Олександр Терещенко

Книга «Життя після 16:30 Сім років потому»

Name: Книга «Життя після 16:30 Сім років потому»
Brand: Видавництво ДІПА
SKU: 927448
Price: 343 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 5.0 (6 reviews)

Артикул: 927448

Життя після 16:30 Сім років потому - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 343 грн

Книга в наявності

Відправка: 04.02.26

Goodreads

4.62

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Книги українських воїнів

Характеристики

Автор	Олександр Терещенко
Видавництво	Видавництво ДІПА
Рік видання	2021
Палітурка	тверда
ISBN	978-617-7606-63-4
Кількість сторінок	312
Мова	українська
Розмір	175 х 245 мм

Категорії

Сучасна українська проза russian-Ukrainian war since 2014 / російсько- українська війна з 2014 р

Олександр Терещенко - «Життя після 16:30 Сім років потому»

Ціна

343 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

На книжкових полицях

Історія України (665)

військова література (138)

Дивитись всі

Про що книга «Життя після 16:30 Сім років потому» автора Олександр Терещенко

Зібрані в книгу нотатки Олександра Терещенка — внутрішній монолог сильної, мужньої і мудрої людини. Автор — учасник боїв у Донецькому аеропорту, один з тих, кого назвали «кіборгами». Отримавши тяжке поранення, втративши руки, пройшовши через неймовірні випробування, він зміг повернутися до активного повноцінного життя. Книга О. Терещенка, позбавлена штучного пафосу і моралізаторства, — урок патріотизму, мужності і людяності.

Відгуки про книгу «Життя після 16:30 Сім років потому»

