Книга «Сповідь англійського пожирача опіуму»

Про видання

Це перше видання твору Сповідь англійського пожирача опіуму українською мовою.

Про книжку

Романтик «другого ешелону», знайомий Колріджа та друг Вордсворта, поряд із яким він довший час мешкав у прославленому на всю Європу Озерному краї, Томас де Квінсі (1785 – 1859) увійшов в історію літератури як автор знаменито-скандальної «Сповіді англійського пожирача опіуму/Confessions of an English Opium-Eater» (1821) – першої відвертої розповіді про насолоди та розпач опіумної залежності. Хоча в момент публікації «Сповідь» викликала значний читацький інтерес, витримавши декілька перевидань за кілька років, з часом вона, як і саме ім’я автора, поступово канула в забуття, аж поки через майже 40 років нове життя у неї вдихнув Шарль Бодлер, присвятивши де Квінсі та його твору своє розлоге есе «Штучний рай». З того часу, ось уже понад 150 років, «Сповідь» де Квінсі утримує за собою репутацію класики контр-культурної літератури. Творчість де Квінсі слугувала об’єктом натхнення та захоплення для численних пізніших письменників від Едґара Алена По до Андре Бретона та Хорхе Луїса Борхеса.

Про автора

Томас де Квінсі (1785 – 1859) – англійський письменник та журналіст, один із другорядних представників англійського романтизму. Під час навчання в Оксфорді, яке він так і не закінчив, де Квінсі вперше відкриває для себе опіум, який на той час вважався легальним медичним препаратом. Раннє захоплення творчістю та пізніше особисте знайомство з Вордсвортом спонукає де Квінсі 1809 року оселитися в Озерному краї, який на той час був географічним центром англійського романтизму. 1828 року він переїжджає і аж до смерті проживає в Единбурзі, де займається журналістською працею, ведучи невпинну боротьбу з двома головними лихами свого життя – опіумною залежністю та боргами. Інші відомі твори де Квінсі: «Suspiria de Profundis» (продовження «Сповіді», яке, втім, виявилося не настільки популярним через певну барокову важкість стилю), «Англійська поштова карета» та «Про вбивство як один із видів мистецтва», есе, яким захоплювався сюрреаліст Андре Бретон.