Вид | Електронний контент |
Тематика | Художня література |
Автор | Айн Ренд |
Видавництво | Наш Формат |
Рік видання | 2021 |
Оригінальна назва | We the Living by Ayn Rand |
Перекладачі | Геннадій Шпак |
ISBN | 978-617-7863-52-5 |
Кількість сторінок | 504 |
Мова | українська |
Банківською карткою VISA / MasterCard
Художня література
Головна героїня, волелюбна Кіра Арґунова, щосили намагається вирватися з глейких обіймів системи й порятувати коханого Лео. Але це нестерпно важко у світі, де добро і зло зліпилися в одну почвару, вчорашні борці стали пристосуванцями, а партійні ідеалісти ідуть на ризик - та не на компроміс із совістю. І навіть коли все летить шкереберть, рідні й кохані зраджують, мряка та сірість огортають і місто і душу, Кіра не здається. До останнього кроку, останнього подиху, останнього зблиску світла вона йде до мети.
Для широкого кола читачів, усіх поціновувачів художньої прози та творчості Айн Ренд.
Цей роман - маніфест Айн Ренд проти комунізму, автобіографія "в інтелектуальному сенсі", спроба розповісти світові про більшовицьке зло. Вперше виданий у 1936 році.
Айн Ренд - американська письменниця, сценаристка, авторка світового бестселера "Атлант розправив плечі", основоположниця об'єктивізму. Народилася в Санкт-Петербурзі в єврейській родині, яка після революції 1917 року переїхала до Криму. Свої перші сценарії Ренд почала писати у вісім років, пригодницьку прозу - в десять. 1926-го авторка емігрувала до Америки, де працювала помічницею режисера в Голлівуді. Пізніше переїхала до Нью-Йорка, щоб цілком присвятити себе філософії та літературній творчості.
Я хотіла написати роман про Людину проти Держави. Хотіла показати, яким цінним є людське життя і як аморально ставитися до людей мов до жертовних тварин і керувати ними за допомогою фізичної сили. Мені це вдалося. - Айн Ренд
Арґунови втекли з Петрограда у Крим - чекати на звільнення столиці від червоного ярма. Позаду вони лишили вітальні з високими свічадами, в яких відбивались яскраві кришталеві люстри, зоставили напарфумлені хутра і коней доброго роду, які возили їх сонячними зимовими ранками на прогулянки, широчезні вікна, що виходили на проспект зі статечних будинків - Кам'яноостровський, одну з головних вулиць Петрограда. На них чекали чотири роки в переповнених літніх хижках зі стінами з пористого каменю, що їх продували кримські вітри, чотири роки чаю із сахарином і цибулі, смаженої на лляній олії, чотири роки нічних обстрілів і тривожних ранків, коли тільки за червоними або триколірними прапорами можна було дізнатися, в чиї руки перейшло місто цього разу.
- Я йду в Технологічний інститут.
Сім зляканих голосів зойкнули як один.
- Але ж Кіро! Навіщо це тобі? - Марія Петрівна ледь не задихнулася.
- Хочу бути інженером.
- Кіро, - боязко підхопив Олександр Димитрійович, - ти ж ніколи не любила комуністів, а сама обираєш таку сучасну і любу їм професію - жінки-інженера!
- Хочеш будувати з ними червону державу? - спитав Віктор.
- Я будуватиму те, що сама захочу.
- Це не є культурна професія для жінки, - додала Галина Петрівна.
- Це єдина професія, - відрізала Кіра, - задля якої не доведеться вивчати брехні. Бо сталь є сталь. Інші науки - це все чиїсь здогадки, бажання та великі купи брехні.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%