Книга «Від Червоного терору до мафіозної держави. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування (1917-2036)»
Книга в наявності
Відправка: 19.04.2024
Характеристики
| Автор | Юрій Фельштинський , Володимир Попов |
| Видавництво | Наш Формат |
| Рік видання | 2021 |
| Палітурка | тверда |
| Перекладачі | Сергій Громенко |
| ISBN | 978-617-7973-51-4 |
| Кількість сторінок | 624 |
| Мова | українська |
| Розмір | 155 х 235 мм |
| Категорії | Історія України Політологія |
| Артикул | 709460 |
Юрій Фельштинський, Володимир Попов - «Від Червоного терору до мафіозної держави. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування (1917-2036)»
Ціна
400 грн
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ
Забрати в книгарні "Наш Формат"
сьогодні до 20:00
РАЗОМ ДЕШЕВШЕ
Про що книга «Від Червоного терору до мафіозної держави. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування (1917-2036)» авторів Юрій Фельштинський, Володимир Попов
ТЕМАТИКА КНИГИ
Історія, політологія, Росія, спецслужби, КПРС, КДБ, ФСБ.
ОПИС КНИГИ "ВІД ЧЕРВОНОГО ТЕРОРУ ДО МАФІОЗНОЇ ДЕРЖАВИ. СПЕЦСЛУЖБИ РОСІЇ В БОРОТЬБІ ЗА СВІТОВЕ ПАНУВАННЯ (1917-2036)" ЮРІЯ ФЕЛЬШТИНСЬКОГО ТА ВОЛОДИМИРА ПОПОВА
Ця книжка розповідає про історію захоплення влади в Росії органами державної безпеки як інститутом і простежує всі етапи цього захоплення — від грудня 1917 року, коли було утворено ВЧК під керівництвом Фелікса Дзержинського, до сучасності, коли через низку неконституційних маневрів влада в Росії опинилася в руках ФСБ, а крісло президента здобув колишній директор ФСБ Володимир Путін.
Читач виявиться свідком смертельної і кривавої боротьби між держбезпекою та компартією, яка завершилася перемогою КДБ над КПРС у 1991 році й над усією країною — у 2000-му, коли президентом, фактично навічно, став Путін.
ДЛЯ КОГО КНИЖКА ВІД ЧЕРВОНОГО ТЕРОРУ ДО МАФІОЗНОЇ ДЕРЖАВИ.СПЕЦСЛУЖБИ РОСІЇ В БОРОТЬБІ ЗА СВІТОВЕ ПАНУВАННЯ (1917-2036)
Для широкого кола читачів, всіх, хто хоче зрозуміти, що ж саме відбувається сьогодні в Росії, хто і як нею керує, чого нам слід очікувати від хунти, що засіла в Кремлі, наскільки життєздатним виявиться створений Путіним і спецслужбами режим, та наскільки непередбачуваними для Росії й усього світу будуть наслідки перебування Путіна у владі.
ЧОМУ ВАРТО КУПУВАТИ ЦЮ КНИГУ?
Автори дослідження показують, чим небезпечна для Росії та решти світу спецслужба, що стоїть біля керма управління ядерною державою.
ПРО АВТОРІВ
Юрій Фельштинський— американський історик російського походження, доктор історичних наук, автор низки книжок із російської та радянської історії, зокрема «ФСБ підриває Росію», «Корпорація. Росія і КДБ за часів президента Путіна» і «Третя світова. Битва за Україну».
Володимир Попов— колишній підполковник КДБ. Із 1996 року живе в Канаді. Співавтор книжки «КДБ грає в шахи».
КНИЖКИ НА СХОЖУ ТЕМАТИКУ
- «Після війни. Історія Європи від 1945 року» Тоні Джадт, «Наш Формат», 2020 рік;
- «Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання» Сергій Громенко, «Наш Формат», 2021 рік.
