Іван Кричфалушій про книжку: «Чоловік, який одного ранку застав інше авто на звичному місці для паркування, вирішує піднятися на балкон будинку і стрибнути звідти. Але це - загальний балкон, хтось постійно туди виходить, вихиляється з вікон, розглядає дорогу...
Син повертається додому з другом і дівчиною, де ще застає батька живим. Говорить батькові все, що той прагне в цей момент почути. І той вірить, бо батькам властиво вірити: не завжди дітям, але в те, що їхні діти можуть досягнути всього. Усе б було добре, якби батько не...
Племінник отримує листа зі звісткою про смерть тітки, яка от-от мала б померти... Усе кидає, мчить... Розповідає їй про те, що з ним трапилося за останніх два десятки років... Говорить, не змовкаючи... І власна балакучість, як то часто буває, не дає йому помітити, що тітка не помирає, що тітка взагалі не тітка...
Дідусь, який свого часу програв усе майно, і розумово відсталий внук, крадуть яблука з чужого саду, який мав належати їм... Це злочин? Помста? Відновлення справедливості? Що це? І які має наслідки?
Моріс Панич - один із найцікавіших канадських драматургів українського походження. Це автор, який крізь призму поглядів маленької людини розповідає нам про насправді маленьке людство з його насправді маленькими (хоч ми собі їх уявляємо геть не такими) проблемами».
