Електронна книга «Подорож людства. Витоки багатства і нерівності»
epub
mobi
Книга в наявності
Характеристики
| Вид | Електронний контент |
| Тематика | Суспільство. Держава. Філософія. Історія |
| Автор | Одед Ґалор |
| Видавництво | Наш Формат |
| Рік видання | 2023 |
| Оригінальна назва | The journey of humanity by Oded Galor |
| Перекладачі | Анна Марховська |
| ISBN | 978-617-8120-53-5 |
| Кількість сторінок | 272 |
| Мова | українська |
| Категорія | Електронні книжки |
| Артикул | 627899 |
Одед Ґалор - «Подорож людства. Витоки багатства і нерівності»
Ціна
195 грн
Банківською карткою VISA / MasterCard
10% з кожної проданої книжки видавництва "Наш Формат" ми передаємо на книжки для ЗСУ
Після успішної оплати електронна книга з'явиться в розділі "Електронна бібліотека" у Вашому особистому кабінеті. Читати книжку ви можете на сайті або завантажити файл на свій пристрій. Просимо не поширювати файли серед інших користувачів та на сторонні сайти й телеграм-канали. Піратство в Україні карається законом.
РАЗОМ ДЕШЕВШЕ
Про електронну книгу «Подорож людства. Витоки багатства і нерівності» від автора Одед Ґалор: опис, факти, цитати The journey of humanity by Oded Galor
Теорія людства від стагнації до стійкого зростання
Тематика
Соціологія, публіцистика, економіка, історія, політика, філософія, антропологія.
Про електронну книжку
Які ключі до прогресу людства? За останні двісті років приголомшливий прогрес у сфері здоров’я, багатства та тривалості життя докорінно змінив досвід людського життя. Але це не було випадковістю історії. Спираючись на дослідження всього життя, Одед Ґалор визначає універсальні сили, що стоять за цією зміною, і таким чином розкриває таємницю людського розвитку.
Для кого видання
Для всіх, кого цікавить питання людського розвитку, а саме: соціології, які унікальні чинники привели людство від стагнації до розвитку, гендерної рівності й інвестицій в освіту.
Чому ця електронна книжка
Проривне бачення Ґалора спростовує багато припущень. Революцією, що змінила гру останніх століть, була не індустріалізація, а масова освіта; не епоха дитячої праці, а її кінець. Нові технології можуть підвищити рівень життя, але це сталося лише завдяки зменшенню розміру сім’ї та стимулюванню більшої гендерної рівності. Як Європа випередила раніше більш розвинені цивілізації, такі як Китай та Османська імперія? Чому виклики Болівії є протилежністю Ефіопії? Чи сумісне подальше зростання з подоланням кліматичної кризи? Встановлюючи приголомшливі зв’язки між континентами та тисячоліттями, «Подорож людства» відповідає на всі ці та багато іншого у сміливій та захоплюючій розповіді, яка переосмислює наше розуміння людської історії.
Про автора
Одед Ґалор — автор єдиної теорії зростання. Він доповнив уявлення про розвиток на всіх етапах історії людства і вплив глибинних чинників на перехід від стагнації до зростання та появу в світі колосальної нерівності. Він першим дослідив вплив адаптації, різноманіття популяції та нерівності на процес розвитку на більшості етапів існування людства. Одед Ґалор є головним редактором видання Journal of Economic Growth, редактором видання Journal of Population Economics та другим редактором видання Macroeconomic Dynamics.
Електронні книжки на схожу тематику
Відгуки
Амбіційна спроба пояснити економічний розвиток суспільства… вражає своєю глибиною. The Guardian
Широкий огляд культурних, технологічних й освітніх чинників, які витягнули країни з пастки бідності і зробили їх заможними. За охопленням і амбіційністю ця книжка нагадує «Зброю, мікроби і сталь» Даймонда і «Sapiens» Харарі. Financial Times
Відгуки (4) Новий
Олег Карпюк 27.10.2023 09:35
Амбітність задуму «окреслити шлях людства загалом» здатна легко збити на манівці щонайширшим охопленням — від виходу з африканської колиски до шквалу винаходів та досягнень часів промислової революції поставатиме ефектне видовище піднесення нашого виду знеособленою силою «технологічного прогресу». Втім, варто лиш на хвильку відволіктися, як натхненний образ обертається поверховою та некритичною компіляцією — ще однією спробою виявити «чому нації занепадають».
