Тоні Джадт

Книга «Переосмислення забутого ХХ століття»

Артикул: 709655

Переосмислення забутого ХХ століття - фото книги

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Завантажити уривок

Паперова 550 грн

Електронна 330 грн

Garage Sale 413 грн

Книга в наявності

Відправка: 21.08.2025

Goodreads

4.15

Наш Формат

5.0

Вподобайки

469

Характеристики

Автор	Тоні Джадт
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2024
Палітурка	тверда
Оригінальна назва	Reappraisals: Reflections on the Forgotten Twentieth Century by Tony Judt
Перекладачі	Катерина Диса
ISBN	978-617-8277-75-8
Кількість сторінок	384
Мова	українська
Розмір	155 х 235 мм

Категорія

Історія Європи

Тоні Джадт - «Переосмислення забутого ХХ століття»

Ціна

550 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

РАЗОМ ДЕШЕВШЕ

На книжкових полицях

Історія (2071)

Історія/Політика (537)

Всесвітня історія (113)

Про що книга «Переосмислення забутого ХХ століття» автора Тоні Джадт Reappraisals: Reflections on the Forgotten Twentieth Century by Tony Judt

Про книжку «переосмислення забутого хх століття»

Минуле варте більшого, ніж просто відправити його в забуття. Особливо непросте ХХ століття.

Саме його урокам, втратам, подіям і персоналіям присвячено цю книжку. У ній вміщено есеї, які історик та інтелектуал Тоні Джадт писав упродовж дванадцяти років. Ці праці охоплюють доволі широке коло питань — від французьких марксистів до американської зовнішньої політики, від глобалізаційної економіки до пам’яті про зло. А ще вони мають досить широку географію — від Бельгії до Ізраїлю.

Автор уміло переплітає історичні факти, підсвічує теми, які часто лишалися в тіні, під пилом збайдужіння чи тиском архівів. Він заохочує читачів поглибити розуміння історії, переосмислити її, щоб без викривлень сприймати минуле й теперішнє.

Про автора

Тоні Джадт — британський та американський історик, автор численних досліджень з новітньої історії Європи, зокрема книжки «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Заснував Інститут Еріха Марії Ремарка при Нью-Йоркському університеті та викладав у Кембриджі й Оксфорді. У співавторстві з Тімоті Снайдером написав книжку «Роздуми про ХХ століття».

Відгуки про книжку тоні джадта

Це чи не найвагоміше зібрання роздумів про політичну, дипломатичну, соціальну й культурну історію минулого століття. Forbes

Джадт — один з найвидатніших істориків Європи, чудовий письменник і тонкий мислитель. Los Angeles Times

Цитати з видання «переосмислення забутого хх століття»

Якщо Ханна Арендт зрозуміла щось таке, що багато хто випустив з уваги, то це тому, що більше переймалася моральною проблемою «зла», ніж структурами будь-якої політичної системи. В есеї «Жахіття й утеча» вона писала: «Проблема зла стане фундаментальним питанням повоєнного інтелектуального життя в Європі — як смерть стала фундаментальним питанням після останньої війни».

Кіссінджер відтісняв професійних дипломатів, налагоджував обхідні канали зв’язку з різноманітними особами і брав на себе важливі переговори, часто не консультуючись із наявними переговірними командами й залишаючи їх у повному невіданні.

Іван-Павло ІІ провадив беатифікації та канонізації так, як до нього не робив жоден сучасний папа, чим практично перемінив історію церкви в агіографічному й мартирологічному ключі.

