«Жіночий ансамбль "Древо". Багатоголосся.»

Мабуть, кожен з відвідувачів "Гоголь-фесту 2008" у Києві, хто потрапив того дня на концерт жіночого ансамблю "Древо" з Полтавщини – запам’ятав його виступ надовго. І не лише тому, що співали гарно. Або тому, що співали пісень, в яких хотілося уважно дослухатися не тільки до мелодій – це ж, не забуваймо, багатоголосся – а й до слів, часто сумних і навіть суворих, але чомусь при цьому не важких. Ні, не тільки. Головне враження було – від самих співунок. Те, як вони вийшли на сцену під яскраве світло софітів, як знітилися перед великою аудиторією, як ніяково посміхалися – і як спів, звучання власних голосів їх вирівнювало. Одна, друга пісня, і ось уже здається, що вони під час виконання потрапляють у якийсь інший вимір, злітають у журбу і спокій – а заразом підносять із собою і слухачів. Ось пісня тихне, і за мить аудиторія щиро аплодує, не шкодуючи долонь – і ці оплески, здається, різко повертають жінок на сцену, під софіти. Можливо, надто різко – і знову вони мружаться на світло, ніяково посміхаються. Але ще за мить починається нова пісня – і новий злет, новий вихід у спокій... То було настільки просто, настільки чесно, що не могло не зачепити. І ми сподіваємось, що представлений тут запис цього концерту зможе передати щирість і просту красу, якими був сповнений тодішній вечір.