Не лише чорні діри геть безволосі — знайомство з однією розвитковою літературою дарує структурну обізнаність з рештою представників цієї групки путівників із розбудови. Тут домінує грубий детерміністський погляд, що виокремлює та комбінує рушійні сили, здатні диктувати майбутнє людських суспільств: «екстрактивні інститути» Аджемоглу та Робінсона протистоять інклюзивності у «вузьких коридорах свободи», вперед штовхають людство толерантність в Анрі Турунена та політичні порядки в Дугласа Норта, «паливом прогресу» проголошують економічну участь жіноцтва гендерні студії, та возсідає над усіма імператриця географія Джареда Даймонда, чия «Зброя, мікроби і сталь» суттєво спрямовуватиме вітрило «Подорожі людства». «Єдина теорія зростання», на яку ізраїльський економіст витратив «кількадесят років», полягатиме у переможному крокуванні планетою технологічного прогресу, відхилення на шляху якого і пояснюватимуть усі ці хитромудрі теорії.
Важко знайти чорну кішку у розпліднику коргі, та ще тяжче виділити хоч якусь особливість цієї невибагливої добірки розмислів. Невеликим перебільшенням буде назвати такою «всеїдність» Одеда Ґалора, адже робочим матеріалом для «Подорожі» згодяться теорії як сучасні та визнані, так і безнадійно застарілі артефакти минулого. Припущення Томаса Мальтуса, за яким людство мало б вимирати від голоду та нидіти в злиднях, здавалося б, нині здатне прислужитися хіба яскравим прикладом [неспроможності] прогнозування хаотичних процесів, де «невідоме невідоме» завше ризикує перекреслити хай би як вишукану лінійну логіку. Натомість мальтузіанство, під яким дослідник направду має на увазі прикладений до людських популяцій принцип зворотного зв’язку, слугує зображенню специфічного становища людства у «темні» часи, допоки «фазовий перехід» [до індустріалізації] не розриває зачароване коло. Однак раптове завершення пророцтва не лише не ставить під сумнів цінність усієї гіпотези, а й подається майже як досконало послідовний фінал. Так само «конструктивно» експлуатується, перепрошую, «Маніфест комуністичної партії»: фантастичні віщування людоїдського пасквіля перетворюються на достовірний сценарій, якого «вдалося уникнути» завдяки вчасним заходам на державному рівні.
Цей сеанс газлайтингу продовжується незугарною появою проблеми нерівності: синхронне зростання тривалості життя заразом із карколомним поширенням електрифікації і водопостачання таврується водночас як доба «колосальної соціально-економічної нерівності», та за мить знову йтиметься про «стійкий економічний розвиток» та «безпрецедентне збільшення доходу на душу населення». Піднесене становлення технологічного прогресу помітно спотикається об другу складову праці, позаяк нерівність довільно впроваджується як така, що не потребує доказів, і тривіально зводиться до наслідків колоніалізму, де відлунюватимуть ідеї Еріка Райнерта про те, «Як багаті країни розбагатіли, і чому бідні такими залишаються». Штудіювання імперіалізму обмежиться винятково діяннями держав Заходу і ніяк не зачепить сучасний колоніалізм Китаю чи одвічну поведінки Росії, поглинательки держав та народів. Соціалістичний експеримент обійдено стороною — Совєтський Союз згадується лише в контексті Кореї, де 38-ма паралель витворює навдивовижу різні світі. Ізраїльський дослідник тут уникнув аналізу недемократичних режимів по обидва боки лінії поділу нації, неодмінні висновки якого могли зіпсувати його безбарвне бачення «політикою». Примат географії штовхає виносити за дужки такі «раптові зміни», — вони оголошуються «випадковими», «швидкоплинними» та «загалом незначними», — і такий легковажний підхід не витримує жодної критики, адже цей самий автор розписує довгострокові наслідки системи трудової повинності міта, поширеної іспанськими конкістадорами в колоніях Південної Америці трьома століттями раніше.
