Себастьян Юнґер

Книга «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Артикул: 709610

ТОП продажу

Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти - фото книги

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Паперова 330 грн

Книга в наявності

Відправка: 03.07.2025

Goodreads

4.02

Наш Формат

4.8

Вподобайки

1054

Бестселери нонфікшн 2024 New York Times Bestseller

Характеристики

Автор	Себастьян Юнґер
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2023
Палітурка	тверда
Оригінальна назва	Tribe: On Homecoming and Belonging by Sebastian Junger
Перекладачі	Ольга Корнюшина
ISBN	978-617-8120-29-0
Кількість сторінок	128
Мова	українська
Розмір	140 х 200 мм

Категорії

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Себастьян Юнґер - «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Ціна

330 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ

Забрати в книгарні "Наш Формат"

завтра з 10:00 до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти

Себастьян Юнґер

330 грн

Свобода

Себастьян Юнґер

330 грн

Коли я помирав. Роздуми скептика про ймовірність потойбічного життя

Себастьян Юнґер

330 грн

891 грн

990 грн

-10%

Про що книга «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти» автора Себастьян Юнґер Tribe: On Homecoming and Belonging by Sebastian Junger

Нас травмують не війни, особисті втрати чи природні катаклізми — нас травмує відокремленість

Тематика

Популярна психологія, соціологія, війна, історія, антропологія.

Про книжку

Війна ранить не лише тіла військових, значних травм зазнають також їхні емоції. Навіть ті військові, які повертаються неушкодженими фізично, змушені проходити тривалий процес реабілітації. Автор книжки звертає увагу читача на той факт, що для ветеранів, які повернулися до мирного життя, вкрай важливою є не просто турбота і підтримка, а відчуття належності до спільноти. І хай би яким складним не був шлях реабілітації бійців, суспільство повинно зробити все, щоб допомогти їм у цьому.

Для кого видання

Видання буде корисним для громадських активістів, лідерів спільнот, чиновників, військових лікарів і психіатрів й усіх, кого торкнулась війна.

Чому ця книжка

На війні солдати ігнорують політичні чи соціальні відмінності всередині свого взводу, однак після повернення до мирного життя потрапляють у суспільство, розколоте на конкуруючі касти. У своїй книжці Себастіан Юнґер пояснив, що справа не стільки в тому, що не так з ветеранами, скільки в тому, що не так з нами. Книга допоможе переосмислити підхід до справ бійців та пояснить, чому ми сильніші, коли об’єднуємося, і як цього можна досягти у сучасному світі.

Про автора

Себастьян Юнґер — американський письменник, журналіст і режисер, який писав репортажі про небезпечні професії та досвід бою в піхоті. Він є автором бестселерів New York Times «Ідеальний шторм», «Смерть у Белмонті» та «Пожежа». Був нагороджений премією National Magazine Award та премією SAIS Novartis за журналістику.

Книжки на схожу тематику

Відгуки

«Плем’я» — це захоплююча, красномовна книга, яка спонукає до роздумів... наповнена ідеями... Вона може допомогти нам думати більш глибоко про те, як допомогти чоловікам і жінкам, постраждалим від війни, знайти нову мету у мирний час». The Times of London

Себастьян Юнґер у своїй праці «Плем’я» описує власний досвід роботи, як журналіста під час багатьох конфліктів, а також на дослідженнях традицій корінних американських племен та досвіду США у подоланні проблем пост-воєнного ПТСР у ветеранів. Автор аналізує практики інших країн, спільнот та культур, які допомагають їхнім членам подолати наслідки воєн та конфліктів. І цей досвід може бути корисний для українців, для яких ПТСР та його подолання стало частиною реальності. Юнґер пише, що повернувшись додому, сучасні ветерани часто усвідомлюють, що вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити. Нам, як суспільству, також потрібно бути готовим допомогти ветеранам знайти ціль і після перемоги. Сергій Собко, начальник штабу — заступник командувача Сил ТрО ЗСУ бригадний генерал

Зараз саме той час, коли ідеї з «Племені» можуть бути корисними всім нам: тим, хто в окопах, хто збирає і везе волонтерську допомогу, тим, хто чекає на повернення додому, і тим, хто просто хоче знайти шлях у тіні, що впала на долю українців. Костянтин (Вальде) Ульянов, військовослужбовець, автор книжки «Броньований розум», член Племені

Цитати

Колективне суспільне значення

Ізраїльтяни отримують благо від того, що автор та етик Остін Дейсі описує як «колективне суспільне значення» війни… Подібне суспільне значення, ймовірно, не створюється такими шаблонними фразами як «Дякуємо за вашу службу», які багато американців зараз вважають за потрібне казати солдатам і ветеранам. Воно також не створюється вшануванням ветеранів на спортивних змаганнях, дозволом першими йти на посадку у літак або наданням їм незначних знижок у магазинах. Навпаки, ці символічні дії лише поглиблюють прірву між військовими та цивільним населенням, підкреслюючи той факт, що деякі люди служать своїй країні, але переважна більшість — ні. В Ізраїлі, де близько половини населення служить в армії, рефлекторна подяка за службу має так само мало сенсу, як подяка за сплату податків.

