.
Чому ця книжка
Розкриває справжні закулісні механізми економічного розвитку, про які не пишуть у підручниках з економіки.
Про автора
Чалмерс Джонсон (1931–2010) — почесний професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. Воював у Корейській війні, працював консультантом ЦРУ, був президентом і співзасновником Інституту дослідження японської політики.
Книжки на схожу тематику
- «Чому Азії вдалося (нова обкл.)», Джо Стадвелл, «Наш Формат», 2022.
- «Національна система політичної економії», Фрідріх Ліст, «Наш Формат», 2021.
Відгуки
«Основоположне дослідження японського розвитку… Перший великий академічний аналіз японської індустріальної політики», — Джо Стадвелл, «Чому Азії вдалося»
«Надихаюча і повчальна історія про те, як збудувати другу економіку світу», — Дмитро Кисилевський, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку
«Праця Чалмерса Джонсона вирізняється не лише глибоким знанням матеріалу, а й відносно доступним стилем. У ній вистачає наукової термінології, але разом з тим і простежується бажання донести свою думку до ширшого кола читачів.», — Роман Клочко, перекладач, «Японське економічне диво: найуспішніша в історії стратегія цілеспрямованого розвитку»
Цитати
Запозичити пріоритети й інституції Японії можливо, але ситуаційний націоналізм її народу у 1950-х і 1960-х роках — це те, що інший народ мав би не запозичити, а розвинути.
За Робертом Озакі, промислова політика — це «місцевий японський термін, який не знайдеш у лексиконі західної економічної термінології». Проте, дослідження джерел таки дозволяє знайти визначення: воно стосується комплексу заходів, пов’язаних із захистом вітчизняних галузей промисловості, розвитком стратегічних галузей та удосконаленням економічної структури у відповідь на внутрішні й зовнішні зміни. … Озакі уточнює один важливий момент: промислова політика є відображенням економічного націоналізму. Під націоналізмом тут розуміють надання пріоритету інтересам власної держави.
Інструменти, що опинилися в руках економічних бюрократів, передбачали контроль над усією іноземною валютою й імпортом технологій, що давало їм можливість вибирати галузі для розвитку; спроможність здійснювати пільгове фінансування, надавати податкові пільги і захист від іноземних конкурентів, що дозволило їм зменшити витрати обраних галузей; і повноваження видавати розпорядження про створення картелів і промислових конгломератів на основі банків (нова і раціоналізована версія дзайбацу, яку тепер зробили абсолютно залежною від щедрості уряду), що давало їм можливість контролювати конкуренцію.
Ця система швидкого зростання була найбільш раціональною і продуктивною промисловою політикою, вигаданою урядом, але її повну раціональність не сприймали, аж доки вона не принесла результати, безпрецедентні для Японії або іншої індустріалізованої економіки.
Сахаші хотів отримати патенти IBM і не приховував цього. Він пояснив свою позицію IBM-Japan якомога відвертіше: «Ми вживемо усіх можливих заходів для того, щоб перешкодити успіху вашого бізнесу, якщо ви не будете видавати патенти IBM японським фірмам і брати з них роялті не більше 5 %». Сахаші з гордістю згадує, що під час одного з раундів перемовин сказав: «Ми не відчуваємо щодо вас якогось комплексу неповноцінності; щоб успішно конкурувати, нам потрібні лише час і гроші». Зрештою IBM довелося прийняти його умови.
Відгуки (1) Новий
Карпюк Олег 26.12.2022 15:05
Скепсис випарувався негайно: наче свідомий можливих закидів, американський політолог Чалмерс Джонсон відразу пояснив, чим його праця відрізняється від решти схожої літератури, і проблематика відтоді геть не застаріла. Західні оглядачі неодноразово писали про Японію радше для того, щоб «покритикувати власні невдачі», чи пояснювали «диво» культурними особливостями японців та іншими детермінантами, які начебто програмували країну на успіх. До всього цього докладалася засаднича проблема — зведена до полярностей ринкової та планової економік західна [економічна] мова хибно трактувала японський досвід.
Будь-яка держава втручається в економіку, питання лише як і чому. Банкір Луї Малкерн писав, що «не буде гіршої слабкості для будь-якої серйозної держави, ніж нездатність визначити роль уряду в її економіці». Визначеність в ретроспективі виглядає провісником успіху — японська держава зосередилася на економічному розвиткові, якому підпорядковувалися інші аспекти внутрішньої та зовнішньої політик. Джонсон використовує дещо застарілу нині дихотомію ринкової та планової економік та називає японську модель «планово-раціональною», найближчим аналогом якої є державно-приватна співпраця Міністерства оборони Сполучених Штатів Америки з такими корпораціями, як Boeing, Lockheed [Martin] та General Dynamics. Ця система орієнтується на вільне підприємництво, приватну власність та щонайширше втручання урядовців, які спрямовують ресурси у нові галузі й види економічної діяльності. Поєднання видається парадоксальним, і так воно і є — це «історія пошуку “методів” втручання, які відповідають ринку».
