Себастьян Юнґер

Аудіокнига в електронному форматі «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Артикул: 629701

Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти - фото книги

Переглянути фото книги

Дивитися відео

Слухати фрагмент

Аудіокнига 230 грн

mp3

Книга в наявності

Goodreads

4.02

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Вид	Електронний контент
Тематика	Мотивація. Психологія , Суспільство. Держава. Філософія. Історія
Автор	Себастьян Юнґер
Видавництво	Наш Формат
Рік видання	2023
Оригінальна назва	Tribe: On Homecoming and Belonging by Sebastian Junger
Перекладачі	Ольга Корнюшина
ISBN	978-617-8434-80-9
Мова	українська
Диктори	Кирило Булкін
Тривалість	04:02:00

Категорія

Аудіокниги

Себастьян Юнґер - «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Ціна

230 грн

Слухати в

Банківською карткою VISA / MasterCard

Всі права належать видавництву "Наш Формат", несанкціоноване розповсюдження і копіювання аудіозапису карається згідно закону.

На книжкових полицях

Психологія (1333)

Дивитись всі

Опис аудіокниги «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти» від Себастьян Юнґер Tribe: On Homecoming and Belonging by Sebastian Junger

Нас травмують не війни, особисті втрати чи природні катаклізми — нас травмує відокремленість

Тематика аудіокниги

Популярна психологія, соціологія, війна, історія, антропологія.

Про аудіокнигу

Війна ранить не лише тіла військових, значних травм зазнають також їхні емоції. Навіть ті військові, які повертаються неушкодженими фізично, змушені проходити тривалий процес реабілітації. Автор книжки звертає увагу читача на той факт, що для ветеранів, які повернулися до мирного життя, вкрай важливою є не просто турбота і підтримка, а відчуття належності до спільноти. І хай би яким складним не був шлях реабілітації бійців, суспільство повинно зробити все, щоб допомогти їм у цьому.

Для кого аудіовидання

Видання буде корисним для громадських активістів, лідерів спільнот, чиновників, військових лікарів і психіатрів й усіх, кого торкнулась війна.

Чому ця книжка

На війні солдати ігнорують політичні чи соціальні відмінності всередині свого взводу, однак після повернення до мирного життя потрапляють у суспільство, розколоте на конкуруючі касти. У своїй книжці Себастіан Юнґер пояснив, що справа не стільки в тому, що не так з ветеранами, скільки в тому, що не так з нами. Книга допоможе переосмислити підхід до справ бійців та пояснить, чому ми сильніші, коли об’єднуємося, і як цього можна досягти у сучасному світі.

Про автора

Себастьян Юнґер — американський письменник, журналіст і режисер, який писав репортажі про небезпечні професії та досвід бою в піхоті. Він є автором бестселерів New York Times «Ідеальний шторм», «Смерть у Белмонті» та «Пожежа». Був нагороджений премією National Magazine Award та премією SAIS Novartis за журналістику.

Книжки на схожу тематику

Відгуки

«Плем’я» — це захоплююча, красномовна книга, яка спонукає до роздумів... наповнена ідеями... Вона може допомогти нам думати більш глибоко про те, як допомогти чоловікам і жінкам, постраждалим від війни, знайти нову мету у мирний час». The Times of London

Себастьян Юнґер у своїй праці «Плем’я» описує власний досвід роботи, як журналіста під час багатьох конфліктів, а також на дослідженнях традицій корінних американських племен та досвіду США у подоланні проблем пост-воєнного ПТСР у ветеранів. Автор аналізує практики інших країн, спільнот та культур, які допомагають їхнім членам подолати наслідки воєн та конфліктів. І цей досвід може бути корисний для українців, для яких ПТСР та його подолання стало частиною реальності. Юнґер пише, що повернувшись додому, сучасні ветерани часто усвідомлюють, що вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити. Нам, як суспільству, також потрібно бути готовим допомогти ветеранам знайти ціль і після перемоги. Сергій Собко, начальник штабу — заступник командувача Сил ТрО ЗСУ бригадний генерал

