Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич) народився у с. Арсенівка, на теренах сучасної Кіровоградської області. По завершенню навчання в місцевому училищі працював писарчуком, а згодом канцеляристом міської управи. У 1864 здобув місце в повітовому суді. Працював на посаді столоначальника повітового поліцейського управління в Єлисаветграді (Кропивницький). Був двічі одружений: з Надією Тарковською, а після її смерті одружився вдруге на українській акторці та фольклористці Софії Дітківській. Перші спроби написання драматургічних творів призвели до звільнення з посадового місця, засудження та заслання до Новочеркаська.

Авторську спадщину Карпенка-Карого сформовано вісімнадцятьма побутово-психологічними п’єсами. З-поміж творів уславленого драматурга найширшого визнання набули комедії «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Чумаки» (1897), «Хазяїн» (1900), «Паливода XVIII століття» (1893) та інші. Твори Карпенка-Карого є взірцем української й світової драматургії, що постали на ґрунті етнографічних джерел та були відзначені сучасниками світової періодики, зокрема чеськими виданнями «Злата Прага», «Звон», «Свободна земле» тощо. Помер видатний український драматург у 1907 році під час лікування у Берліні. Похований на хуторі «Надія» на Кіровоградщині.