Книга «Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури»
Артикул: 916808
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Едже Темелкуран |
| Видавництво | Vivat |
| Рік видання | 2019 |
| Палітурка | тверда |
| ISBN | 978-966-982-039-6 |
| Кількість сторінок | 240 |
| Мова | українська |
| Серія | Історія та політика |
| Розмір | 150 x 205 мм |
Категорія
На книжкових полицях
Дивитись всі Про що книга «Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури» автора Едже Темелкуран
Навіть якщо ви вирішите триматися якомога далі від політики, прибічники популізму все одно знайдуть вас. Озброєні власним набором цінностей і технологій, вони проникають до урядів і керують життями мільйонів, маскуючи диктатуру під демократію. Дебати, домовленості, аргументи та контраргументи — на прикладі різних країн Едже Темелкуран простежила загальну картину зростання правого популізму й визначила «сім кроків лідера-популіста» — сім кроків, щоб перетворитися з блазня на диктатора. Авторка поєднала досвід держав, які вже постраждали від цього божевілля, з досвідом західних країн, чий опір триває. Політичний світ потребує співпраці та глобального діалогу. Він вимагає реальної демократії, а не її ерзаців. І саме ця книжка скромно закликає розпочати цю розмову.
Огляди на книгу
Популізм — логічний фінал демократії необмеженого рівного виборчого права Едже Темелкуран — опозиційна турецька ліворадикальна журналістка, яка змушена була втекти від режиму Ердогана до Європи, написала "книгу-попередження" для західної авдиторії про небезпеки "зростання правого популізму". Невдалий військовий переворот 2016 року проти Ердогана нагадував підпал Рейхстагу — він був досить дивним, адже відбувався в прайм-тайм, інтернет працював швидше, ніж будь-коли, Ердоган спілкувався за допомогою FaceTime та закликав прихильників влади вийти на вулиці проти військових. Армія традиційно вважалася найшанованішою інституцією з часів початку правління Кемаля Ататюрка, проте відданість армії була замінена релігійною прихильністю до Ердогана. Люди таки вийшли на вулиці, і переворот скінчився "ліквідацією турецької демократії безжальним популістом". Становлення диктатури починається зі створення руху та винайдення ворогів - Ердоганова Партія Справедливості та Розвитку (ПСР) виникла з гаслами "нові представники народу, не зіпсовані політикою". "Новиє літца", іншими словами — перша, але не остання паралель з Україною. ПСР привела до влади "справжній народ", який протиставляється "еліті" — світським, освіченим та іншим незгодним з режимом, порохоботам чи соросятам, так би мовити. У березні 2007 року, за чотири місяці до того, як Ердоган виграв свої другі вибори, Темелкуран брала інтерв'ю про бідність у найзабитіших районах Стамбула і бачила, як люди спустошували вантажівки з безкоштовними макаронами й вугіллям, які приганяла сюди партія Ердогана. Більшість бідних потім голосували за ПСР. Едже виправдовує бідних — "коли немає соціальної справедливості, то немає й демократії", але іронія в тому, що якихось 30 років тому ліві студенти експропріювали хліб та вугілля та приганяли вантажівки в бідні райони. Оце двоєдумство дивує: "демократія працює", поки паства двічі обирає Обаму, але "виборча система Сполучених Штатів потребує негайних змін", як тільки перемагає Трамп. Демократія буде чудовою, якщо бідні обиратимуть Берні Сандерсів, але "немає демократії", поки немає "соціальної справедливості" і бідні обирають Ердогана. В список "правих популістів" потрапили Ердоган, Трамп, "брекзитер" Найджел Фарадж, Орбан, Путін та навіть... Уго Чавес! Дісталося Рейгану та Тетчер за те, що забули про "соціальну справедливість" та "рівність". Основним ворогом для Едже Темелкуран хоч і є "правий популізм", проте вона критикує також і неолібералізм, який "перетворився на глобальну мафіозну мережу" (!) та "втратив крутість", коли "мільйони сирійців ринулися на старий континент, щоб перевірити цінності декоративної демократії". Неолібералізм проголошується ідеологією, яка "не має образу чи ідеї" , і саме "правий популізм забезпечує його ідеєю". У дихотомії "республіканці vs демократи", "консерватизм vs лібералізм" чи "Гілларі чи Трамп" Едже Темелкуран пропонує альтернативу: "третю силу" - "Демократичні Соціалісти США" (DSA), "нових лівих" та Берні Сандерса. Але як його не називай, усе це — махровий соціалізм досить радикального штибу. У цій книзі дуже багато "я, я, я, мене, мене, мене" , Темелкуран старанно перелічує всі свої виступи у стенфордах та гарвардах, всі книги та інтерв'ю, які давали усім цим БіБіСі, Евроньюсам та Зе Ґардіанам. Книга дуже емоційна та жіночна до істеричності; авторка безсовісно експлуатує мертвого трирічного сирійського хлопчика-мігранта та матерів, які