Рубцов Ігор 19.10.2024 23:55

Дотримавшись послідовності, попервах я прочитав «Життя після 16:30» і готовий висловитися про цю книжку пана Олександра – «Життя після 16:30. Сім років потому». Вона є спогадами захисника Донецького аеропорту, звідки в 14-му він, здійснивши подвиг, повернувся без обох рук, фактично без правого ока, з сильною контузією і кількома втраченими передніми зубами. Якщо перший письменницький досвід більше про повернення до відносно нормального життя, наскільки це можливо з двома протезами, трохи «поремонтованим» оком і зубними імплантами, то друга книжка – близьке знайомство з «кіборгом» через авторські одкровення, в яких він охоплює весь період життя: від часів дитинства і донині. В ній Олександр наповнює текст етапами, на яких він сам складається, як особистість. Бачите, я і сам почав оперувати термінологією конструкторів. Як людина веселої вдачі, автор постійно вдається до самоіронії, не намагаючись бути трошки вищим за читачів. Не зважаючи на таку особливу долю, ветеранську честь, та навіть славу «кіборга», він відкидає пафос, обходить крилаті вислови і пише настільки просто, наче це розмова між двома, тет-а-тет. Мабуть, вроджене відчуття слова дало можливість все описати не кострубато, як зазвичай пишуть у шкільних творах хлопці, які не мріють стати письменниками. Хіба про це думал колись той Сашка, а потім і Олександр Терещенко?
Я не належу до людей з розвиненим відчуттям меж, допустимих у спілкуванні з такими людьми, як Олександр. Мабуть, все дуже індивідуально, наскільки було і за часів моєї служби в інших обставинах, але також в умовах війни. Так, ми тоді переходили риску, коли жарти могли сприйматися сторонніми, як прояв цинізму. Так було між нами – військовими. Ми встановлювали свої правила, дозволяючи собі гостренькі вислови відносно отриманих кимось із друзів поранень чи контузій. Обидві книжки Олександра (доречі, друга повністю увібрала в себе першу, тож на спогади «потому» припадає десь дві третини об’єму) сповнені гумором, сприйнятим мною не для того, щоб колись за певних обставин його повторити. В нотатник я записав деякі, тож поділюся із вами щоби ви відчули наявність сталевого стрижня в характері конкретно взятої людини. Зараз я це зроблю, а перед цитуванням зазначу, що в переважній кількості зустрічей з ветеранами, які втратили на війні кінцівки, вони тримаються достойно, залишаючи враження людей, впевнених у майбутньому. Не кожен став або стане заступником міністра, як Олександр Терещенко, проте в їхніх поглядах відсутня безпорадність. І мені така впевненість дає запас наснаги аби, принаймні, не ляпнути щось про втому від війни чи від життя.
Дістаю із записника крилаті вислови від Терещенка:
- на пальцях ніг порахувати;
- власнопротезне приготування;
- а там... протезом подати;
- зціпити титанові імпланти;
- на мій контужений розсуд;
- з мого легкого протеза;
- свої протези ближче до тіла;
- поклавши протеза на серце.
Як бачите, ген веселої вдачі таки десь є в українцях. Зі сторінок книжки до нас звертається людина, випромінюючи жагу до життя. Хіба не приклад для нас, даруйте, повнокомплектних, але часом причмелених своїми ускладненнями? Ось вам частина тексту, придатна в якості поради чи натяку: «Маю «взяти себе в ноги» й заспокоїтись». Усміхаєтеся?
Ні, не без сумних днів і в житті автора: «Настрій і так – хоч протези на себе накладай».
І безвихідь, як от тут: «Вщипнути себе, як то рекомендує народна мудрість, немає жодної можливості – нічим».
А ось так Олександр готовий до віртуальних розмов: «Пояснює суть поранення словами «відбився від рук»».
Не зважаючи на важку тему, яка, так би мовити, обрала автора, спогади викладено, наскільки можливо, легкокрило. Ветеран розкриває очі на проблеми подібних до нього людей з інвалідністю. Ми можемо не помічати чогось, створюючи зручності навколо себе, бо ж: функціональне для мене має бути таким і для інших. Чи не так? Виявляється, правило не універсальне. В чомусь ми маємо робити поправки, враховуючи особливі потреби тих, хто стояв на захисті країни. Як навчитися не забувати про це? Читайте «Життя після 16:30. Сім років потому»!
Завдяки технічному прогресу неможливе раніше для людей з такою інвалідністю стало доступним. З гуиором автор переповідає купу життєвих моментів, в яких він, користуючись двома протезами, намагається «брати життя за роги». Це означає, що він самостійно, без сторонньої допомоги вчився робити багато речей, що нам здаються елементарними щоденними вправами. Та уявіть, як то воно хоча б, прокинувшись, одягнутися, приготувати собі їжу й самому приготуватися до робочого дня. Ще й, враховуючи місця його відповідальної роботи, на яку слід прибути виголеним, дотримуючись певного дрес-коду. Ну й дрібнички на кшталт телефонних дзвінків, користуванням громадськими установами, місцями масового перебування громадян. Тут, знаєте, треба не тільки задовольнити якісь свої потреби, а ще, бажано, не надто шокувати оточуючих. Хто з нас знає, як це робиться, то «беріть себе в ноги» і спробуйте відтворити. На це знадобилося чимало часу. І, уявіть собі, яку цінність являють із себе непомірно дорогі біонічні протези рук. Описанню окремих «простих» процедур автор приділив достатньо об’єму в своїх книжках. Щоб ви розуміли: якісь елементарні речі, які у нас віднімають кілька секунд часу, у Олександра виходять за кілька хвилин. Ну от, цим багато що сказано. Взагалі, повертаючись до межі 16:30 – часу, коли боєць Терещенко вхопив рукою гранату, важливо усвідомити моменти мужності. Насправді, ніхто себе не готує до подібного і не продумує наперед, мовляв ось в такій-то ситуації я вчиню те-то. Ясна річ, на війні завжди, свідомо чи несвідомо, солдат думає про можливість поранення чи смерті. Більше того, він постійно бачить це, але не може напевно знати своєї реакції, раптом що... В момент, коли долю його і ще чотирьох побратимів вирішують секунди, звідкись береться той порив. Не знаю, чи то від сміливості, чи від якоїсь приреченості: все-одно ж граната вибухне. Але хтось може спробувати врятувати інших. Автор став тим «кимось». А потім, розплющивши очі, він побачив свій стан. Госпіталь, операції, причому не тільки ж на руках. Ще й око. Що там вже згадувати про зуби? Сильно в тому стані допомагають відомі історичні приклади? Може надихає приклад Ніка Вуйчича? Але ж є геть інші приклади, тільки про них не пишуть, а перше, що спадає на думку, вміщається в коротке «все!».
Отже, прочитавши книжку, я дозволю собі поставити вищий бал. Це не тому, що герой має щось отримати за героїзм. Навіть з літературної точки зору роботу виконано висококласно. Так, в книжці вживаються нецензурні вислови і мене це завжди трошки засмучує. Але, друзі, тут такий потужній приклад вольового характеру, що... Беріть і читайте. Навіть абсолютно досконалим людям завжди є над чим працювати – працювати над собою.
Дякую Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди! Відповісти

0 0

AK 11.12.2023 21:00

Дуже класна книга! Крутий вояка з Миколаєва. Пан Терешенко на власному прикладі показує, що життя триває! Ця книга надихає! Дякую автору! Відповісти

0 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"