Візія «Подорожі людства» зводиться до нашарувань не надто елегантних ретроспективних пояснень, будь-якого моменту здатних бути підсиленими deus ex maшиною «переломних моментів» «раптових історичних коливань». Концепція напозір переконлива: автор старанно перелічує цілий ряд факторів, що могли визначати розвиток спільнот, описує квазіприродні історичні експерименти та виокремлює причинно-наслідкові зв’язки, проте врешті-решт полишає без відповідей. Аргументація розмиватиметься винятками, відступами, уточненнями та варіаціями, доки від заячого сала не лишиться масло масляне, що сповіщатиме про «глибинні чинники, які скеровують людство: в одних місцях вони пришвидшують розвиток, а в інших, навпаки, затримують». «Під впливом ефекту доходу збільшився обсяг ресурсів …» — люди багатшають, ага.
Минуле впливає, освіта — надважлива, політика, культура та географія коригують розвиток наших суспільств. Все це й без того зрозуміло. Декларовані принципи прекрасні, однак практичні настанови вичерпуються вказівкою «розробляти політичні лінії» в останньому (!) абзаці післямови, ніби це якась несуттєва дрібниця. Беззаперечна обізнаність ізраїльського економіста підкреслює нестачу оригінального внеску — тут не видно найменших обрисів робочої моделі. Завбачливе нагадування про каргокультизм розвиткових західних рекомендацій засвідчує підготовленість до критики, та не пристосування доктрини світові людей.
«Подорож людства» пропонує напрочуд багатий матеріал для конференцій, форумів та обговорень, та жодного, геть ні єдиного оригінального висновку, спонуки чи натяку, інструкції чи конкретного припису. Надзвичайно поверхово та глибоко вторинно.
Відгук від Олега Карпюка
Рецензія з книжкового блогу "Карпюк пише про книжки " Відповісти
Пацук Юрій 25.07.2023 16:17
Якщо ви читали на цю тематику книжки Ніла Фергюсона, Дарона Аджемоглу чи Юваля Ноя Харарі, то й ця буде корисною та цікавою.
Кілька наведених в книзі цифр, які трохи вразили:
На початку ХХ століття в США було в користуванні близько 600 тисяч телефонних апаратів.
В 1910 році їхня кількість зросла до 5,8 мільйона.
В 1940 році:
70% домогосподарств в США були під'єднані до централізованого водопостачання;
60% домогосподарств мали ванну кімнату;
80% домогосподарств мали електричне освітлення;
42% домогосподарств мали централізоване опалення;
60% родин мали автомобіль;
45% родин мали холодильник;
40% родин мали пральну машину.
1940(!!!) рік... А тепер згадайте країну, «каторую ми патєрялі» і за якою ще багато хто сумує...
Дякую Кириченко Владислав за рекомендацію, а Наш Формат за гарне видання! Відповісти
Лехнюк Роман 30.06.2023 13:27
За останні двісті років людство змінювалось куди стрімкіше, ніж будь-коли до цього. Яке б століття ми не взяли – від древніх часів і навіть до XVIII – світ початку і кінця кожного з них не надто відрізнявся б. Людина 1701 року легко знайшла б себе в 1800 році. І так упродовж тисячоліть до цього. А от у ХІХ столітті все різко змінилося. І світ на зорі ХХ століття був цілковито й абсолютно відмінним від того, що було звичним за сто років до цього. Не кажучи вже про ще швидший темп змін у ХХ і ХХІ століттях.