Книжки на схожу тематику

Огляди на книгу

Володимир В'ятрович Нариси, які входять до цієї книги - здебільшого відгуки Тоні Джадта на видання інших авторів. Відтак тут немає монументальності і розмаху його найвідомішої роботи «Після війни». Але це не завадило йому продемонструвати і тут чудове поєднання глибокого аналізу і гостроти вислову. Від Джадта дісталося багатьом діячам історії та історіографії: від Ханни Арендт та Артура Кестлера до Едварда Саїда та Івана Павла II. Він блискуче продемонстрував, як виразна ідеологічна залежність всесвітньо відомого історика Еріка Гобсбаума виливається в обмеженість його досліджень, часом просто у сліпоту. Популярний у нас західний автор (для декого мало не приклад академічної сумлінності) - іноді лиш комуніст-романтик, який намагався не помічати жахів совєтського тоталітаризму. «Найобдарованіший історик нашого часу, - пише про нього Джадт, - але, залишений у спокої й непотурбований, він якось проспав увесь терор і сором своєї доби». І справді живучи в Британії легше було вірити в ідеали комунізму і писати про СРСР, що «хоч якими були його слабкості, саме його існування доводило, що соціалізм став більше ніж мрією». Дістається від Джадта не лише окремим особам, але й цілим країнам. Жорстка критика адресується його рідній Великій Британії, Бельгії, Румунії і найбільше США та Ізраїлю. Дві останні країни для нього приклад того, як можна програти мир, виграши війну (в першому випадку йдеться про Холодну війну, у другому - Шестиденну). Один з найкращих нарисів книги - у вступі. Він твердить, що ми на жаль прагнемо забути драматичну історію минулого століття, здали її в музей, замість того аби переосмислити. «Ми наполягаємо на тому, що в нас є новий світ і що його ризики та можливості - безпрецедентні». Мені це нагадало тезу, яку постійно повторювали в Україні та світі після 24 лютого 2022 року - хто міг подумати, що таке можливо у XXI столітті! А звідки ми взяли, що не можливо, що наше століття обовʼязково має бути кращим тільки тому, що воно наступне ? Ми справді хотіли вірити, що всі жахи минулого вже за вітринами музею XX століття. А вони з легкістю розбили скло, яке нас розділяло. Здається в те, що ми назавжди у світі «після війни» схильний був вірити й Тоні Джадт. Його головна книга, про те як Європа відбудовувалася після Другої світової. В ній теж звучить віра, що події на кшталт того, що було в 1939-1945 - це щось чого знову ніколи не буде. Схожий настрій відчувається і в цій книзі, де для Джадта політика ЄС, вирішувати конфлікти без вдавання до воєнних інструментів, подається як більш адекватна часу ніж американська, в якій досі відчутний зайвий мілітаризм у політиці. Нам зараз він здається зовсім не зайвим, а навіть недостатнім. Джадт теж, хотів вірити, що велика війна лиш музейний експонат. Він не дожив кілька років, щоб переконатися в тому, що помилявся. Дякую Наш Формат за видання українською цікавої книги. 68 0 Олег Карпюк 24 лютого ненадовго сколихнуло заслиняних в анабіозі підписантів примарного миру 8 травня 1945 року — запалу вистачило перейменувати картину Деґа, дві країни позбулися нейтралітету й Тімоті Снайдер пожав нарешті лаври своєї праці, та й по всьому. Нікому то не треба тепер якось оригінально подавати «Переосмислення», так само як і щось вигадувати про автора, так широко представленого українською. Отже: місце — Сполучені Штати Америки + Європа + Ізраїль, відлік стартує «після війни» і завершується початком нульових, у головній ролі — британсько-американський інтелектуал Тоні Джадт. 