Формула задоволення

Висновки відповідають так званій теорії самовизначення, яка стверджує, що людям потрібні три основні речі, щоб відчувати задоволення: вони мають відчувати себе компетентними в тому, що вони роблять; вони мають відчувати себе справжніми у своєму житті; вони мають відчувати зв’язок з іншими. Ці цінності вважаються «внутрішніми» гарантіями людського щастя, які набагато переважають «зовнішні» цінності, такі як краса, гроші та статус.

Огляди на книгу

Олександр Лук'яненко Видавництво ; Наш Формат Дана книга цілком відповідає назві. І тематика дуже важлива та актуальна в наш час. Автор порівнює племінний устрій життя та сучасний устрій життя в Америці. Це доволі не проста тема для обговорення, але автор доволі чітко її описує. Тому стикається доволі легко, прочитав на одному дусі. Мені як військовому було цікаво читати. Виділив із неї певні думки: "... теорія самовизначення, яка стверджує, що людині потрібні три основні речі, щоб відчувати задоволення: вони мають почуватися компетентними в тому, що роблять; відчувати себе справжніми у своєму житті; усвідомлювати зв'язок з іншими. "Якщо майбутнє планети залежить, наприклад, від економії води, то саме спільноти сусідів зможуть запроваджувати нові правила набагато ефективніше, ніж місцеві органи влади. " "Немає абсолютно ніякого сенсу жертвувати собою заради групи, яка мама не бажає жертв уввати заради вас". " ...я нарешті отримав відповідь, чому безхатько у містечку Джилетт подарував мені свій обід тридцять років тому: просто мертвий в середині. Це було єдине, чим він, хоч і був бідний категорично відмовлявся бути. Автор навів багато прикладів та фактів, коли люди обирали життя в спільноті, де вони відчувають довіру та любов замість комфортних умов. Тому що внутрішнє почуття любові, до свого "племені" є більш цінним ніж всі інші зовнішні комфортабельні умови. Це ще раз допомогло мені зрозуміти, що суб'єктом в нашому житті є внутрішнє відчуття приналежності до чогось більшого. До свого племені: сім'ї, родини, колективу та країни. Це допомогло мені зрозуміти чому військові та мої товариші часто діляться про те, що хочуть повернутися до своїх. Це не тому, що вони звикли до цих людей, атому, що це частина їх племені і це не відняти жодному ворогові. Рейтинг на гугл редс 4.02 Моя оцінка 10/10 90 0 Блог "Хренові книжки" Що хочеться сказати. Звісно, книга актуальна, адже вона говорить про те, як допомагати військовим та іншим людям, які пережили серйозний травматичний досвід. Автор пропонує свій погляд на проблему, і тут виникають деякі питання. З одного боку, Юнґер надає цікавий набір історичних фактів і робить корисні висновки: знайти для людини мету, визначити свою групу, не відокремлюватися від суспільства, і що допомога людям важливіша, ніж збагачення. З іншого боку, деякі з його висновків виглядають натягнутими, він не враховує інші підходи до роботи з людьми, які пережили травматичний досвід, і занадто захоплюється руссоїзмом (звеличенням первісної людини) та лівими ідеями марксизму (всі проблеми через приватну власність). Мене, як ліберала, це особливо дратувало. Таким чином, книга дійсно варта прочитання, але варто розуміти, що автор пропонує вузький погляд, а не широкий екскурс у проблему. Проте невеликий обсяг книги також додає їй певних плюсів, з огляду на вузькість погляду. 90 0 Гліб Стрижко Для мене це книга про те, чому коли нам погано, то нам буває добре і чому коли добре, то буває погано. Про те, як будувати спільноти і як, власне, після великих потрясінь можна їх створити. 90 0 Костянтин (Valde) Ульянов Я пишу цю передмову в перерві між бойовими діями, у яких бере участь мій підрозділ. Так сталося, що книжку, яку ви тримаєте в руках, ми згадуємо десь раз на декілька тижнів. Іноді серйозно, посилаючись на неї чи цитуючи, або жартома, коли треба розрядити напружену обстановку, яка час від часу складається у тих, хто разом переживає важкі часи. Декілька років тому, коли я вперше прочитав «Племʼя», то одразу ж придбав з десяток примірників і розіслав своїм друзям, адже мені хотілося поділитися з ними ідеями, які автор виклав у своїй роботі. Коли мене питали, про що книжка, яку вони від мене отримали, я казав: «Про нас із тобою. Про всіх наших». Я радив прочитати «Племʼя» дуже багатьом своїм знайомим, учням та підписникам. Особливо тим, хто проходив через особисті випробування. З 24 ЛЮТОГО 2022 року ми всі, українці, зіткнулися з пітьмою: хтось уперше, хтось просто по-новому. Багато хто запитував себе: як це пережити, як впоратися з тим, що принесла нова реальність ракетних обстрілів, безлюдних вулиць, холодних осель, розлуки з рідними, страху і гніву? Є багато способів відповісти на ці питання. Один із них — прочитати «Племʼя». Ця книжка — не підручник, тож тут немає задач, але є деякі відповіді. Тут небагато чого можна вивчити, але багато чого можна навчитися. Автор веде нас від прикладу життєвого ладу американських індіанців, через розповідь про війну в Югославії, випробування стійкості військових в Іраку чи Афганістані