Книга «Дім на краю світу»

• Роман-подорож крізь дитинство та зрілість, світоглядну безпритульність та одностатеве кохання, життя та смерть від одного з кращих американських письменників XXI століття і лавреата Пулітцерівської премії Майкла Каннінґема.
• «Дім на краю світу» вміло змальовує напружені теми сучасного суспільства — гомосексуальності, СНІДу, нетрадиційних сімей.
• Роман описує прагнення цілого покоління віднайти сенс в існуванні сім'ї, любові та загалом життя у світі, сповненому швидких змін.

Про автора:

Майкл Каннінґем — автор романів «Дім на краю світу», Flesh and Blood, Specimen Days, By Nightfall,  The Snow Queen, збірки A Wild Swan and Other Tales та нонфікшн книги Land’s End: A Walk in Provincetown. Він є лауреатом премії Вайтінґа та стипендії Ґуґґенгайма, лауреатом ПЕН, Фолкнерівської та Пулітцерівської премій. Його твори публікувалися у виданнях The New Yorker та The Best American Short Stories. Книга The Hours стала бестселером New York Times. Майкл Каннінґем виріс у Лос-Анджелесі, зараз живе в Нью-Йорку і є професором Єльського університету.

Цитати:

Про вроду

Накладати макіяж потрібно обережно, ніби розміновуєш бомбу; натомість гоління — дія покваплива й неточна, від неї в умивальнику залишаються багряні крапельки крові й білі ляпки з волоссям, мертвим, як скинута зміїна шкіра.

Намиливши обличчя, я довго вдивлявся в дзеркало й оцінював ефект. Підведені чорним очі по-павучому зблискували над пишною білою піною. Не був я схожим на даму, але й мужнім не був. Я — щось геть інше. Існує дуже багато різних способів бути вродливим.

Про смерть

Мені спало на думку, що мертві теж беруть участь у триванні історії світу, просто на певній дистанції. Смерть — вона така: ти присутній і відсутній водночас, а твої друзі й далі базікають поміж ламп і меблів про того, ким ти вже не є.

Про любов

У ту мить я вірив, що нікого в житті не любив, крім батьків і цих двох осіб. Можливо, від свого першого кохання ми так ніколи й не оговтуємося. Можливо, в підліткових поривах ми розкидаємося відданістю надміру легко й майже бездумно, бо помилково вважаємо, що на все наше життя нам вистачить почуттів, які ми зможемо віддати всім, кому захочемо.

Про дім

Тепер ми живемо посеред поля з видом на гори. Між дощок нашого паркану пробиваються колючі сині квіточки. Бджоли гудуть в екстазі щоденної роботи, а молочно-біле небо клаптями звисає за деревами. Гори ці старі, зношені дощем і вітром. Тут немає величі й анархії, як у фотогенічніших хребтів. Ці гори відкидають гладеньку тінь, їхні кряжі не нагадують про скрегіт континентальних плит. Вони поросли рівною бородою сосен і вирізають з неба скромні півмісяці.

Коли перед нами проступають сині обриси дому, я згадую: дім — це ще й місце для втечі. І це наш дім; можемо втікати від нього, а можемо й повертатися сюди.