Завдяки чому людство зробило якісний стрибок у своєму розвитку за останні два століття і чому все ще не подолало проблему нерівностей між різними суспільствами й державами, спробував розібратись ізраїльсько-американський дослідник Одед Ґалор у книжці «Подорож людства. Витоки багатства і нерівності», український переклад якої нещодавно вийшов у видавництві «Наш Формат». Структура книжки досить проста: у першій частині автор намагається з’ясувати, завдяки чому відбувся прорив, а в другій – чому, попри всі здобутки і прогрес, у світі все ще існує проблема нерівності.
Ґалор далеко не перший, хто намагається знайти відповіді на питання закономірностей розвитку людських спільнот і людства загалом. Лише за відносно недавній час до справи брались Джаред Даймонд, Джеймс Робінсон і Дарен Аджемоґлу, Юваль Ной Харарі та ін. Автор «Подорожі людства» презентує власні відповіді, які однозначно варті уваги.
Ключове поняття першої частини книжки – «мальтузіанська пастка». Воно походить від імені англійця Томаса Мальтуса, який наприкінці XVIII століття написав працю «Дослідження закону народонаселення». Мальтус малює песимістичну картину майбутнього – технологічний прогрес веде до зростання чисельності людства, але не до підвищення рівня життя. Попри періодичні відкриття, що покращують добробут, у підсумку це приводить до вищого рівня народжуваності. А це своєю чергою нівелює всі здобутки. Ось такі висновки Мальтуса – цілком придатні для розуміння історії якраз до моменту появи його праці.
Саме у час появи книжки Мальтуса активізувались процеси, завдяки яким людство змогло зробити рішучий ривок і подолати «мальтузіанську пастку». Завдяки щоразу швидшому технологічному прогресу населення почало стрімко зростати, але цього разу рівень життя не падав, а, хай і нерівномірно, також зростав. Ця тенденція бодай частково зберігається донині. У чому ж секрет?
На думку Ґалора, чинники майбутнього стрибка можна уявити у вигляді механізму, що повільно обертався упродовж усієї історії. Обертався повільно, іноді прискорюючись завдяки спалахам технологічного прогресу, іноді сповільнюючись. Але на рубежі ХVIII й ХІХ століть прогрес сягнув точки неповернення і спричинив промислову революцію, завдяки якій коліщатка прогресу закрутились із небаченою швидкістю. Чому цього разу технологічний ривок не був зупинений «мальтузіанською пасткою»? Тому що на перше місце вийшов людський капітал – важливість наявності якомога вищої кількості людей із якісною освітою та професійними навиками. Потреба все більшого інвестування часу і ресурсів в освіту дітей стає однією з причин зниження рівня народжуваності. Цьому ж сприяє і вирівнювання розриву в можливостях чоловіків і жінок. Зміни пріоритетів у сім’ях із кількості дітей на якість їхньої освіти й виховання зумовили демографічний перехід – вперше в історії описаний Мальтусом взаємозв’язок між економічним розвиток і коефіцієнтом народжуваності було розірвано. Ці зміни сповнені захопливих і драматичних моментів, які автор розлого і цікаво описує та аналізує.
Попри всі позитивні зміни, подорож людства останніх двох століть не привела його навіть до натяку на «землю обітовану» всезагального щастя. І ніколи й не приведе, адже на те вони й утопії, щоб бути лише неможливим у реальності ідеалом. Одед Ґалор, описуючи здобутки прогресу, жодним чином не піддається спокусі пообіцяти читачу «кінець історії». Навпаки, він відзначає труднощі, що стоять перед людством, зокрема і як наслідок стрімкого прогресу останнього. Наприклад, екологічні. Та головною проблемою, на думку автора, є нерівність.
Ґалор, за що йому честь і хвала, не намагається йти в руслі модних у західних академічних колах лівих ідей та уникає спокуси зіпхнути всю провину на капіталізм, «споживацтво», імперіалізм тощо. Це не означає, що вони не є одними із чинників. Просто вони є далеко не єдиними. І, як показує аналіз Ґалора, існує набагато більше чинників, зокрема й куди впливовіших, що призводили і призводять надалі до нерівномірного темпу розвитку людських спільнот.
