Книга «Ляля»

«Ляля» – це книга-розповідь, що нагадує клаптикову ковдру: кожний клаптик на своєму місці, і разом вони створюють неповторну цілість. Це книжка про любов, хворобу, старіння й помирання. Але спершу були великі війни та японський шпигун, куляста блискавка й корова у вітальні, каблучка із сапфіром і славетні східні килими, якими вистеляли Хрещатик... Та передусім Ляля переповідає онукові, а отже, і нам з вами, безцінні історії свого життя, які щоразу обростають новими подробицями, стаючи для нас містком між минулим і сучасністю.

Уривок

У моєї мами, як тобі відомо, було багато дуже гарних коштовностей. І коли я їхала до Варшави... от власне, не забудь, щоб мама дала тобі якийсь гарний одяг... коли я їхала до Варшави, вона дала мені гарненького перстеника старої амстердамської роботи, з великим сапфіром, оточеним крихітними діамантами, для різних урочистих нагод. То я його й мала для врочистих нагод, і берегла мов зіницю ока. Аж одного разу, повернувшись із якогось балу, чи не в спілці літераторів, зазираю вранці до шкатулки – немає перстеника. А я пам’ятала, як увечері зняла й поклала десь – на столі, на комоді? Я була така сонна – але перстень зник. Шукає одна служниця, шукає інша, відсуваємо всі меблі, перетрушуємо всі кишені – немає. Нарешті я пішла на пошту й надіслала телеграму до Кельце: «Трапилося жахливе нещастя. Ляля». Приходить відповідь від матері: «Що сталося? Вагітність чи хвороба? Мама». Знову йду на пошту. «Загубила каблучку із сапфіром. Ляля». І нова відповідь: «І що, дурна, палець тобі змерзне?»