до проблем депресії, ПТСР та космічної самотності, що її переживає сучасна людина. Усе це через особистий досвід автора, його роздуми і висновки. Свого часу «Племʼя» допомогло мені краще зрозуміти, через що я проходив, свій біль від втрати дорогих мені людей, свій гнів та розпач. Іноді, читаючи цю книжку, я ловив себе на думці, що вона написана саме для мене - наче автор знав усе, що було в мене на серці, все, про що я хотів запитати, якби хтось міг знати потрібні відповіді: від помірної апеляції до психофізіології і дії гормонів до посилання на ідеї великих мислителів. Було зроблено все, щоб потрібні думки дісталися людини, що їх потребувала. Зараз саме той час, коли ідеї із «Племені» можуть бути корисними всім нам: тим, хто мерзне в окопах, хто збирає і везе волонтерську допомогу, тим, хто чекає на повернення додому, і тим, хто просто хоче знайти шлях у тіні, що впала на долю українців. Я щиро вірю, що ця книжка стане вам у пригоді, що частково пояснить вам себе, що зможе зробити в ці темні часи ваш шлях трохи легшим. 90 0 Ольга Корнюшина Видання книги адвокатував мій друг Олег Гуковський, відомий психотерапевт, психіатр, військовослужбовець ЗСУ. Зараз він очолює Групу контролю бойового стресу однієї із бригад. Перемовини про видання книги українською Олег вів і з Юнґером, і з видавництвом «Наш Формат» фактично від початку повномасштабного вторгнення. Саме він й запропонував мою кандидатуру, як перекладачки. 9 червня 2022 року я отримала пропозицію від видавництва і вже 19 липня — завершила роботу над перекладом. Це стало можливим, зокрема, тому що я працювала над книгою в Австрії. Тут мені надали на період роботи можливість безоплатно перебувати в заміському будинку зі сприятливою атмосферою для роботи. Можна сказати — це була своєрідна приватна перекладацька резиденція. Початок роботи над перекладом співпав із загибеллю під час виконання бойового завдання Романа Ратушного, сина моєї близької подруги. Фактично загибель Роми надзвичайно вплинула на те, як я працювала над книгою. Зараз я думаю, що цей період був для мене, як перебування на межі світів. Щоб перекласти деякі частини, мені потрібні були навички психологічної самопідтримки. Наприклад, занурення у главу про облогу Сараєво, майже спровокувало початок панічної атаки. Зазвичай я зберігаю дистанцію між собою та текстом, над яким працюю. Та саме із цією книгою саме у той час усе було по-іншому. «Плем’я» — доволі невелика книга. Та для мене — це своєрідний zip файл. Тут «запакована» велика кількість ідей та посилань на різноманітні соціологічні, антропологічні та психологічні дослідження. Так книга вимагає від читачів допитливості та певної домашньої роботи. Для того, щоб зрозуміти цю книгу глибше, потрібно зануритися у тему спільнот: зрозуміти, що таке спільнота, як вона формується та які є моделі. Ті дискусії про книгу, де я була присутня, переконали мене — далеко не усі люди розуміють, що таке спільнота й приналежність до неї. На обговореннях я чула, що ця книга — «для чоловіків». Але я не можу з цим погодитися. Юнґер чітко пише про так звані «чоловічу» та «жіночу» моделі лідерства. За його словами «чоловіча» модель добре працює, коли треба швидко мобілізуватися та подолати труднощі, а «жіноча» — тоді, коли кризова ситуація має затяжний характер. При цьому обидві моделі притаманні як чоловікам, так і жінкам. Ця книга не зовсім про те, що лише спільнота воєнних — це плем’я . Вона про те, як важливо, аби ветерани поверталися у згуртовані спільноти, приналежність до яких вони можуть реально відчувати. Вона також про те, що на противагу індіанським племенам, у сучасному суспільстві немає культури повернення з війни. Немає (або майже немає) ритуалів, які із цим пов’язані. Так само як, наприклад, немає ритуалу переходу від хлопчика до дорослого чоловіка. З точки зору Юнґера, відсутність таких ритуалів, де бере участь усе плем’я, негативно впливає на повернення ветеранів у свої спільноти. Юнґер багато пише про соціальний егалітаризм та соціальну справедливість, тому деякі читачі закидають йому «лівацькі меседжі». З моєї точки зору Юнґер представив збалансований погляд на дві суспільні парадигми: нетерпимість до дармоїдів серед членів групи, та культуру співчуття, яка спонукає нас дбати про тих, хто не може подбати про себе сам. Наприклад, він пише: «Вічна суперечка щодо так званих програм надання права на пільги — і, ширше, щодо ліберальних та консервативних поглядів — ніколи не буде розв’язана, оскільки кожна сторона представляє давню й абсолютно необхідну складову нашого еволюційного минулого». Повернення військових у мирне життя — це, найперше, — питання соціальної справедливості в численних аспектах. І про це варто подумати. У цій книзі надзвичайно важливо уважно прочитати про теорію соціальної стійкості та роль, яку в ній відіграють спільноти. І насправді я можу написати ще багато усього, але закінчу розповідь однією, особливо актуальною цитатою: «Якщо ви хочете зробити суспільство дієвим, то не робите постійний наголос на відмінностях, натомість акцентуєте на нашій спільній людяності». Купуйте книгу, читайте, досліджуйте та робіть свої власні висновки! 