Книга «За лаштунками імперії»

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії. Феміністка, котра однією з перших у пострадянську добу заговорила про потребу ревізії патріархальних цінностей.

Авторка книжок «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та інших.

ЦИТАТИ З КНИГИ "ЗА ЛАШТУНКАМИ ІМПЕРІЇ"

Роздуми про пам’ять визначили сюжети цілого ряду знакових українських романів останніх десятиліть, а героями сучасної прози часто стають ті, хто професійно займається історичним минулим,— архівісти, музейники, бібліотекарі, реставратори, журналісти-розслідувачі. Багатство метафорики спогаду просто вражає, письменники вперто шукають способів і можливостей якнайвиразніше унаочнити те, що здебільшого за визначенням не піддається опредмеченню й оречевленню.

Тож вибір існує лише між славою й честю. Ми не можемо облічити, скільки реліквій навіки зосталося у забутих схованках, до яких так ніхто й не повернувся. Але знаємо про те, що перетривало й зосталося у культурному просторі.

В українських історичних романах, написаних упродовж ХХ віку, акцентувалися здебільшого великі наративи, увага зосереджувалася на зафіксованих літописцями вікопомних подіях і визначних діячах. У новому тисячолітті нас більше цікавлять мікроісторії, які в кінцевому підсумку також дають змогу побачити панораму, але в іншому ракурсі, не втрачаючи деталей, рисочок, слідів, яким тільки й можна з певністю довіряти.