ВІДГУКИ ПРО КНИГУ ВІД ЧЕРВОНОГО ТЕРОРУ ДО МАФІОЗНОЇ ДЕРЖАВИ.СПЕЦСЛУЖБИ РОСІЇ В БОРОТЬБІ ЗА СВІТОВЕ ПАНУВАННЯ (1917-2036)
У цій книжці простежується історія боротьби спецслужби за владу в державі, яка до 1991 року називалася СРСР, а після — Росія. Яка небезпека за цим криється й чим загрожує людству хунта з колишніх офіцерів реструктуризованого КГБ, що захопила владу в Росії, розповідають автори. — Юрій Швець, колишній радянський розвідник, який працював у США
Як ветеран Холодної війни я завжди вважав за краще психологічне протистояння, активні заходи з метою ослаблення противника, переговори на будь-якому рівні — усе, що не веде до війни. Виконувати це — основне в діяльності спецслужб. Ця книжка — докладна історіографія відмови сучасних російських спецслужб від такого завдання, вихід з-під контролю КПРС, консолідація влади і як результат — створення мафіозної держави, що бореться за «русскій мір» у гібридній війні з усім людством. — Олег Калугін, колишній генерал-майор КГБ
З одного боку, ця книжка — наукова монографія, скрупульозний аналіз етапів розвитку кровожерного монстра, його цілей і методів їх досягнення. З другого — захопливий кримінальний роман, що описує реальні події, такі дикі й страшні, що жодному авторові не вдасться перевершити це навіть у найсміливіших фантазіях. — Віктор Суворов, колишній радянський розвідник, історик
НАЙКРАЩІ ЦИТАТИ КНИЖКИ
Про прихід до влади спецслужб на чолі із Володимиром Путіним
З історії перемог і поразок 1991, 1993 та 1996 років держбезпека як відомство зробила один важливий висновок: у Росії не слід захоплювати владу переворотом, путчем або оголошенням про запровадження НС і скасування виборів. Росія така дивна країна, де владу простіше отримати цілком, через вибори. Тільки попередньо потрібно все-таки вициганити у громадян одну посаду — президента країни. Новий план майже не відрізнявся від схеми Олександра Коржакова, Михайла Барсукова і Олега Сосковця. До нього внесли лише одну поправку: всіх трьох мала уособлювати одна людина, директор ФСБ, який пішов у дієвий резерв і став прем’єр-міністром; прем’єр-міністр — який став як офіцер ДР в.о. президента; в.о. президента — який став як офіцер ДР президентом країни. Цю дуже складну комбінацію успішно реалізували у 2000 році, підклавши Борису Єльцину колоду з трьох карт: директора СЗР Євгена Примакова, директора ФСК Сергія Степашина і директора ФСБ Володимира Путіна. Вибори 2000 року теж мали проводитися на тлі війни з Чеченською Республікою — на випадок непередбачених обставин і необхідності запровадження НС і скасування виборів.
Відгуки (5) Новий
Тимченко Анастасія 08.04.2024 13:34
“..існує особливий російський ген..”
Книга великого обʼєму, тема цікава і складна, і коли читаєш про цю країну від Леніна до сьогоднішнього царька, дійсно стаєш упевненим, що цей особливий ген і справді у них є.
Майже від усіх думок та вчинків тих, хто був причетний до терору, який вважайте, що завжди, із року в рік, здійснює імперія зла, стає гидко, а інколи хочеться закотити очі, тому що просто не розумієш, як можна бути ще й такими клоунами.
У книжці зібрано дуже багато цінних матеріалів, які додають описаним реальним подіям ще більше жаху.
Як утворилася структура, яка наразі стоїть у керма управління ядерною державою? Її задачі та цілі з далекого 1917 року і до..2036. Чому до 2036? Це рік, до якого один схиблений диктатор планує бути тим, ким він є.
Раджу всім і кожному. Захоплива, детальна розповідь про історію та владу країни, яку так ненавидить і зневажає увесь світ. Відповісти
Карпюк Олег 16.01.2023 13:41
Назва на обкладинці дещо вводить в оману: спецслужби Росії боролися не за світове панування — вони діяли всередині країни і проти власного населення. Боротьба з контрреволюцією, іноземними спецслужбами, «проіскамі враґов» і шкідників слугували радше прикриттям справжньої місії — боротьбу за владу на території «вєлікої і нєдєлімої». Такий наратив вибудовує Юрій Фельштинський, точкою відліку для якого стає створення 7 грудня 1917 року Всеросійської надзвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВЧК), а 2036 рік обрано як наразі крайню дату правління російського царя Путіна.
