Книга «Про жінок і сіль»

Найбільш очікувана книжка за версією New York Times, Time, Entertainment Weekly, Elle, Oprah Magazine, Harper's Bazaar, Washington Post, BuzzFeed, Goodreads, Refinery 29, Bustle.

Сучасний Маямі. Джанетт, донька кубинської емігрантки Кармен, бореться із залежністю та рішуче прагне дізнатися більше про історію своєї родини.

Кармен, яка відчуває себе чужою в Штатах, мусить пропрацювати свої складні стосунки із власною матір’ю, виховуючи норовливу Джанетт. Та, своєю чергою, рішуче налаштована віднайти своє коріння, тож вирушає на Кубу, аби побачитися з бабусею і розкрити таємниці минулого, які от-от вибухнуть після тривалого замовчування...

Від сигаретних фабрик XIX століття до сучасних в’язниць, від Куби до Мексики, «Про жінок і сіль» Габріели Гарсії — це калейдоскопічне полотно зрад — особистих та політичних, самих себе та інших. Це все сформувало життя цих незвичайних жінок.

Ця книжка — тривожне занурення у внутрішній світ героїнь, сповнена сумнівами життєва історія про вибір матерів, тягар спогадів, які вони несуть у собі. І наполегливість жінок, які вирішили розповідати свої історії, всупереч усім тим, хто бажає відняти їхній голос. Це більше, ніж історія діаспори; це відверта оповідь про заплутане, однак реальне коріння Америки.

Про авторку

Габріела Гарсіа — молода письменниця та поетка, дочка іммігрантів з Куби та Максики. Виросла у Маямі. Багато років бореться за права жінок та мігрантів. Її дебютний роман «Про жінок і сіль» побачить світ у щонайменше 10 країнах.

Цитати з роману "про жінок і сіль"

"Я боялась оглядатися, бо побачила б, що чигає попереду. До і після, ніби сіль, розчиняються у воді, і їх уже не розрізнити. Але я відчуваю цей смак на твоїй шкірі, коли тіло лихоманить від чергової спроби детоксу. Смак кожної історії, яка глибоко ввійшла в нашу. Я боялась оглядатися, бо побачила б, що чигає попереду."

"Вона сказала «так», хоча мала на увазі «можливо». Шлюбні обітниці давно перестали бути сигналом для втечі. Вона сказала «так», тому що нічого не мала й не вигадала би для себе кращого майбутнього, ніж освічений чоловік. А ще відчувала, що Антоніо також шукає у шлюбі полегшення. У Марії Ізабель він знайшов можливість утікати, не думаючи про інші землі, знайшов причину щодня одягати на себе сміливіше обличчя. Вона розуміла це і прийняла роль визволительки наляканого чоловіка, хай яка вона важка. Марія Ізабель думала про те, що споконвіку саме жінки виплітають майбутнє з обривків, але завжди залишаються персонажами й ніколи не стають авторками. Вона знала, що освічена жінка може повстати проти такого становища, але сама радше просто читала би книжки."

"Не існує законів, за якими одні народжуються в хаосі, а інші не знають навіть миті, коли здається, що жити далі — необдумана ставка. Це лотерея, Ано, чиста випадковість. Монета випала — і ми народжуємось."