2008 року, якраз коли 43% українців вбачали у НАТО загрозу, побачила світ збірка есеїв проникливого споглядача за повсюдним увічненням минулого «у музеях, святинях, написах, "місцях культурної спадщини"», котре перетворювало ХХ століття на «моральне місце пам’яті, камеру жахів для педагогічних потреб» із проміжними станціями «Аушвіц» і «ГУЛАГ», «Вірменія», «Боснія» і «Руанда». Витончений мислитель розгледів у цьому офіціозі «замінник, сурогат» свідомого ставлення до минулого, а вже за кілька місяців по виданню вторгнення Росії у Сакартвело розполовинило знаком питання врочисто-фальшиве «Ніколи Знову». «Бо історії», писав В’ячеслав Липинський, «не можна навчитись: її треба в своїй крові, в своїй традиції і у своїй культурі мати». Позначена вектором страждань, роздроблена на «єврейське, польське, сербське … ірландське, гомосексуальне» мозаїка минулого «не прив’язує нас, а відділяє» — бентежно відчужене, тепер воно «не має власної узгодженої наративної форми». Позначення найпершою жертвою забуття «значення війни» остаточно заінтриговує жваво відгукнутися на пропозицію ще раз поглянути на те, «як наші попередники з ХХ століття реагували на багато в чому схожі дилеми» — щоб за мить крижаним душем відчути обмеженість міркувань часів міленіуму. Рельєф інтелектуального континууму формує головно геополітична конфігурація того часу — загрози герметичному світові Тоні Джадта походять із його однополярности. «Зсередини» гегемон відповідальний за економічну зацикленість, насадження принципів вільного ринку і необмеженого переміщення капіталів — сил, ладних розтерзати крихкі спільноти, атомізовані смертю великих наративів, — тоді як «назовні» це «єдина розвинена країна, яка досі прославляє і звеличує збройні сили», плекає уявлення, що «війна спрацьовує», — Сполучені Штати Америки якщо не втілюють зло, то постають щонайменше джерелом основних пороків людства. Протиотрутою руйнівним тенденціям відданий соціал-демократ пропонує ідею держави загального добробуту, що здатна воднораз переспрямувати увагу американського уряду на проблеми системи охорони здоров’я, недофінансовану освіту та повсюдно приватизовану соціальну інфраструктуру, і притлумити збурені глобальними силами найширші маси. Нагадати небезпеку останніх покликана вкрай близька вихованому у цій традиції доля марксизму. Небагато есеїв ігноруватимуть Марксову доктрину: найперша демонстрація «сили ідей ХХ століття», не лише світогляд, а й родинне надбання, підковано і ревно «первинне начало» боронитиметься від пізнішого відгалуження, «альтюссеризму», названого за ім’ям творця, котрий задушив свою жінку і відсидів у психіатричній лікарні, шалено неосвіченого юродивця, доктрину якого, втім, штудіюватимуть у вищих школах. «Як могло трапитися, що цей чоловік одурманив стількох розумних і освічених людей?», — допитується Тоні Джадт, («і справді, як Карлові Марксу це вдалося?!», кортить довідатися). Безбарвно-байдуже підсумовування спогадів Луї Альтюссера, визнаних настільки фантазійними, що там «іноді складно відділити вигаданого Альтюссера від доволі приземленої істоти» «на межі безумства», одержимої «сексуальними образами, мріями про велич», неабияк різниться з відгуком про Мірча Еліаде, який «у своїх брехливих мемуарах жодного разу навіть не натякнув на розкаяння» (чи не тому, що разом із Емілем Чораном вони були «у 1930-х видатними представниками румунських крайніх правих»). Не розкаювався і «найвідоміший історик світу», комуніст Ерік Гобсбавм , чия «мрія про Жовтневу революцію досі десь там, у мені», проте це дещо інше. Цілком свідомий, як «щоразу, коли Гобсбавм заходить на політично чутливу територію, він удається до стриманої, дерев’яної мови, яка відгонить партійною говіркою», що той ніби «усе ще писав у тіні невидимого [совєтського] цензора» і що всі ці інциденти — «не атавістичні описки, не випадкові гомеричні натяки», інтелектуал збуватиме частку свого авторитету заради порятунку репутації комуністичного нечестивця. Ця шляхетна пожертва майже викликає повагу і робить по-справжньому гірким невблаганно виважений присуд — «найобдарованіший історик нашого часу … якось проспав увесь терор і сором своєї доби». Замість вироку марксизм лягає в основу притчі, за якою «сила ідеї та