Вільний від пут котроїсь з економічних шкіл чи [власних] оригінальних концепцій американський дослідник не приносить реальність в жертву теоретичним конструктам та демонструє різнобічну картину, де успіх супроводжується «небажаними наслідками» перебудови економічних відносин країни. Дослідження не зводиться до наполегливих порад негайно відтворювати японський досвід, радше навпаки — щонайширший аналіз застерігає від такого необачного рішення. Японська економіка та її промислова політика — це «система, що її ніколи не планували створити жодна особа чи відомство», що народилася внаслідок накопичення рішень, розв’язання проблем, реакцій на історичні події та подолання їхніх наслідків. «Хаотичною імпровізацією» цей процес не назвати, однак постання конкретного інструмента перетворення економіки, яким стало Міністерство міжнародної торгівлі та промисловості (ММТП), ніколи не виглядало безповоротним чи визначеним наперед.
Двічі в одну річку не війдеш — «державі, яка хотіла б застосувати японську модель, довелося б пережити новітню історію Японії». Могутності ММТП несподівано завдячує поразці країни у Другій світовій та подальшій окупації Сполученими Штатами. Несвідомі дії «окупантів» — усунення мілітаристів та розширення повноважень цивільного міністерства — зробили державу центральним гравцем в економіці. Що стало для бюрократів міністерства золотими часами піднесення на вершину ієрархії державного управління, народу запам’яталося боротьбою за виживання та роками «голодної в’язниці» — 11 жовтня 1947 року суддя Токійського окружного суду Ямаґучі Йошітада помер від голоду, бо намагався прожити на [розрахований і встановлений бюрократами] офіційний пайок та відмовився купувати рис на чорному ринкові. Це одне з численних нагадувань про ціну «піднімання» економіки.
Розбудова економіки під контролем держави оберталася певною недемократичністю й навіть усуненням народу. Японські бюрократи почасти успадкували самурайський етос: вони були не «державними службовцями», а «службовцями імператора», тож державою керували «заради народу», а не «за участі народу». Бюрократія формувала промислову політику під ретельним контролем над розширеннями виборчих прав та позиціонувала себе єдиним оборонцем національних інтересів, тоді як партії зображалися носіями місцевих чи особистих інтересів, а виборців сприймали як «людей, якими рухають лише групові, шкурні бажання».
Звичні західному людові демократія, конституція, парламент та поділ влади у Японії приховують геть іншу логіку врядування. 91% усіх прийнятих законів 1890-1947 років походили з виконавчої влади, а не з парламенту; так само ця представницька інституція не обговорювала закони — цим займалися (під контролем міністерств) «дорадчі ради», яких 1975 року нараховували 246 (!) штук. Бути добрим міністром-бюрократом в Японії означає «вміти говорити довго й ввічливо, та нічого не казати по суті». Та й «окупація» звучить по-різному: тоді як одні «цивілізатори» вигрібають з окупованих територій все до останнього унітазу, Сполучені Штати покривали сальдо торговельного балансу в роки окупації, що 1949 року становило $400 мільйонів чистої допомоги при експорті в $500 мільйонів та імпорті на рівні $900 мільйонів. Додаткові кошти вливалися під час Корейської війни: 1950 року США замовили у японських фірм 7079 вантажівок вартістю $13 млн, що названо «ключем до відродження японської автомобілебудівної промисловості», а загалом за ці чотири роки влили близько двох мільярдів доларів.
Побіжно здається, що японська система врядування має бути безмежно корумпованою: держслужбовці рано йдуть у відставку, за що отримують нові посади у бізнесі чи державних корпораціях, що навіть має спеціальний термін — «амакударі» — «сходження». Джонсон поспішає запевнити, що тісну спайку бізнесу та бюрократів з найширшими повноваженнями втручатися в економіку «назвати корупцією було б помилково», та українському читачеві віриться все одно нелегко. Слід додати, що бюрократи покладаються на неформальні норми «гнучкого адміністративного керівництва», і лише потім — на чітко прописані правила «гамівної сорочки» законів, тож можливості для нечистих на руку видаються безмежними. Зловживання — гучні справи, підкилимні домовленості та дрібні розтрати — й справді траплялися, втім, свідомі ціни такого типу правління з пріоритетом економічного розвитку, японці «загалом довіряють бюрократам». Головно, тому, що це справді працювало.