90 0 Андрій Овчарук Коли восени 1986 мені було лише три роки, а Європа лиш почала оговтуватися після Чорнобильської катастрофи Себастьян Юнґер так знудився від передбачуваності життя в американському передмісті, що вирішив поїхати автостопом через всю країну, створивши таким чином ситуацію, над якою він мав би дуже мало контролю. І коли він розпочинає книгу "Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти" з одного випадку на дорозі, я пригадав подібний досвід з власного життя. Дуже давно, задовго до початку поточного кінця світу, у 2011 році, коли я і двоє дівчат — Оля та Яна — подорожували автостопом Грузією, з нами стався трафунок, мало не дослівний із тим, який автор описує у вступі до книги. Ми простували безлюдною і безавтомобільною дорогою, з півдня на північ, у бік перевалу Цхрацкаро, за яким, за даними з нашої паперової мапи, мало бути містечко Бакуріані. Аж раптом, нас наздогнало стареньке авто, зупинилося і сивий чоловік передпенсійного віку запросив нас всередину. Різо Іванович — так його звали — побачив нас, коли відпочивав на призьбі свого будинку і не зволікаючи поїхав, щоб запитати чи може він нам чимось допомогти. Потім ми заїхали до його подруги — власниці сільської крамниці, яку вона облаштувала на веранді власного будинку, де нас пригостили найсмачнішою у моєму житті кавою з джезви. Після цього Різо повіз нас на перевал. Ми не знали, що бензину в його авто вистачить лише до прикордонного поста на перевалі, а повертатися додому йому доведеться з порожнім баком, накатом. Цей високий сивий чоловік взяв на себе відповідальність за трьох абсолютно чужих і незнайомих йому людей, підкорившись якомусь старовинному інстинкту, котрий змушує людину допомагати подорожнім. Ми вже не раз і не двічі переконалися, як великі потрясіння і трагедії, спільне обурення або травма допомагають нам перевідкривати людяність, співпрацю та солідарність — як Помаранчева Революція, Революція Гідності, анексія Криму, повномасштабне вторгнення допомагали нам подивитися на членів нашої спільноти оновленим зачудованим поглядом, як на супергероїв та чарівників. Людина потребує людини, потребує спільноти навіть тоді, коли їй здається, що неможливо більше жодного дня витримати цих двадцять немитих чоловіків, які ночують з тобою в одній кімнаті, і де кожен, якщо не дивиться тік-ток, то бавиться в танчики, а якщо не дивиться дубльований російською мовою серіал, то обов'язково розмовляє з коханою жінкою по відеозв'язку — і всі без навушників. На війні люди часто мають такі гранично сильні емоції і переживання мети в житті , що після повернення до мирного суспільства — розгублюються і втрачають сенс. Навіть ПТСР найбільше проявляється саме тоді, коли військові повертаються додому, і там, через якийсь час, починають відчувати свою непотрібність та невміння жити для своєї країни. Тільки включеність у справи спільноти, віднаходження свого місця там, розуміння власної компетентності та корисності, відчуття зв'язку з іншими можуть висмикнути ветеранів із явного або надуманого замкненого кола страждань і повернути їх до справжнього та повноцінного життя. А це дуже часто залежить не так від них, як від емоційного інтелекту та здатності до емпатії того суспільства, в яке люди повертаються (або тимчасово навідуються) з війни. 90 0 Віталій Гайдукевич "Служби швидкої допомоги Лондона звітували про, в середньому, два випадки "неврозу від бомбардувань" на тиждень. Психіатри здивовано спостерігали зменшення симптомів хронічних пацієнтів під час інтенсивних повітряних бомбардувань..." "Коли люди активно залучені до спільної справи, їхнє життя має мету... і в результаті цього психічне здоров'я покращується , - писав Г.А.Лайонс (ірландський психолог) у Journal of Psychosomatic Research у 1979 році. "Було б безвідповідальним припускати, що насилля сприяє поліпшенню психічного здоровʼя, але результати дослідження у Белфасті (заворушення 1969-70 р.р.) демонструють - ЛЮДИ ПОЧУВАЮТЬСЯ ПСИХОЛОГІЧНО КРАЩЕ, ЯКЩО ВОНИ БІЛЬШЕ ЗАЛУЧЕНІ У СВОЮ СПІЛЬНОТУ. (!)" (с) Себастьян Юнгер Прочитайте, книжка може підкинути матеріалу на "подумати". Ще одне вчасне видання Наш Формат. З власних спостережень По війні на країну чекає низка громадянських конфліктів (не війна, московитам видихать) різного ступеня кипіння. Не усі, кому пощастить повернутися з війни, насправді повернуться з війни. Вже видно, що ці лінії напруги будуть використовувати - це вже має місце. Вже видно, що як мінімум один суспільний прошарок вважатиме, що його правда правдивіша і сприйматиме аргументи проти, як прояв агресії і неповаги. Зверхність тих, хто воював, до тих, хто не воював...тих, хто залишився до тих, хто поїхав тощо, свого автора до українського видання Знайти рятівну спільну справу зможуть не усі. Ті, хто не бажатиме потерпати від агресії зверхності у відповідь на іншу точку зору йтимуть у внутрішню еміграцію. Або їхатимуть геть. 90 0

