Василь Симоненко

Народився в селі Біївці Полтавської області. Ріс без батька.

Після здобуття середньої освіти вступив у Київський університет. Навчався на факультеті журналістики. Став членом літературної студії ім. Василя Чумака. Писав вірші, проте через цензуру не видавав їх. Подружився з такими письменниками як Борис Олійник, Валерій Шевчук та Юрій Мушкетик.

З 1957 року працював у газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», «Робітнича газета». Вступив до Соціалістичної партії України.

У 1962 поет, художниця Алла Горська та режисер театру Лесь Танюк знайшли місця поховань закатованих та розстріляних НКВС та зробили про це заяву. Після цього поет наче б то випадково був побитий працівниками міліції. Стан його здоров’я погіршився – відмовили нирки. Помер у 28 років.

Протягом життя була опублікована збірка віршів «Тиша і грім» та дитячий твір «Цар Плаксій та Лоскотон». Після смерті популярними стали його самовидавані поезії. Посмертно присвоїли Державну премію ім. Тараса Шевченка.

Тематика творчості: сатира на радянську владу («Суд», «Злодій»), любов до української мови та України («Лебеді материнства», «Україні», «Задивляюсь у твої зіниці»), зображення життя і побуту простих селян («Дума про щастя»), протест проти диктатури («Де зараз ви, кати мого народу?»), роздуми про сенс людського існування («Я знаю, що ти людина», «Я»).

Василь Стус писав, що Симоненко – «найбільший шістдесятник із шістдесятників».