Зараз саме той час, коли ідеї з «Племені» можуть бути корисними всім нам: тим, хто в окопах, хто збирає і везе волонтерську допомогу, тим, хто чекає на повернення додому, і тим, хто просто хоче знайти шлях у тіні, що впала на долю українців. Костянтин (Вальде) Ульянов, військовослужбовець, автор книжки «Броньований розум», член Племені

Усі права застережено. All rights reserved
2016 by Sebastian Junger
cover design by Jarrod Taylor
cover by Hachette Book Group, Inc., 2016
Корнюшина О., пер. з англ., 2023
ТОВ «НФ», виключна ліцензія на видання, 2023

Відгуки про аудіокнигу «Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти»

Юрків Соломія 23.10.2024 08:42

"Плем'я" Себастьяна Юнґера – це проникливе дослідження травм війни та важливості спільноти у процесі відновлення. Автор майстерно розкриває, як відчуття відокремленості від "племені" може стати однією з найглибших ран для ветеранів.
Книга не лише про війну, а й про сучасне суспільство, яке часто ізолює людей. Юнґер закликає нас переосмислити свої цінності та відновити втрачені зв'язки. Це важливе читання для всіх, хто хоче зрозуміти, як допомогти ветеранам та як зміцнити власну спільноту.
"Плем'я" – це не просто книга, а заклик до дії. Вона нагадує нам, що ми всі частина чогось більшого і що справжня сила криється в єдності.
Ця книга змусить вас задуматися про своє місце у світі та про те, як ми можемо зробити його кращим.
Цю книгу варто прочитати, адже вона може навчити глибокому аналізу психологічних травм війни. Також у книзі розкривається тема, яка є актуальною для сучасного суспільства. У ній пропонуються рішення та шляхи до відновлення. А окрім цього присутній проникливий стиль написання.
Українцям ця тема є особливо важливою, адже наша держава перебуває в стані війни. І майже всі сім'ї та родини мають родичів, які боронять Україну від москальської навали. Тому, ця книга є актуальної для нашої нації.
Дякую @Центральна районна бібліотека ім. Г.С. Сковороди
Відповісти

3 0

Наталія Мусієнко 22.10.2024 17:51

Книжка "Плем'я" Себастьяна Юнгера надзвичайно цікава. Бо це глибоке дослідження соціальної природи людини та її прагнення до спільності й взаємної підтримки. Автор аналізує, чому в умовах кризи або війни люди часто стають ближчими один до одного, тоді як сучасне суспільство породжує відчуження та самотність. Юнгер використовує приклади з історії, військового досвіду та власних спостережень, щоб показати, що племінні спільноти давали людині сенс і підтримку, яких бракує сьогодні.
Книга особливо цікава тим, як автор пояснює парадокс: ветерани після повернення з війни часто відчувають ностальгію за бойовими умовами через відчуття єдності, яке вони там переживали. Юнгер також торкається теми психічного здоров’я, вказуючи, що відчуття соціальної ізоляції є однією з ключових причин посттравматичних розладів.
"Плем'я" — це проникливий погляд на те, чому люди прагнуть належати до чогось більшого за себе. Книга спонукає замислитися про роль спільноти та взаємопідтримки в сучасному світі.
Думаю, що для українців зараз читання таких книг просто життєво необхідне.
Дякую за рекомендацію @Центральній бібліотеці Солом'янки ім Григорія Сковороди.

Відповісти

2 0

Петренко Ростислав 20.02.2024 17:48

Книга "Плем'я: Про повернення з війни і належність до спільноти" вразила мене своєю глибиною та співчуттям до військових, які повертаються додому. Юнґер докладно досліджує психологічні аспекти їхньої адаптації до цивільного життя та пошуку нового змісту у спільноті. Через живі приклади та розповіді ветеранів, книга розкриває складність цього процесу та нагадує про важливість підтримки і розуміння для повернених військових. Відповісти

2 0

Настя 13.11.2023 14:58

Книжка, яка не відповідає на питання «Як повернутися з війни?», але яка повертає ґрунт під ногами.
Я згадала, як в одній з улюблених історій дитинства «Чарівникові Земноморʼя» треба було назвати зло на імʼя, щоб побороти його. В поверненні з війни схожий механізм - треба називати все своїм іменем, щоб знайти і подолати джерело проблеми.

