Олександр Олесь

Олександр Іванович Кандиба народився 23 листопада (5 грудня) 1878 року в Білопіллі Харківської губернії Російської імперії (нині Сумська область, Україна) в родині міщан. Початкову освіту майбутньому поетові дала мати, в 4 роки він вже умів читати. Початкову школу і двокласне училище закінчив у Білопіллі, самостійно вивчивши там індійську, польську, сербську та болгарську мови. У 15 років відбувся його літературний дебют, коли він поступив в хліборобську школу в містечку Деркачі, де підчас навчання почав писати свої перші вірші та друкувати їх у журналах "Комета" та "Первоцвіт". Отримав вищу освіту в Харківському ветеринарному університеті. У 1907 році вийшла перша збірка поезій за гроші мецената Петра Стебницького "З журбою радість обнялась", що принесла славу молодому поетові.

Після Жовтневого перевороту опинився в еміграції, у 1919 році уряд УНР запропонував Олександру Олесю бути культурним аташе і переїхати в Будапешт. Звідти він перебрався до Відня, потім до Берліна і в 1923 році возз'єднується з сім'єю та починає працювати в посольстві УНР в Австрії. Безліч разів планував своє повернення в Україну, але кожен раз його зупиняло знищення української інтелігенції радянською владою.

Твори поета - це символ українського національного відродження і прагнення незалежності України, його називають художнім пророком своєї Батьківщини. Одним з перших поет викрив жахи сталінських репресій за інакомислення, що яскраво відобразилося в драмі "Земля обітована". Крім римування творів він писав прозу, драми - "Коли нема пророка на землі", казки - "Лисичка, Котик й Півник", фейлетони й займався перекладом. При житті Олеся Ольжича вважали королем української лірики, його поетичні збірки були цінними подарунками і обов'язково були присутні в приватних бібліотеках інтелігенції.

Помер письменник 22 липня 1944 в Празі та похований на Ольшанському цвинтарі. У його рідному місті Білопілля поставлений пам'ятник письменнику, відкритий музей поета, а в будинку в Сумах, де він жив, встановлено меморіальну дошку.