Медіа про книжку

Дитяча література, психологія і фентезі. Які книги купували українці в 2023 році https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3803721-ditaca-literatura-psihologia-i-fentezi-aki-knigi-kupuvali-ukrainci-v-2023-roci.html Нерозділена боротьба перемогою стати не може: про силу спільноти у книзі “Плем’я” Юнґера. Колонка Іванни Стець https://varosh.com.ua/life/nerozdilena-borotba-peremogoyu-staty-ne-mozhe-pro-sylu-spilnoty-u-knyzi-plem-ya-yungera-kolonka-ivanny-stecz/ Літня добірка книжок: 25 нон-фікшн новинок від українських видавництв https://happymonday.ua/knyzhky-dlia-samorozvytku-dobirka-lito-2023 Від Ніцше до «Колонії»: що читають топи українських компаній https://happymonday.ua/shho-chytayut-topy-ukrayinskyh-kompanij?utm_source=sendpulse&utm_medium=email&utm_campaign=%D0%A0%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0+%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0&spush=YW5uYWhhcmxhbkB1a3IubmV0 Поки психолог не поруч: книги про травми та як їх пережити https://chytomo.com/poky-psykholoh-ne-poruch-knyhy-pro-travmy-ta-iak-ikh-perezhyty/ Книжка тижня: війни й труднощі як клей для суспільства в дослідженні Себастьяна Юнґера «Плем'я» https://mind.ua/publications/20258334-knizhka-tizhnya-vijni-j-trudnoshchi-yak-klej-dlya-suspilstva-v-doslidzhenni-sebastyana-yungera-plemya Під час війн громади стають сильнішими, сміливішими та довіряють одне одному. Як це працює? Уривок з книги «Племʼя» воєнного репортера Себастьяна Юнґера https://forbes.ua/lifestyle/pid-chas-viyn-gromadi-stayut-silnishimi-smilivishimi-ta-doviryayut-odne-odnomu-yak-tse-pratsyue-urivok-z-knigi-plemya-voennogo-reportera-sebastyana-yungera-08072023-14690 16 корисних для підприємців книжок, які можна придбати на «Книжковому Арсеналі». Вибір Forbes https://forbes.ua/lifestyle/16-korisnikh-dlya-pidpriemtsiv-knizhok-yaki-mozhna-pridbati-na-knizhkovomu-arsenali-vibir-forbes-23062023-14379 «Просто скажіть «Вітаємо вдома». 1 жовтня – День ветеранів. Прочитати це інтервʼю автора книги «Племʼя» Себастьяна Юнґера має кожен, хто прагне гідно зустріти захисників https://forbes.ua/lifestyle/prosto-skazhit-vitaemo-vdoma-1-zhovtnya-den-veteraniv-prochitati-tse-intervyu-avtora-knigi-plemya-sebastyana-yungera-mae-kozhen-khto-pragne-gidno-zustriti-zakhisnikiv-30092023-16352

Відгуки про книгу «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Юрків Соломія 23.10.2024 08:42

"Плем'я" Себастьяна Юнґера – це проникливе дослідження травм війни та важливості спільноти у процесі відновлення. Автор майстерно розкриває, як відчуття відокремленості від "племені" може стати однією з найглибших ран для ветеранів.
Книга не лише про війну, а й про сучасне суспільство, яке часто ізолює людей. Юнґер закликає нас переосмислити свої цінності та відновити втрачені зв'язки. Це важливе читання для всіх, хто хоче зрозуміти, як допомогти ветеранам та як зміцнити власну спільноту.
"Плем'я" – це не просто книга, а заклик до дії. Вона нагадує нам, що ми всі частина чогось більшого і що справжня сила криється в єдності.
Ця книга змусить вас задуматися про своє місце у світі та про те, як ми можемо зробити його кращим.
Цю книгу варто прочитати, адже вона може навчити глибокому аналізу психологічних травм війни. Також у книзі розкривається тема, яка є актуальною для сучасного суспільства. У ній пропонуються рішення та шляхи до відновлення. А окрім цього присутній проникливий стиль написання.
Українцям ця тема є особливо важливою, адже наша держава перебуває в стані війни. І майже всі сім'ї та родини мають родичів, які боронять Україну від москальської навали. Тому, ця книга є актуальної для нашої нації.
Дякую @Центральна районна бібліотека ім. Г.С. Сковороди
Відповісти