Отже, «Племʼя».
100 сторінок, які нагадують більш живу розмову, ніж складне наукове пояснення.
Короткий екскурс історією Америки, племенами і війнами. Проблеми сучасного життя - від корумпованих урядів до втрати відчуття спільноти (знайомо, правда?).
Розвіювання міфу навколо ПТСР. Вплив травми на життя. Про подальше життя після війни.
Головне зерно цієї книжки, важливе особисто для мене: чому військовим хочеться повертатися на війну?
Прямої відповіді немає, але я її знайшла. Знайшла і прийняла.

І я вважаю обовʼязком кожного з нас читати книжки, які допомагають зрозуміти військових, відкинути радянські наративи, страхи і віднайти повагу. Відродити любов.
Військовим ми винні наші життя. Це аксіома.

«Люди - це єдиний вид істот, у якому менша особина чи група може перемогти більшу, інакше у світі домінували б фашистські супердержави, а свобода була б неможливою».
відгук від: shurlen.a Відповісти

3 0

Наталія Мусієнко 16.10.2023 13:08

На "Kyivbookfes2023" серед інших придбала собі і книжку Себастьяна Юнґера "Плем'я " Почала читати і... відклала. Бо читати "поверхнево " її не можна, в метро чи у дворі на дитячому майданчику не читається. Ця книга потребує зосередженості. То ж я продовжила читання в спокійній обстановці, не відволікаючись, перед сном.
Так от, для нас теперішніх( я маю на увазі суспільство) дуже потрібна саме ця тема. Бо ми на сьогоднішній день вже є країною Ветеранів. І надалі життя серед людей, які бачили війну і повернулися звідти, буде вимагати від усіх нас порозуміння. Автор, американський журналіст, підіймає тему життя Воїна, який повертається до спокійного буденного життя. І не завжди може знайти своє місце, яке було би йому комфортне і де він буде такий же потрібний іншим, як це було під час військових дій. Що потрібно нам всім робити для того, щоб відновлення людини після пережитого на війні було максимально ефективним і безпечним. Насправді, люди які бачили смерть і всі інші жахи після повернення зовсім "незатишно" себе почувають серед тих, хто був у тилу. І проблема не у них- а саме у нас, цивільних. Найважливіше послання з цієї книги я винесла таке - тільки максимальна згуртованість і об'єднаність суспільства є запорукою повної адаптації і відновлення Ветеранів у мирному житті.
Дякую за рекомендацію бібліотеці "Центральна бібліотека Солом'янки". Відповісти

1 0

Petrucho Tkachyshyn 23.09.2023 13:44

«Після того як війна в Боснії закінчилася і суспільна солідарність була втрачена, хтось написав фарбою на стіні: «Коли було справді погано, було краще».) Це почуття солідарності лежить в основі того, що означає бути людиною»

Не тільки боснійці, але й представники інших поствоєнних країн часто у своїх спогадах зізнаються(як би це парадоксально не звучало), що сумують за часами війни, тому що в цей час відчували більшу згуртованість та солідарність. На жаль, так влаштоване людство, що як тільки загроза минає – минає й солідарність та згуртованість. Можливо я наївний, але хочеться вірити, що ми, українці, будемо першими, хто перерве цю традицію, і колись дослідники будуть писати про нашу унікальність. Хоча, навіть зараз, коли минуло більше року війни, багато хто(здебільшого хто не брав участь у війні і не волонтерив) каже, що втомився від війни. А дехто робить вигляд, що це його взагалі не стосується.

Автор книги - Сабастьян Юнґер наводить в книзі цікавезні приклади з історії, здебільшого, індіанських племен, за яких обставин людина вважалася частиною племені і як це контрастує з нинішнім суспільством, коли "індивідуалізм" стає найбільшою ціннністю, і незважаючи на всі його, здавалось би, переваги, – люди відчувають себе все більш нещасними.

