Автор | Ґеррі Родан |
Видавництво | Наш Формат |
Рік видання | 2025 |
Палітурка | тверда |
Оригінальна назва | The Political Economy of Singapore's Industrialization: National State and International Capital |
Перекладачі | Наталія Томчевска-Попович |
ISBN | 978-617-8441-36-4 |
Кількість сторінок | 336 |
Мова | українська |
Серія | Історія економічних див |
Розмір | 140 х 210 мм |
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Ця книжка — глибоке дослідження економічної трансформації Сінгапуру. Вона аналізує, як країна здійснила прорив, зосереджуючи увагу на промисловій політиці, державному втручанні та ролі державних інститутів. Автор розглядає ключові моменти індустріалізації Сінгапуру, зокрема стратегії, спрямовані на залучення іноземних інвестицій, створення належної інфраструктури та конкурентоспроможних виробничих секторів, розвиток освіти та меритократії.
Водночас у книжці розкриваються і суперечності сінгапурської моделі. Йдеться про політичну ціну успіху, зв'язок між економічним зростанням та авторитаризмом, обмеженням громадянських свобод, контролем над профспілками та ЗМІ задля забезпечення «стабільності» для інвесторів.
Праця Ґеррі Родана спонукає вас переглянути уявлення про шляхи до процвітання. Особливо корисна для політиків, економістів, підприємців та осіб, які беруть участь у розробці програм розвитку України.
Ґеррі Родан — почесний професор Університету Мердока, Австралія. Працював там директором Дослідницького центру і професором політики та міжнародних досліджень.
Традиційно економіки країн, що розвиваються, або країн третього світу, відігравали специфічну та обмежену роль у міжнародному поділі праці. Вони здебільшого експортували сировину та сільськогосподарську продукцію. Протягом останніх десятиліть ця модель зазнала значних змін. Настільки, що багато хто стверджує, ніби почалося становлення нового міжнародного поділу праці. На відміну від старої структури, цей НМПП залучає країни, що розвиваються, до промислового виробництва, хоча переважно до тих аспектів виробництва, які є трудомісткими й відносно некваліфікованими. Така спеціалізація стала можливою завдяки технологічному прогресу, який дозволяє розділити виробничий процес. Це сприяло глобальній оптимізації використання та розподілу факторів виробництва — процесу, що отримав назву «всесвітній сорсинг». Таким чином, на формування НМПП вплинув безпрецедентний рівень мобільності міжнародного капіталу.
Забезпечення дешевою та слухняною робочою силою було не єдиним елементом урядової стратегії. Відсутність внутрішньої буржуазії з достатнім економічним і політичним впливом означала, що будь-яка приватна індустріалізація в короткостроковій перспективі залежала від залучення міжнародного капіталу, а також сприяла тому, що держава перебрала на себе низку важливих економічних функцій у цьому процесі. ПНД намагалася підвищити конкурентоспроможність острова, розпочавши суттєве покращення інфраструктури та низку прямих і непрямих субсидій для покриття початкових та операційних витрат приватного капіталу. Державний контроль було поширено на всі сфери економіки в рамках запровадження висококоординованої та ефективної програми підтримки експортноорієнтованої індустріалізації (ЕОІ). Такий узгоджений підхід, утілений у різноманітних функціях головного державного мобілізатора економічних ресурсів та інвестицій — Ради економічного розвитку, забезпечив капіталу швидкий і недорогий доступ до сінгапурської робочої сили. Здатність держави виконувати цю роль значною мірою була зумовлена її відносною автономією від капіталу та праці.
Після серйозного економічного спаду внаслідок втрати перспективи створення спільного ринку перед Партією народної дії постало складне завдання забезпечити життєздатність Сінгапуру як незалежної національної держави. Події, що відбулися одразу після відокремлення, унеможливили будь-яку співпрацю для досягнення певної економічної раціоналізації між Сінгапуром і Малайзією. Нездатність двох урядів співпрацювати проявилася в цілій низці питань. Крім того, після відокремлення Сінгапуру обсяги торгівлі на експортних базах скоротилися, оскільки і Малайзія, й Індонезія провадили політику більшої економічної самостійності. На додачу до скрутного становища Сінгапуру, у квітні 1967 року британський уряд оголосив про свій намір до 1975 року вивести з країни всі військові бази. Згодом, у січні 1968 року, британці оголосили, що виведення військ буде прискорено, щоб усі війська були виведені до 1971 року. Це стало значним ударом для економіки Сінгапуру. У 1967 році британці витратили на свої сінгапурські бази 450 млн доларів, що становило 12% від загального обсягу ВНП острова. Ще 11–12% ВНП було пов’язано з непрямим впливом баз. Очікувалося, що виведення військ призведе до втрати близько 100000 робочих місць. Коли всі ці проблеми були зважені, стало зрозуміло, що на Сінгапур чекає економічна криза, якщо реакція його політиків не буде швидкою й далекоглядною.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%