3 0

Наталія Мусієнко 22.10.2024 17:51

Книжка "Плем'я" Себастьяна Юнгера надзвичайно цікава. Бо це глибоке дослідження соціальної природи людини та її прагнення до спільності й взаємної підтримки. Автор аналізує, чому в умовах кризи або війни люди часто стають ближчими один до одного, тоді як сучасне суспільство породжує відчуження та самотність. Юнгер використовує приклади з історії, військового досвіду та власних спостережень, щоб показати, що племінні спільноти давали людині сенс і підтримку, яких бракує сьогодні.
Книга особливо цікава тим, як автор пояснює парадокс: ветерани після повернення з війни часто відчувають ностальгію за бойовими умовами через відчуття єдності, яке вони там переживали. Юнгер також торкається теми психічного здоров’я, вказуючи, що відчуття соціальної ізоляції є однією з ключових причин посттравматичних розладів.
"Плем'я" — це проникливий погляд на те, чому люди прагнуть належати до чогось більшого за себе. Книга спонукає замислитися про роль спільноти та взаємопідтримки в сучасному світі.
Думаю, що для українців зараз читання таких книг просто життєво необхідне.
Дякую за рекомендацію @Центральній бібліотеці Солом'янки ім Григорія Сковороди.

Відповісти

2 0

Петренко Ростислав 20.02.2024 17:48

Книга "Плем'я: Про повернення з війни і належність до спільноти" вразила мене своєю глибиною та співчуттям до військових, які повертаються додому. Юнґер докладно досліджує психологічні аспекти їхньої адаптації до цивільного життя та пошуку нового змісту у спільноті. Через живі приклади та розповіді ветеранів, книга розкриває складність цього процесу та нагадує про важливість підтримки і розуміння для повернених військових. Відповісти

2 0

Настя 13.11.2023 14:58

Книжка, яка не відповідає на питання «Як повернутися з війни?», але яка повертає ґрунт під ногами.
Я згадала, як в одній з улюблених історій дитинства «Чарівникові Земноморʼя» треба було назвати зло на імʼя, щоб побороти його. В поверненні з війни схожий механізм - треба називати все своїм іменем, щоб знайти і подолати джерело проблеми.

Отже, «Племʼя».
100 сторінок, які нагадують більш живу розмову, ніж складне наукове пояснення.
Короткий екскурс історією Америки, племенами і війнами. Проблеми сучасного життя - від корумпованих урядів до втрати відчуття спільноти (знайомо, правда?).
Розвіювання міфу навколо ПТСР. Вплив травми на життя. Про подальше життя після війни.
Головне зерно цієї книжки, важливе особисто для мене: чому військовим хочеться повертатися на війну?
Прямої відповіді немає, але я її знайшла. Знайшла і прийняла.

І я вважаю обовʼязком кожного з нас читати книжки, які допомагають зрозуміти військових, відкинути радянські наративи, страхи і віднайти повагу. Відродити любов.
Військовим ми винні наші життя. Це аксіома.

«Люди - це єдиний вид істот, у якому менша особина чи група може перемогти більшу, інакше у світі домінували б фашистські супердержави, а свобода була б неможливою».
відгук від: shurlen.a Відповісти

3 0

Наталія Мусієнко 16.10.2023 13:08

На "Kyivbookfes2023" серед інших придбала собі і книжку Себастьяна Юнґера "Плем'я " Почала читати і... відклала. Бо читати "поверхнево " її не можна, в метро чи у дворі на дитячому майданчику не читається. Ця книга потребує зосередженості. То ж я продовжила читання в спокійній обстановці, не відволікаючись, перед сном.
Так от, для нас теперішніх( я маю на увазі суспільство) дуже потрібна саме ця тема. Бо ми на сьогоднішній день вже є країною Ветеранів. І надалі життя серед людей, які бачили війну і повернулися звідти, буде вимагати від усіх нас порозуміння. Автор, американський журналіст, підіймає тему життя Воїна, який повертається до спокійного буденного життя. І не завжди може знайти своє місце, яке було би йому комфортне і де він буде такий же потрібний іншим, як це було під час військових дій. Що потрібно нам всім робити для того, щоб відновлення людини після пережитого на війні було максимально ефективним і безпечним. Насправді, люди які бачили смерть і всі інші жахи після повернення зовсім "незатишно" себе почувають серед тих, хто був у тилу. І проблема не у них- а саме у нас, цивільних. Найважливіше послання з цієї книги я винесла таке - тільки максимальна згуртованість і об'єднаність суспільства є запорукою повної адаптації і відновлення Ветеранів у мирному житті.
Дякую за рекомендацію бібліотеці "Центральна бібліотека Солом'янки". Відповісти

