Оксана Забужко

Оксана Стефанівна народилась в Луцьку, в родині педагогів. За словами письменниці, свою філологічну освіту вона здобула там. Змалечку складала вірші, батько дбайливо збирав їх і, якби не репресії української інтелігенції, її поетичний дебют відбувся б у 9 років, але друк збірки скасували, а родина перебралась до Києва.

Майбутня письменниця вивчала філософію у Київському національному університеті, 1987 року захистила кандидатську дисертацію з естетики, викладала в Київський державній консерваторії, а потім в Університеті Пенсильванії та інших закладах вищої школи у Сполучених Штатах.

Дебютувала в літературі з поетичною збіркою «Травневий іній», проте справді відомою авторкою стала після виходу прозового роману «Польові дослідження з українського сексу», який вважається однією зі знакових українських книг, опублікованих після проголошення незалежності. Ця книга фактично започаткувала розвиток книжкової індустрії в незалежній Україні.

Нині бібліографія Забужко охоплює понад два десятки книг, серед яких є поезія, есеїстика та проза. Вивчення творів авторки є обов’язковим для розуміння естетичного та ментального контексту, в якому живуть українці. 

Після початку повномасштабного вторгнення на територію нашої держави авторка стала однією з перших, хто розкрив правду західній аудиторії про історичні витоки російсько-української війни. Книжка «Найдовша подорож" перекладена італійською, німецькою, норвезькою, польською та шведською мовами. 

Творчий доробок: збірки поезії, прози «Сестро, сестро» (2003), дослідження про Лесю Україну «Notre Dame d'Ukraine» (2007), роман «Музей покинутих секретів» (2009), есеї «З мапи книг і людей» (2012), «І знову я влізаю в танк» (2016), праці «Філософія української ідеї (1992), «Шевченків міф України» (1996), «Вибране листування на тлі доби: 1992-2000» (з Юрієм Шевельовим, 2011), «Планета полин» (2020), «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» (2021), «Найдовша подорож» (2022).