«Ізраїль – можливо, єдина сучасна країна, яка зберігає достатньо відчуття спільноти, щоб пом'якшити наслідки бойових дій у масовому масштабі. Всупереч десятиліттям періодичної війни, в армії Ізраїлю рівень ПТСР становить лише 1%, згідно з деякими оцінками. Дві головні причини цього, можливо, пов'язані з близькістю бойових дій – війна точиться буквально на їхньому порозі – й загальнонаціональною військовою службою. «Більшість людей служило в армії, – сказав мені доктор Ар'є Шалев, який останні 20 років присвятив вивченню ПТСР. Ті, хто повертається із зони бойових дій, знову інтегруються в суспільство, де цей досвід дуже добре розуміють» Відповісти

1 0

Лідія Рудєва 20.09.2023 18:53

Про повернення з війни і належність до спільноти

Автор книги бачив війни зблизька. Хоча він й не був військовим, а був журналістом, але така близькість безумовно вплинула на нього та ще активніше змусила думати над тим, з чим і як саме стикаються ветерани та як суспільство може та, що важливо, МАЄ діяти, щоб допомогти.

Це тоненька книжечка і в ній, звісно ж, немає усіх відповідей, а ті, що є народжують ще більше питань, але відповіді на ці питання нам важливо невпинно шукати чи створювати власноруч. Я у цьому переконана.

По завершенню читання, я найбільше зараз думаю про важливість працевлаштування ветеранів, про умови, щоб це стало можливим. Виплати, хай навіть довічні, не вирішать ситуацію з потребою реінтеграції ветеранів. Якщо знаходження роботи ветераном буде надскладним чи неможливим, тоді виплати перетворяться на спосіб лишати ветеранів невидимими, а отже, потрібне краще рішення.

Також думаю про приклади автора щодо суспільств, де всі причетні до війни й у них немає потреби формально дякувати «за твій подвиг», що ці суспільства краще справляються, бо об’єднані досвідом, а не розділені ним. Думаю про те, чи наші способи дякувати та виявляти увагу допомагають/дають визнання чи навпаки ще більше розділяють і відділяють військових від тих, хто не має такого досвіду Відповісти

1 0

Герасимова Анастасія 12.06.2023 13:35

Книжка Себастьяна Юнґера вчасно виходить в Україні. По-перше, тому, що пояснює, чому попри всі тяготи війни та внутрішньополітичні суперечки ми, як суспільство, продовжуємо триматись.

По-друге, «Плем'я» робить акцент на посттравматичному стресовому розладі, його наявності чи відсутності у військових, які повертаються до мирного життя.

Юнґер пише про те, як суспільству приймати тих, хто бачив надто багато жахливих речей на війні.

По-третє, автор доводить, що племінні суспільства минулого або теперішнього, як би мало їх не залишилося, можуть навчити прогресивний світ щасливому життю, бо секрет такого не в матеріальних благах, а у згуртованості та взаємопідтримці членів соціуму.
Бекграунд. У передмові до видання Себастьяна Юнґер зазначає, що основою цієї книжки є стаття «Як ПТСР став проблемою далеко поза межами поля бою» (How PTSD Became a Problem Far Beyond the Battlefield), яку автор написав для журналу Vanity Fair у 2015 році. Професійна кар'єра Юнґера складалася так, що в центрі його уваги постійно перебували небезпеки, екстремальні ситуації та люди в них. У «Племені» він згадує свій перший досвід у ролі воєнного журналіста під час війни в Боснії і Герцеговині. Юнґер опинився в Сараєві, коли місто вже кілька років перебувало в облозі. З його слів стає зрозуміло, що побачене вразило журналіста й майбутнього письменника. Тому цілком логічно, що пізніше він почав писати і про операцію США в Афганістані, і про її наслідки для військових.
Сюжет. Від початку книжки автор намагатиметься зрозуміти, що змушує одних людей допомагати іншим. Це якщо дуже просто. Міркуючи про американське суспільство, у якому кілька століть співіснували, щоправда, не дуже успішно, дві кардинально різні моделі організації спільноти (племінна – індіанців та індустріальна – решти американців), автор доходить низки невтішних висновків.
Наприклад, «численні міжкультурні дослідження показали, що сучасне суспільство, попри його майже чудодійні досягнення в медицині, науці та технологіях, потерпає через одні з найвищих за всю історію людства рівні депресії, шизофренії, поганого здоров’я, тривоги та хронічної самотності. – пише Юнґер. – Одночасно зі зростанням достатку та урбанізації в суспільстві показники депресії та самогубств мають тенденцію зростати, а не знижуватися».
І підсумовує, що «замість того, щоб захищати людей від клінічної депресії, збільшення багатства в суспільстві, схоже, сприяє їй».