1 0

Petrucho Tkachyshyn 23.09.2023 13:44

«Після того як війна в Боснії закінчилася і суспільна солідарність була втрачена, хтось написав фарбою на стіні: «Коли було справді погано, було краще».) Це почуття солідарності лежить в основі того, що означає бути людиною»

Не тільки боснійці, але й представники інших поствоєнних країн часто у своїх спогадах зізнаються(як би це парадоксально не звучало), що сумують за часами війни, тому що в цей час відчували більшу згуртованість та солідарність. На жаль, так влаштоване людство, що як тільки загроза минає – минає й солідарність та згуртованість. Можливо я наївний, але хочеться вірити, що ми, українці, будемо першими, хто перерве цю традицію, і колись дослідники будуть писати про нашу унікальність. Хоча, навіть зараз, коли минуло більше року війни, багато хто(здебільшого хто не брав участь у війні і не волонтерив) каже, що втомився від війни. А дехто робить вигляд, що це його взагалі не стосується.

Автор книги - Сабастьян Юнґер наводить в книзі цікавезні приклади з історії, здебільшого, індіанських племен, за яких обставин людина вважалася частиною племені і як це контрастує з нинішнім суспільством, коли "індивідуалізм" стає найбільшою ціннністю, і незважаючи на всі його, здавалось би, переваги, – люди відчувають себе все більш нещасними.

«Ізраїль – можливо, єдина сучасна країна, яка зберігає достатньо відчуття спільноти, щоб пом'якшити наслідки бойових дій у масовому масштабі. Всупереч десятиліттям періодичної війни, в армії Ізраїлю рівень ПТСР становить лише 1%, згідно з деякими оцінками. Дві головні причини цього, можливо, пов'язані з близькістю бойових дій – війна точиться буквально на їхньому порозі – й загальнонаціональною військовою службою. «Більшість людей служило в армії, – сказав мені доктор Ар'є Шалев, який останні 20 років присвятив вивченню ПТСР. Ті, хто повертається із зони бойових дій, знову інтегруються в суспільство, де цей досвід дуже добре розуміють» Відповісти

1 0

Лідія Рудєва 20.09.2023 18:53

Про повернення з війни і належність до спільноти

Автор книги бачив війни зблизька. Хоча він й не був військовим, а був журналістом, але така близькість безумовно вплинула на нього та ще активніше змусила думати над тим, з чим і як саме стикаються ветерани та як суспільство може та, що важливо, МАЄ діяти, щоб допомогти.

Це тоненька книжечка і в ній, звісно ж, немає усіх відповідей, а ті, що є народжують ще більше питань, але відповіді на ці питання нам важливо невпинно шукати чи створювати власноруч. Я у цьому переконана.

По завершенню читання, я найбільше зараз думаю про важливість працевлаштування ветеранів, про умови, щоб це стало можливим. Виплати, хай навіть довічні, не вирішать ситуацію з потребою реінтеграції ветеранів. Якщо знаходження роботи ветераном буде надскладним чи неможливим, тоді виплати перетворяться на спосіб лишати ветеранів невидимими, а отже, потрібне краще рішення.

Також думаю про приклади автора щодо суспільств, де всі причетні до війни й у них немає потреби формально дякувати «за твій подвиг», що ці суспільства краще справляються, бо об’єднані досвідом, а не розділені ним. Думаю про те, чи наші способи дякувати та виявляти увагу допомагають/дають визнання чи навпаки ще більше розділяють і відділяють військових від тих, хто не має такого досвіду Відповісти

1 0

Герасимова Анастасія 12.06.2023 13:35

Книжка Себастьяна Юнґера вчасно виходить в Україні. По-перше, тому, що пояснює, чому попри всі тяготи війни та внутрішньополітичні суперечки ми, як суспільство, продовжуємо триматись.

По-друге, «Плем'я» робить акцент на посттравматичному стресовому розладі, його наявності чи відсутності у військових, які повертаються до мирного життя.

Юнґер пише про те, як суспільству приймати тих, хто бачив надто багато жахливих речей на війні.