руху, безкомпромісно пов’язаних із представництвом і захистом інтересів знедолених цього світу» погрожує повернутися у формі «якоїсь оновленої версії марксизму» в разі неспроможности ліберальної традиції подолати «найгірші недоліки капіталізму», бо «може, Карл Маркс і був поганим пророком, а його найуспішніші учні — клікою тиранів, але марксистська думка та соціалістичний проєкт справили безпрецедентний вплив на деяких найкращих мислителів минулого століття». Однак марксизм досі не став «єдиною валютою міжнародних протестних рухів», власне, як передбачав (із потаємними сподіваннями на протилежне) сам інтелектуал — «економічна ідентичність соціальних істот, головна для соціальних теоретиків ХІХ століття, помітно відходить на периферію дедалі більшій кількості людей». Геній британця долає власні випробування. Розцяцькована символами тоталітаризму ідеологічна спадщина представляє не той інтерес, як хотілося б апологету, чого не скажеш про єврейське зацікавлення — ґрунтовні й заангажовані роздуми про співіснування Ізраїлю та арабського населення Близького Сходу завиграшки посіли би нині передовиці світових часописів і викликали не менш запальні дискусії. Нелегко заперечити вільнодумцю, чия відданість гуманізму не поступається високоточній ерудованости; блаженного подорожнього збиває на манівці неозора обізнаність про західне інтелектуальне середовище, Голокост і єврейські секулярні досвіди, та горизонт подій і цього велета має свої прогалини. В ігнобелівському експериментові Деніела Саймонса піддослідні переглядають відео і мають порахувати передачі м’яча однією з груп, натомість пізніше у них запитують «Чи бачили ви горилу?» Перевдягненого у костюм примата актора помічають тільки під час повторного перегляду. Претендент на альтернативу капіталістичному ладові і raison d'être Північноатлантичного Альянсу заразом із спадкоємицею жодного разу не обсервуватимуться прискіпливим істориком, попри постійне маячіння у полі зору. Єдиним фронтом противників «самодержавних монархій» поряд із англійськими пуританами і французькими просвітниками Джадт помістить «російських романістів минулого століття», так само згадає «російських філософів» і літераторів з їхньою «російською мовою», начебто апріорно впливових, так що «запозичення з російської літератури ХІХ століття» встановляться у романі Артура Кестлера «Ніч ополудні», втім, конкретні імена чи фамілії фігуруватимуть неабияк рідко — вигулькне хіба імперець-ксенофоб Солжєніцин, чи Ханна Арендт згадає якось, що Владімір Набоков їй «не дуже подобається. Ніби весь час намагається показати, який він розумний… У його витонченості є щось вульгарне». Засилля «росіян» особливо паскудне традиційним для західного інтелектуала взаємозамінюванням «СРСР» і «росіяни/Росія», тому «важка історія [росіян]» може по-імперськи підминати під себе українців, білорусі і татар, як це і стається, коли Аушвіц приходять звільняти «росіяни». Сучасну Росію справді відокремлено від «європейської купи» , куди віднесено «Республіку Молдову, Білорусь і Україну», й Джадт обізнаний, що «найбільші надії України на стабільне демократичне майбутнє пов’язані з Європою». Проте розмежування Московії радше увиразнює неспроможність Євросоюзу переварити цю величину, геополітичну, географічну, культурну. Росія повсюдно з’являтиметься у пристойних компаніях, як-от щоб показати поширеність «політики незахищеності» не тільки «у бездоганно демократичних країнах», а й «також в уразливіших республіках на зразок Росії, Польщі й Венесуели» — шалено короткозоре узагальнення могло стати пророцтвом, якби європейську державу не ставили поруч із паріями. Так само (ще й як!) не витримала випробування часом критика Румунії за «малу [кількість] громадських розслідувань щодо комуністичного періоду … [як порівняти з] … Польщею, Угорщиною чи Росією». Важко погодитися з шанованим лівоцентристом, що «завдяки відкриттю