Книга «Квітнева відьма»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Майгулль Аксельссон |
| Видавництво | Комора |
| Рік видання | 2021 |
| Палітурка | тверда |
| Перекладачі | Софія Волковецька |
| ISBN | 978-617-7286-71-3 |
| Кількість сторінок | 608 |
| Мова | українська |
| Розмір | 130 х 200 мм |
| Категорія | Сучасна іноземна проза |
| Артикул | 923509 |
Майгулль Аксельссон - «Квітнева відьма»
Ціна
510 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Про що книга «Квітнева відьма» автора Майгулль Аксельссон
Прикута до ліжка Дезіре терпить епілептичні напади, що руйнують її тіло, і водночас відточує свій талант. Вона — квітнева відьма, і її мандрівна душа стежить за трьома своїми зведеними сестрами, переконана, що котрась із них вкрала призначене їй життя. Кожна з прийомних сестер ховає у собі порожнечу, яку не здатна заповнити ні родиною, ні кар’єрою, ні алкоголем чи коханцями. Роками вони тягнуть за собою болісний зв’язок, який до кінця не усвідомлюють, аж поки таємничі листи не зводять їх докупи. Квітнева відьма виконує свій план помсти й підштовхує сестер одну до одної, наче фігурки у химерній грі. Чи можуть сестри і всі решта, задіяні в цій історії, сподіватися хоч на якесь звільнення?
«Квітнева відьма» — знаковий, пристрасний і потужний роман Майґуль Аксельссон, за який вона 1997 року отримала шведську Премію ім. Авґуста Стріндберґа (Augustpriset). Це історія про пошук приналежності, про дитячі травми, які ніколи не лишаються в дитинстві. Це також оповідь про лицемірний і нестерпний уклад у притулках для людей з інвалідністю, більше схожих на в’язницю, у яких сваволя тягнеться з 1950-х років.
Відгуки (1) Новий
Косинець Світлана Петрівна 23.11.2021 10:33
Когось, приклавши вухо до дверей, можна впізнати по кроках чи ж вловити запах. От як Ульфа Старка. Тоді ти точно знаєш, що за тими дверима скупаєшся в любові, теплі, добрі. Якщо внюхаєш Несбьо, то в крові й інтригах.
Ця ж обіцяла тривогу. А розбудила усіх моїх внутрішніх драконів.
Коли у тебе за плечима тривалий бездітний шлюб, то рано чи пізно питання усиновлення піднімається у твоїй сім"ї. Кожен із нас ішов, як по мінному полю. Підбиралися слова, інтонації, час. Агрументи. А скільки внутрішної гризоти... Недосказаного, промовченого, виплаканого. І хоч Боженько змилувався і народилася рідна дитина, але та внутрішня гризота уже так гарно облаштувалася в душі і звела собі кубельце, що нікуди іти не збирається.
І от я вже приміряю на себе історію Елен. Прислухаюся, чи люблю тих три дівчинки. А чи однаково люблю? А чи правильно зробила? Де я схибила?
В якийсь момент мене накриває цунамі. Я просто задихаюся. Я відбиваюся від своїх демонів і стаю ще більше Елен. У мене дитина з інвалідністю. І тут те, що я досить успішно доти гнала зі своєї голови, стає домінуючим у моєму житті сьогодні: ЩО БУДЕ З МОЄЇ ДИТИНОЮ, КОЛИ НАС З ЧОЛОВІКОМ НЕ СТАНЕ. Вірите, дуже мерзенне відчуття. Безсилля. Читаєш, а воно тебе клює, спиш, а воно гупає бадьоро в думках, вчиш чи вчишся, а воно свердлить думкою крізь потік інформації. Крізь терни знаходиш промінець надії і почитанаєш хапатися за нього щосили. Просто, щоб не злетіти з катушок. Ніби вдається. А тоді...
А тоді уявляєш свою дитину на місці Дезіре... І як же шалено ти починаєш ненавидіти Елен. І її усиновлених дівчат...
А потім ти стає Крістіною. Перевтілюєшся. Намагаєшся усім догодити, заховавшись у власну сірість і слухняність...
А от ти вже Маграгет. І її теж відчуваю кожною клітиною.
А ось Біргіта. І крутиш і так, і сяк її, і розумієш, що б теж зараз була б там, де й вона. Бо ти знову не ти.
Атворка так майстерно веде сюжет, що мимовол перевтілюшся в того, про кого мова. Залишитися стороннім спостерігачем не виходить. Ти або стаєш кимось, або закривай книгу і шуруй звідси-це не твоє чтиво.
Безумовно, теми, підняті в книзі, це мої особисті тригери. Бо я пройшла і через догляд нерухомої тітки, від якого втікла у вагітність. Але тоді все звалилося на плечі моєму чоловікові. Але я все одно знаю, що це. Тепер у мене дитина з ДЦП, і кожен рік стає вже важче. І страшніше. Інколи так, що хочеться кричати голосно й надривно. Інколи просто не хочеться зранку відкривати очі. Але ж там, за тими закритими повіками чи у відчайдушному крикові твоя дитина. Твоя безмежна любов і багатогранне щастя... Твоє життя...
Коли читала "Квітневу відьму", хворіла. Майже кожна сторінка давалася важко. Страшенно боліла голова, пігулки не допомагали, але я не могла відкласти читання. Мені здавалося, що я мушу знати, інакше мені буде ще гірше. Чим швидше я її прочитаю, тим швидше мені стане краще.
Так і сталося. Останню сотню сторінок я ковтнула уже доволі бадьорою і майже здоровою. Тож цю книгу я не лише прожила, я її проболіла і нею прохворіла. Коли читала "Стіни в моїй голові" Станчишина, то там описаний один із прийомів подолання тривожності-уявити, що події розвинулися по найгіршому сценарію. Прожити це в думках і відпустити ту ситуацію. Так от, я прожила свій найгірший сценарій. Ні, я не готова до його втілення в життя, ні, я не хочу навіть і натяку на щось подібне, але мені треба було його прожити. Просто щоб рухатися далі.
Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