Автор наводить дуже прикметний приклад. Після Другої світової війни на маленькому острові Танна в Тихому океані місцеві мешканці збудували низку споруд, що нагадували військову авіабазу, навіть з літаками. От лише все це було несправжнім, бутафорським. Так корінне населення Танни, вражене в роки війни демонстраціями японської та американської могутності, намагалося створити в себе те, що в їхній уяві символізувало побачену чужу потугу.
Цей сюжет до болю знайомий. Віру в те, що простим відтворенням успішних в іншому місці рецептів і схем можна апріорі досягти успіху, нині зустріти неважко, зокрема в Україні. Мовляв, треба зробити все, як у, наприклад, Британії чи Німеччині – інституції, правила тощо – і заживемо. Але зовнішня імітація не дасть нічого, окрім провалу, якщо не враховувати специфіки кожної окремо взятої країни чи спільноти. Безумовно, дієві інститути і прозорі правила гри відіграють ключову роль в успіху країн Заходу останніх століть. Але їхня поява й успішність там, а відсутність чи неуспішність (або ж успішність не одразу) деінде є результатом більш глибинних процесів і чинників, без врахування яких реформи й надалі вестимуть у глухий кут.
Упродовж людської історії величезну роль відігравали економічні, культурні, географічні чинники – саме вони визначали траєкторії розвитку суспільств. Наприклад, географія (клімат) визначила, що перші цивілізації зародились на родючих берегах Нілу, Тигру, Євфрату, Інду чи Хуанхе. Ситуація із захворюваністю в Центральній Африці негативно впливала на ефективність землеробства, а розтягнутість Америк з півночі на південь суттєво ускладнювала поширення тут нових ідей чи технологій – на противагу до Євразії, значна частина якої знаходиться в межах відносно невеликого «вікна» географічної широти.
Розглядаючи чинники нерівномірності розвитку людства, Одед Ґалор обирає незвичну стратегію – якщо в першій частині книжки автор вів нас із минулого в майбутнє, то в другій обирає зворотний підхід. І пропонує подорож із сучасного світу все далі й далі вглиб віків. І останньою зупинкою, а також найглибиннішим, на думку автора, чинником нерівності стає момент розселення homo sapiens з Африки. Уже тоді з уваги на вибраний напрям просування людей або ступінь різноманітності утворених спільнот було закладено перші передумови для різного розвитку різних груп людей.
Окрім того, що книжка «Подорож людства» сама собою є цінною з огляду на свою ґрунтовність, цікавість та наукову цінність, вона ще й вельми доречна для українських реалій. Попри зміни останніх майже десяти років і героїчний опір російській агресії, Україна все ще далека від того рівня життя, якого прагне більшість із нас. Щоб нові спроби реформ вкотре не завершувались розчаруваннями, дуже доречним буде розуміти, що насправді є вкрай багато чинників, які роблять державу та суспільство успішними і заможними. Що жоден із цих чинників не є вироком. Але що деякі з них настільки глибинні і глобальні, що потрібні десятиліття заради подолання їх негативного впливу.
І наостанок. Спостерігаючи за подіями і тенденціями в сучасному світі, закрадається думка – а чи остаточно людство здолало «мальтузіанську пастку»? Адже все нові звістки про перенаселеність окремих регіонів, вимушені міграції, брак продовольства і тому подібні явища надто вже відлунюють світом часів до промислової революції. І головне запитання, якого не ставить Одед Ґалор, але відповісти на яке після прочитання його книжки може бути простіше: чи величезний прогрес людства остаточно спростував пророцтва Томаса Мальтуса? Бо іноді закрадаються песимістичні думки, що нам вдалося лиш до рекордних меж розтягнути рамки «мальтузіанського світу», а незабаром за цей прогрес доведеться платити ціну, описану колись англійським вченим – кризу, бідність і ще більшу нерівність. Відповісти
Дивитися ще відгуки
Інші книги автора
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