комуністичних архівів ми доволі багато знаємо про мислення, що стояло за радянською політикою», надто із другою частиною твердження, «насправді значно більше, ніж про деякі західні починання», — він чи то не помітив, що на «тому боці» немає нічого схожого на інсайдерські звіти, відверті біографії та мемуари посадових осіб, чи й не хотів помічати, фанатично відданий усуненню бар’єрів і поділів. Однобоке просування відсутности переможців у світоглядному конфлікті не робе і не могло, адже звідти волали «нє надо нам тут ваших інтернетов». За якихось двадцять років цілком можна оцінити результативність Джадтової критики: не захищених системою охорони здоров’я «40 мільйонів американців» порятувала Obamacare, Байден воліє відсунути на задній план міжнародну політику і списує сотні мільярдів студентських кредитів, а демонізований «войовничий патріотизм» [Сполучених Штатів] поступився тій самій європейській «нелюбові до войовничости», котра «виходить далеко за межі традиційного пацифізму», і начебто була «більш, а не менш ефективною» за «старомодне мистецтво воювати». От тільки оголошувати війну «винятком у сучасних міжнародних справах» виявилося передчасним — «давні прикордонні застави» відродяться під час першої-ліпшої кризи у битві за вакцини і маски, і вже остаточно зміцніють під час війни, коли виявляться зручним пунктом спостереження за бомбардуванням сусідів, не захищених охоронним зонтиком «віджилого» Альянсу. «Переосмислення» завершується «Листом за відродження соціального питання» , милими оку клопотами мирних часів, та безпека — пріоритет недарма найперший: задовго до знаменитої «посадки трьох друзів» Лі Кван Ю переймався насамперед створенням армії, закупівлею танків, броні та літаків, й відтермінуванням згортання британських військових баз, які ще й забезпечували 20% ВВП новопосталого міста-держави. Відповідь Джадта знаходиться у його інтепретації Карибської кризи — не гармати, а їхнє мовчання: Совєти/Росія постають там замало не жертвою, позаяк «рішення Хрущова розмістити розмістити ядерні ракети на Кубі … набуло занадто страшної форми … великої мірою через просте непорозуміння з боку американців», відтак «він [Хрущов] устояв перед спокусою підняти ставки» й «своїм рішенням розрядив і розв’язав Карибську кризу». Інтелектуальна версія повчання про купівлю і відпродаж кози завершується співчутливим роз’ясненням, що «умови демократичної політики мають свої переваги» — Хрущов був «уразливим … через відсутність будь-кого, хто міг би поставити під сумнів його поспішні дії». Розмита таким робом версія кризи демонструє зразковий тріумф «дипломатичного вирішення» над «яструбиним», де між миром і війною пролягає тільки рішення «верховних» — «тому що верховне керівництво кожної сторони [так] вирішило». Знайома конфліктологія. Найновіший есей цієї добірки присвячено польському філософу і досліднику марксизму Лєшеку Колаковському, тож 2006 року Тоні Джадт вкотре осмислював минуле обожнюваної доктрини, тоді як зміцніла зусиллями Заходу Росія на чолі з воєнним злочинцем Путіним давно випалила дотла Ічкерію і готувалася до вторгнення у Сакартвело. Не йдеться загнати мислителя на слизький лід вульгарної аякщодології, але присвятити Сполученим Штатам понад п’яту частину збірки, справедливо дорікати американцям за «безцеремонну байдужість до потреб і сподівань населення східної половини Європи» й самому врешті-решт полишити суцільну білу пляму на деформованому проєкцію Меркатора гігантському шматкові суші видається аномалією. Єдине пряме звернення до російського питання віднайдеться у проникливому підсумуванні Холодної війни «незавершеними стосунками зі світом», однак одержимий покликанням інтелектуалів «вносити розкол і конфлікт у свої ж лави» зосередив без винятку зусилля на одних. Найцінніша ця збірка своїм автором, водночас огріхи випливають із належности перу Тоні Джадта. Не оминайте. 68 0