Розповідь розпочинається з імперативу брехливості усієї совєцької історіографії, «мільйонів томів якої не містять жодного слова правди». Першою «жертвою» розвінчання стає міт про «дєдушку» Лєніна як беззаперечного авторитета та лідора партії: Центральний комітет партії ігнорував директиви Лєніна напередодні жовтня, як і Другий Всеросійський З'їзд Рад — жодна з цих інституцій не бачила в «дєдушці» вождя і керівника. Ніщо так не висвітлює самотність Леніна, як питання сепаратного Брестського миру: за підписання миру з кайзерівською Німеччиною з 400 членів більшовицької фракції Московської ради лише 13 підтримали пропозицію Леніна. Протоколи засідань чомусь не збереглися, і таке повторюватиметься неодноразово; лише іноді автору вдається відновити історичну точність — наприклад, коли документи дублювалися у пресі.
6 липня 1918 року співробітники ВЧК Блюмкін і Андрєєв увійшли в німецьке посольство і вбили посла Мірбаха. Бездарністю та нахабністю спецоперація нагадує недавню новічкову оборудку глядителів шпілів: мало того, що вижили двоє безпосередніх свідків вбивства, так чекісти ще й залишили в посольстві портфель зі «справою Мірбаха» та мандати на ім'я Блюмкіна й Андрєєва з підписом Дзержинського. Вбивство німецького посла стало першою серйозною спецоперацією совєцьких чекістів: задумом Дзержинського було спровокувати Німеччину на розрив Брестського миру, що мало призвести до відставки Леніна з посади голови Раднаркому як автора проваленої політики.
Вбивство Мірзаха досить добре задокументовано, тоді як з замахом на Леніна 1918 року ситуація складніша. Офіційна версія виглядає сумнівно — я не кажу, що це брехня, але так написано в російській вікіпедії: затримана Фаїна Каплан при собі не мала зброї, не могла повідомити ніяких подробиць власного вчинку, сиділа «сіра та обмежена», однак її поспішно звинуватили та начебто розстріляли. Фельштинський детально реконструкції день замаху та пропонує відмінну від «офіційної» версію подій: теракт вчинили агенти ВЧК Лідія Конопльова та Ґріґорій Сємьонов, яких відрядили задля дискредитації есерів як найбільшої опозиції більшовикам. Аналіз вміло підсвічує білі плями офіційної версії, проте версія автора хоч і має внутрішню логіку та заснована на фактах, звучить все-таки не надто переконливо, позаяк ґрунтується на показаннях агентів ВЧК, для яких брехня була правилом життя.
«Спецслужби у боротьбі за владу» — книга насамперед історіографічна: вона переповнена фактологічним матеріалом, що перетворюється у певну проблему, адже навіть частковий аналіз вимагає чималих зусиль. Зауваження щодо реконструкцій стосуються радше сполучення фактів у повноцінну історію, ніж про видумування альтернативної історії в найкращих традиціях російської науки.
Не менш ретельно досліджується протяжний хворобливий стан, який закінчився смертю «дєдушки» Леніна, хоча назвати чоловіка у віці 53 років «дєдушкою» могла лише схиблена совєцька пропаганда. Фельштинський знаходить публікації газети «Руль», свідчення професора Клемперера та заяви більшовиків, відтворює політичні розклади того часу, словом — засновує припущення про отруєння Леніна [Сталіним] на солідному масиві даних. Русскіє історики заперечують навіть можливість такого злочину тим, що «Сталін тоді ще не трансформувався в того Сталіна, яким його знають» — аргумент настільки ж «залізний», як і версія, що «Путін не міг збити МН17, бо йому це не вигідно». Тимчасом ціанистий калій згадується навіть у спогадах Сталіна — примітка скрупульозно вказує на сторінку 252 шістнадцятого тому. Справді дивує в цій детективній історії з купою невідомих поява діда Путіна: Спиридон Путін тоді працював кухарем на тій самій дачі Горки, де ув'язнили Леніна. Фельштинський висновує, що «дуже великою ймовірністю Леніна труїв дід Путіна», але в кожному жарті є частка правди. Спадковість пояснювала б маніакальну звичку труїти політичних опонентів і неугодних.
Наратив міцніє з наближенням до сьогодення: навіть російська пропаганда не змогла б заперечити той факт, що 12 листопада 1982 року Совєцьку державу очолив голова КГБ Андропов, а в 1999 році вождем Російського царства став директор ФСБ Путін. Прологом до захоплення влади було створення постановою Президії ЦК КПРС від 24 жовтня 1955 року №П165/XXI-оп інституту «офіцерів дієвого резерву» — витвору настільки масштабного, що в це важко повірити. В цивільний сектор країни почали засилати на роботу співробітників КГБ так само, як раніше засилали за кордон шпигунів. Міністерства, підприємства і відомства мали утримувати нахлібників власним коштом, що збільшувало тиск на і так хирляву економіку Совєцької держави.