Праця Джонсона неодноразово винагородить вдумливість цікавими відкриттями, котрі не завжди лежать на поверхні. Впадає у вічі сталість традиції наступництва бюрократів — ще одна похідна суспільного консенсусу, — котру не перервали ані мілітаризація суспільства, ані війна та подальші спроби очищення від фашизму окупаційною адміністрацією. Втім, не певен, що відшліфовані глянцеві заголовки чи готові до переварювання узагальнення сповна розкривали би всю їхню сутність, бо як японське економічне диво було заплутаним й строкатим процесом, так і пізнання його елементів вимагає занурення у складне мереживо причин і взаємозв’язків.
Японське економічне диво почасти хочеться назвати «бюрократичним» — це історія професійного апарату правління, тож рецепти «чуда» доведеться віднаходити у лабіринтах нескінченних перестановок, зіткнень інтересів та історичних реакцій. Деталізація паморочить голову в прямому та переносному значенні слова: американський дослідник відстежив, без перебільшення, сотні посад та прізвищ, утворень, злиттів, ліквідацій та реорганізацій, бюро, департаментів, відділів, рад та асоціацій. Масштаби прийнятих рішень та витрачених людських ресурсів доповнює неабияка тривалість процесу — фактично, нова бюрократія зародилася разом з реставрацію Мейдзі 1868 року, тимчасом як Джонсон зачинає дослідження двадцятими роками минулого століття, відколи прогледжувалися засновки майбутньої економічної політики — забезпечення капіталом, податкові пільги та субсидування на початках, зосередження на певних галузях та картелізація (обмеження конкуренції).
Бюрократична історія захоплює не одразу, однак протяжність дозволяє збагнути сутність процесу — це безперервне навчання. Японці набували досвіду дорогою ціною — задній двір «дива» переповнено купою змарнованих ресурсів, політичних трупів (і це не сповна метафора), нереалізованих ідей та рішень, які так ніколи й не запрацювали. Вдалі розв’язки накопичувалися поволі, та в історичній перспективі демонстрували результати. Лише в історичній й на макрорівні, позаяк дослідник вказує, що населення ненавиділо реорганізацію (знищення) малих та середніх підприємств у картелі під наглядом міністерства задля обмеження конкуренції: якщо 1937 року в Японії існувала 271 фабрика, то в лютому 1946-го лишилося лише 44. Архітектор японського економічного дива Ікеда Хаято цинічно заявляв, що «байдуже, якщо п’ять чи десять дрібних підприємців накладуть на себе руки» внаслідок урядових заходів із розвитку важкої промисловості. Нехай це і коштувало йому посади, та він лише озвучив явне; про реорганізацію економіки казали так, що «уряд Японії знищив “мирну промисловість” ще до того, як на країну впала перша американська бомба». Темна сторона цієї історії успіху — це ще й значне погіршення екології, перенаселення та ультраурбанізація довкола промислових зон (32% населення опинилися на 1% території, де уряд зосередив промислове виробництво). «Економічний націоналізм» легко продати виборцеві, проте чесним буде ще й висвітлити зворотний бік масштабних перебудов суспільства, й сам автор дотримується такої позиції.
Відтворюваність економічного дива за японськими лекалами здобуває однозначний присуд Чалмерса Джонсона, що «систему високого зростання неможливо звести до якогось конкретного плану чи інструкції». Американець звів масу бар’єрів від споживання книги як інструкції, однак вже українська локалізація назви та захопливий відгук президента Римської асоціації дещо змінюють акценти. Споживачі, громадяни, платники податків, малий та середній бізнес мають жахатися перспектив повторення чогось подібного. Примат держави у економічному житті країни означає не лише потенційну розбудову стратегічних галузей, а й загрожує дешевою комуналкою за бюджетні гроші, асфальтом втридорога, лижними інструкторами і підкупами бюджетників. Інструменти, доктрини та підходи вторинні, якщо немає відповіді на засадниче «щоб що?» Ймовірно, найважливішим для японського дива стали не так конкретні засоби розбудови економіки, а їхнє пристосування до самої Японії — «японський політичний геній полягає у визначенні та використанні власних політичних активів». Відповідно, інші країни мають знайти розв’язанні економічних проблем у самих собі — шукати свої переваги, пристосуватися до місцевих умов та фокусуватися на обраних напрямках. «Свого» не просто «не цуратися» — це вихідна точка та місце зосередження.
Остання настанова змушує знову повернутися до назви книги: не лише «професійна влада та бізнес» збудували «провідну економіку світу» — багато важив ще й народ, протиставити який «владі» було б крайнім невіглаством. Люди завше лишаються людьми — японці не вірили у зростання економіки країни навіть у 1960-х, коли провідні західні часописи почали писати про «японське чудо». Втім, саме палке бажання вирватися зі злиднів витворило монолітний суспільний консенсус, що став потужною опорою «владі».
«Японське економічне диво» — найнесподіваніша знахідка 2022 року, рідкісний приклад вартісної літератури такого ґатунку, вартий вдумливої мандрівки лабіринтами своїх коридорів. Впевнено рекомендую. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