Медіа про книжку

Книжки про Підзамче, Сихів та історію: що почитати з новинок у квітні https://dyvys.info/2024/04/23/shho-pochytaty-z-knyzhok-u-kvitni-dobirka-novynok/ Що почитати у березні. 47 нових книг, які вийдуть на початку цієї весни https://life.liga.net/rozvagy/article/shcho-pochytaty-u-berezni-44-novykh-knyh-iaki-vyidut-na-pochatku-tsiiei-vesny 7 нових книжок, на які варто звернути увагу у квітні https://vogue.ua/article/culture/knigi/7-novih-knizhok-na-yaki-varto-zvernuti-uvagu-u-kvitni-55358.html (Не)забуте зло, (не)загублений жаль, (не)тривале кохання - 5 книжок про (пере)осмислення https://espreso.tv/article-nezabute-zlo-nezagubleniy-zhal-netrivale-kokhannya-5-knig-pro-pereosmislennya Що почитати: новинки весни 2024 https://lb.ua/culture/2024/04/28/610388_shcho_pochitati_novinki_vesni_2024.html Дайджест книжкових новинок березня: як повернути смак життя, менеджмент в умовах невизначеності, сповідь принцеси Діани і не тільки https://mind.ua/publications/20271265-dajdzhest-knizhkovih-novinok-bereznya-yak-povernuti-smak-zhittya-menedzhment-v-umovah-neviznachenosti-spo

Відгуки про книгу «Переосмислення забутого ХХ століття»

Волинчук Віра 14.10.2024 10:16

Книга Тоні Джадта «Переосмислення забутого ХХ століття» глибоко вразила мене, жінку, яка пережила не одне покоління змін і зрушень в історії. Я завжди цікавилася подіями минулого, але ця книга змусила мене глянути на ХХ століття під зовсім іншим кутом — не тільки як на епоху війни та страждань, а як на час глибоких соціальних і політичних змін, наслідки яких ми відчуваємо і досі.
Джадт майстерно веде читача через найважливіші події століття, показуючи, що ми не можемо дозволити собі забути уроки цього періоду. Я відчула, як автор старанно розкриває складні питання і розбиває ілюзії, на яких тримається наша сучасна пам'ять про минуле. Він сміливо говорить про помилки та парадокси тих часів, коли світ прагнув відновлення після Другої світової війни, але одночасно створював нові форми нерівності та політичної несправедливості.
Що мене вразило найбільше, так це те, як Джадт аналізує роль інтелектуалів і суспільств у формуванні цих процесів. Він нагадує нам, що навіть у найтемніші часи завжди є місце для критичного мислення і моральної відповідальності. Я не раз замислювалася над тим, як багато ми, прості люди, сприймаємо як данність — свободи, які ми маємо, суспільні структури, в яких живемо, —часто не розуміючи, яку ціну за це заплатило покоління наших батьків і дідів.
Ця книга стала для мене не лише історичним екскурсом, але й закликом до особистого переосмислення того, що я знала про ХХ століття. Кожен розділ книги змушував мене переживати глибокі емоції — від смутку до надії, від гніву до віри в те, що люди здатні вчитися на своїх помилках. Це книга, яка залишає по собі не лише знання, а й викликає відчуття відповідальності перед майбутнім, яке ми будуємо.
Рекомендую цю книгу всім, хто не боїться дивитися правді в очі, хто хоче не просто читати історію, а зрозуміти, як вона впливає на нас сьогодні. Вона є джерелом глибоких роздумів, які залишаються з тобою надовго.
Дякую @Центральна бібліотека Солом’янського району ім. Г. Сковороди.
Відповісти

3 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"