Микола Зеров

Микола Зеров народився в Зінькові, в багатодітній родині шкільного вчителя. Завершивши навчання, вчителює в гімназіях, а потім і у вищих навчальних закладах, працює редактором.

На початку 1920-х він входить до мистецьких кіл, що гуртуються довкола Георгія Нарбута та долучається до дискурсу на тему розвитку української культури та мистецтва.

Першу збірку власної поезії видає наступного року, під час викладання в Барашівській соціально-економічній школі. В цей час багато пише та перекладає. Щодо власного доробку висловлюється досить стримано й критично, на противагу сучасникам, захопленим глибиною цих віршів та вишуканістю мови, якою вони були написані.

Поет входив до літературної групи «неокласиків». Вони намагались консолідувати творчу спільноту та налагодити конструктивний літературний процес в умовах конкуренції. Літератор вважав, що потрібно осмислити та засвоїти надбання національної культури й використовувати їх як підґрунтя для нового, для дискурсу та взаємодії з культурою європейською. Таким, на його думку, був шлях до піднесення літератури як мистецтва та виведення її з площини простого ремесла. Ці твердження спричинили критику від колег та звинувачення в антипролетарських настроях з боку влади.

Наслідком цих звинувачень стала заборона ведення ним літературної діяльності. Після 1926 року він міг реалізовуватись лише як науковець та критик, а у 1930 не стало і цього. На тлі переслідувань ключових українських літераторів, йому забороняють і наукову діяльність і звільняють з університету. Втративши всі засоби для існування Зеров їде до Москви, проте там його заарештовують та, після низки допитів, вибивають зізнання у контрреволюційній діяльності. Він був засуджений до 10 років у таборах, а у 1937 році страчений так само, як інші представники розстріляного відродження.