По-третє, автор доводить, що племінні суспільства минулого або теперішнього, як би мало їх не залишилося, можуть навчити прогресивний світ щасливому життю, бо секрет такого не в матеріальних благах, а у згуртованості та взаємопідтримці членів соціуму.
Бекграунд. У передмові до видання Себастьяна Юнґер зазначає, що основою цієї книжки є стаття «Як ПТСР став проблемою далеко поза межами поля бою» (How PTSD Became a Problem Far Beyond the Battlefield), яку автор написав для журналу Vanity Fair у 2015 році. Професійна кар'єра Юнґера складалася так, що в центрі його уваги постійно перебували небезпеки, екстремальні ситуації та люди в них. У «Племені» він згадує свій перший досвід у ролі воєнного журналіста під час війни в Боснії і Герцеговині. Юнґер опинився в Сараєві, коли місто вже кілька років перебувало в облозі. З його слів стає зрозуміло, що побачене вразило журналіста й майбутнього письменника. Тому цілком логічно, що пізніше він почав писати і про операцію США в Афганістані, і про її наслідки для військових.
Сюжет. Від початку книжки автор намагатиметься зрозуміти, що змушує одних людей допомагати іншим. Це якщо дуже просто. Міркуючи про американське суспільство, у якому кілька століть співіснували, щоправда, не дуже успішно, дві кардинально різні моделі організації спільноти (племінна – індіанців та індустріальна – решти американців), автор доходить низки невтішних висновків.
Наприклад, «численні міжкультурні дослідження показали, що сучасне суспільство, попри його майже чудодійні досягнення в медицині, науці та технологіях, потерпає через одні з найвищих за всю історію людства рівні депресії, шизофренії, поганого здоров’я, тривоги та хронічної самотності. – пише Юнґер. – Одночасно зі зростанням достатку та урбанізації в суспільстві показники депресії та самогубств мають тенденцію зростати, а не знижуватися».
І підсумовує, що «замість того, щоб захищати людей від клінічної депресії, збільшення багатства в суспільстві, схоже, сприяє їй».

Еволюційно людина залишається істотою соціальною. Це доводить, зокрема, і наш мозок.
Автор книжки зауважує, що, «коли людина робить щось для іншої людини – це називається просоціальним вчинком, – вона отримує винагороду не лише від схвалення групи, а й від підвищення рівня дофаміну та інших гормонів задоволення в крові».
Виявляється, групова співпраця підвищує рівень окситоцину, який сприяє «всьому – від грудного вигодовування у жінок до більш високого рівня довіри та групових зв’язків у чоловіків». Обидві реакції викликають потужне відчуття благополуччя.

Добре, з тим, чому людина має більше робити щось для інших, триматися соціальних зв'язків, наче зрозуміло, але до чого в усій цій історії ветерани війни? До того, що коли людина добровільно йде у військо, щоб відчути силу спільноти, а потім потрапляє на війну, то звідти вона повертається травмованою. І тут настає черга посттравматичного стресового розладу.

Юнґер пише, що «з еволюційного погляду це саме та реакція, яка потрібна, коли наше життя в небезпеці: ви маєте бути пильним; уникати ситуацій, яких не контролюєте; мусите реагувати на дивні звуки; не дуже міцно спати і легко прокидатися; необхідно, щоб у вас були флешбеки та кошмари, які б нагадували про конкретні загрози вашому життю; і вам потрібно поперемінно злитися і бути в депресії», бо злість підтримує готовність до боротьби, а депресія перешкоджає надмірній активності та не дає опинитися в ще більшій небезпеці.

Але при цьому автор подає цікаві міркування щодо того, чи всі ветерани війни мають ПТСР, чи, бува, не підштовхують їх до депресивних станів певні суспільні шаблони поведінки тих, хто не брав участі у війнах.

Юнґер запевняє, що колишніх учасників бойових дій не слід сприймати як жертв або заохочувати їх сприймати себе жертвами.
«Найважливіше, що мають відчувати ветерани, – це те, що вони так само потрібні й продуктивні в суспільстві, як і на полі бою».
Погодьтеся, цей висновок нам, українцям, слід дуже добре засвоїти.

Вам сподобається, якщо: ви любите насичену історичними фактами, побудовану за принципами чіткої логіки есеїстику; прагнете особисто для себе з'ясувати, як суспільство повинне працювати з наслідками війни та сприяти інтеграції у мирне життя ветеранів війни.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що для української ментальності не підійдуть моделі поведінки, наприклад, індіанців Північної Америки, згадані в книжці Юнґера; переконані, що кожне суспільство має вчитися на власних помилках, а не озиратися на когось іншого.

Головна причина прочитати: Себастьян Юнґер лаконічно, але доволі переконливо доводить, що суспільство споживання приречене на самознищення. Бо наявність матеріальних благ призводить до сепарації індивіда від свого племені, за нею виникає соціальна нерівність та купа несвобод. Як наслідок – депресія і високий рівень самогубств. При цьому склеїти суспільство, повернути його до рівня племені, де дія кожного спрямована на загальне добро, можуть лише великі труднощі чи катастрофи.
Вони пробуджують у людях приспані цивілізованістю інстинкти до гуртування. Звісно, автор пише передовсім про США. Але нині, переживаючи не лише повномасштабну війну, а й піднесення національного духу й, хочеться вірити, єдності, українцям важливо не розгубити ці скарби потім, коли настане мир. Тому «Плем'я» Юнґера – не лише наука, а й пересторога. Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"