Спецслужби нарешті взяли реванш, а призначення Андропова завершило захоплення влади, так само як пізніше призначення ботоксного голови ФСБ поховало «офіційну владу» після короткого періоду пертурбацій розпаду імперії зла. В новій Росії інститут «дієвого резерву» перетворився на «апарат прикомандированих співробітників [ФСБ]», і якщо про перших в мережі інформація досить куца, то про других її не приховують: стаття 15 федерального закону 1995 року «Про федеральну службу безпеки» дійсно описує можливість прикомандирування як в державні органи, так і в «установи, підприємства та організації незалежно від форм власності».
«Хороший русскій» давно перетворилося на український мем, тож варто відзначити й виняток. 16 вересня 2021 року Європарламент схвалив «жорстку» резолюцію про стан відносин з Росією, в якій «розрізняє російський народ та "застійну авторитарну клептократію на чолі з довічним президентом" Володимиром Путіним». Україна привітала цю резолюцію, натомість Фельштинський підкреслює, що «в основі всієї піраміди [влади в Росії] лежить народ», а «85% росіян підтримали анексію Криму і нинішню політику президента». «Залишається фактом, ... що більшість росіян (навіть ті, хто зовсім недавно покинув батьківщину) ... вже обміняли свободу на стабільність», — пише історик, чим ототожнює [більшість] росіян, навіть емігрантів, з путінською державою, а на таку заяву мало в кого вистачає тестикул.
Фельштинський висловлюється категорично: «... в сьогоднішній Росії бути демократом означає ... виступати проти російської держави та російського керівництва у всіх його починаннях» і «вболівати за Україну, оскільки його країна (Росія) — агресор, який почав проти України війну». Рецепт боротьби проти цієї «фашистської» держави у історика відрізняється від сповідуваного колективним Заходом — «з фашизмом треба розмовляти лише з позиції сили».
Цей текст народжувався чи не найважче за весь 2021 рік, і об'єм книги (600 сторінок) тут ні до чого — важко звести вкрай різнобічні враження від книги до єдиного знаменника. Тут захват і недовіра, історіографія поруч з вільною інтерпретацією, водночас читається як захопливий історичний роман, адже «на основі реальних подій». Фельштинський зловживає «очевидно» та «ймовірно», проте найкращим доказом на користь книги слугує сама реальність, оскільки написання відгуку супроводжувало кілька разюче суголосних новин. Колишній прем'єр Франції Франсуа Фійон увійшов до ради директорів найбільшої нафтогазохімічної компанії Росії «СИБУР», чим поповнив лаву підгодованих високопосадовців на службі Кремля (Фельштинський згадує про італійських популістів, чеського президента Земана та члена правління Газпрому Шрьодера ). Дослідника сталінських репресій історика Юрія Дмитрієва засудили ще на 15 років строгого режиму і, зрештою, Верховний Суд РФ ліквідував організацію з розслідування репресій в СРСР «Міжнародний меморіал». Флеш рояль. Явка з повинною.
Дослідження дивує неодноразово, але деякі факти таки «підривають»: за даними Московського центру постіндустріального суспільства, 15% працюючих чоловіків у Росії зайняті в різних силових відомства. Частка силовиків та пов'язаних зі спецслужбами людей зросла з 3% у часи Горбачова до 43-50% після відходу Єльцина, і з роками сягнула 70-80%. Масштаби проникнення держбезпеки вражають: фактично, від «нормального» суспільства не лишається жодних слідів — самим скелетом суспільства тепер є держбезпека та її міньйони. Потворне явище.
Книга змушує дещо по-новому поглянути на Росію, хоча куди вже гірше. Дякую видавництву Наш Формат та перекладачу Сергію Громенку і рекомендую. Відповісти
Олег Ходор 30.11.2021 19:07
Інформативно та зрозуміло автор пояснює мафіозну сутність усієї влади цієї держави. Книга величенька, але читається легко. Вона заглибить вас в історію зародження російської хунти та пояснить її джерела й причини створення.
А ще книжка підходить для тих, хто в шкільні роки прогулював історію. Хоч вона й фокусується на росії, але і пояснює вплив цієї країни на світ та Україну, зокрема.
Відповісти
Дивитися ще відгуки
Читачі найчастіше обирають
Інші книжки авторів
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