Еволюційно людина залишається істотою соціальною. Це доводить, зокрема, і наш мозок.
Автор книжки зауважує, що, «коли людина робить щось для іншої людини – це називається просоціальним вчинком, – вона отримує винагороду не лише від схвалення групи, а й від підвищення рівня дофаміну та інших гормонів задоволення в крові».
Виявляється, групова співпраця підвищує рівень окситоцину, який сприяє «всьому – від грудного вигодовування у жінок до більш високого рівня довіри та групових зв’язків у чоловіків». Обидві реакції викликають потужне відчуття благополуччя.

Добре, з тим, чому людина має більше робити щось для інших, триматися соціальних зв'язків, наче зрозуміло, але до чого в усій цій історії ветерани війни? До того, що коли людина добровільно йде у військо, щоб відчути силу спільноти, а потім потрапляє на війну, то звідти вона повертається травмованою. І тут настає черга посттравматичного стресового розладу.

Юнґер пише, що «з еволюційного погляду це саме та реакція, яка потрібна, коли наше життя в небезпеці: ви маєте бути пильним; уникати ситуацій, яких не контролюєте; мусите реагувати на дивні звуки; не дуже міцно спати і легко прокидатися; необхідно, щоб у вас були флешбеки та кошмари, які б нагадували про конкретні загрози вашому життю; і вам потрібно поперемінно злитися і бути в депресії», бо злість підтримує готовність до боротьби, а депресія перешкоджає надмірній активності та не дає опинитися в ще більшій небезпеці.

Але при цьому автор подає цікаві міркування щодо того, чи всі ветерани війни мають ПТСР, чи, бува, не підштовхують їх до депресивних станів певні суспільні шаблони поведінки тих, хто не брав участі у війнах.

Юнґер запевняє, що колишніх учасників бойових дій не слід сприймати як жертв або заохочувати їх сприймати себе жертвами.
«Найважливіше, що мають відчувати ветерани, – це те, що вони так само потрібні й продуктивні в суспільстві, як і на полі бою».
Погодьтеся, цей висновок нам, українцям, слід дуже добре засвоїти.

Вам сподобається, якщо: ви любите насичену історичними фактами, побудовану за принципами чіткої логіки есеїстику; прагнете особисто для себе з'ясувати, як суспільство повинне працювати з наслідками війни та сприяти інтеграції у мирне життя ветеранів війни.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що для української ментальності не підійдуть моделі поведінки, наприклад, індіанців Північної Америки, згадані в книжці Юнґера; переконані, що кожне суспільство має вчитися на власних помилках, а не озиратися на когось іншого.

Головна причина прочитати: Себастьян Юнґер лаконічно, але доволі переконливо доводить, що суспільство споживання приречене на самознищення. Бо наявність матеріальних благ призводить до сепарації індивіда від свого племені, за нею виникає соціальна нерівність та купа несвобод. Як наслідок – депресія і високий рівень самогубств. При цьому склеїти суспільство, повернути його до рівня племені, де дія кожного спрямована на загальне добро, можуть лише великі труднощі чи катастрофи.
Вони пробуджують у людях приспані цивілізованістю інстинкти до гуртування. Звісно, автор пише передовсім про США. Але нині, переживаючи не лише повномасштабну війну, а й піднесення національного духу й, хочеться вірити, єдності, українцям важливо не розгубити ці скарби потім, коли настане мир. Тому «Плем'я» Юнґера – не лише наука, а й пересторога. Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"