втратили дітей у кривавих протестах. З'являються і більш фантастичні сюжети про "вчительок-прихильниць Трампа", які "створюють напругу" під час навчання дітей виборців Берні або Гілларі. Все це виснажує морально, але не додає раціонально. Не обійшлося й без теми фемінізму. Окремий розділ "становлення диктатури" присвячено ролі жінці: мовляв, кожен "правопопулістський режим" починає з формування образу жінки. І знову Україна одним махом заперечує цю тезу, адже наші жінки без усілякого формування і так чемно пішли та віддали свої голоси переважно "Слузі народів" https://bit.ly/3eg0bBs. Тож може причина не в популізмі і не в формуванні, а в самих жінках? Темелкуран визнає, що заклики жінок, які голосують за Трампа, дуже нагадують гасла #MeToo, але це, вочевидячки, "неправильні жінки". Вона критикує "правий популізм" за створення дихотомії між світськими жінками та вірними партії чи релігії — тобто, виходить, жінки не можуть мати різних поглядів та мають голосувати як єдиний "клас-стать" монолітним "одобряємс" фронтом. Рецепт перемоги турецької журналістки водночас сексистський та геніяльний в своїй простоті — "ідіть за молодою жінкою". Жирний мінус Видавництво Vivat за цю ліворадикальну літературу, котра містить заклики до насильницької зміни соціального устрою та сексистські висловлювання. Авторка відверто пише, що у 1980-их ліві руйнували дискурс та істеблішмент цитатами неомарксистів та вважали, що реальна політика не може ігнорувати їх через їхні інтелектуальні здобутки, але не так сталося, як гадалося. Широкі маси не пішла лівими стежками — наріду ліньки навіть освоїти хитромудрі теорії про перерозподіл, вони просто хочуть поставити пташечку за вошдя раз в 5 років і щоб усе було харашо. Після руйнації правих лівих більше не стало, навпаки — виборча база звузилася, і звідси й оця вся агресивна риторика та безсильна злоба проти "правих". Популізм — логічний фінал демократії необмеженого рівного виборчого права. Він не "правий", як би там емоційно не намагалася довести авторкиня, він просто популізм. Едже Темелкуран чудово вловила небезпеку народофільського популізму, який протиставляється "елітарності" розумних та освічених, але соціалістичні погляди та виключна фіксація на Трампі та Брекзиті не дали зробити правильні висновки. За роки правління Трампа не трапилося ні розгулу фашизму, ні "реінкарнації "ку-клукс-клану", ні підйому "темних сил", а палять та руйнують зовсім не праві, а ліві радикали. Брекзит не викликав обіцяних потрясінь, а всі ті популісти, які активно ратували за вихід Британії з ЄС, самоусунулися від процесу виходу, тож вигрібати авгієві конюшні довелося консерваторам. Політичні англосаксонські системи втрималися і жодна зі страшилок не втілилася в життя, скільки б ти не намагалася натягнути турецьку сову на глобус західної демократії. Заходу не потрібні поради громадянки країни племінного типу, і слухають вони тебе лише через те, що ти жінка з мусульманської країни, яка попала в опалу диктатору — ідеальний образ мучениці для вразливого західного серця. Парадоксально, але це могла б вийти чудова книга про Україну. Судіть самі: Темелкуран кричить, що це "Це не моя країна", бо "блазень став президентом". Маси інфантилізовані через інфантилізацію політичної мови та зневажають "розумних" та "еліту". До влади прийшов "справжній народ", який краще знає, куди рухатися країні. Звинувачені диктатором турецькі опозиціонери повинні доводити свою невинуватість в судах точно так само, як вимагає цього генпрокуркиня венедіктова у президента Порошенка. Паралелей тут безліч, але ця книга призначена "прогресивному Заходу", який не дуже любить Україну з її примарним неонацизмом та "розгулом праворадикалів", та воліє зайве не чіпати карлика-диктатора. Путін тут згадується лише побіжно, а згадки про нашу країну у книзі 2019 року відсутні повністю. Ця книга — типова лівацька кон'юнктурщина для західної авдиторії, центральні тези якої про "правий популізм" одним махом заперечує приклад України. Тут до влади прийшов відверто "анти-правий" народофільський рух з класичним вождем-диктатором на чолі, який лише за один рік зміг знищити левову частку слабких інституцій без усіляких "7 кроків". Популізм справді існує і дійсно загроза, але він аж ніяк не "правий", а ліворадикальні погляди самі по собі органічна частина глобальної проблеми. Ліві розпалюють народофільські настрої, приводять до влади диктатора, а потім гірко плачуть, тікають з країни та проклинають в усьому мітичних "правих". Чудова робота, дякую, дуже дякую. Не рекомендую. 374 0 Сім кроків від демократії до диктатури Едже Темелкуран. Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури. У цій книзі жодного разу не згадується Україна, але українці знайдуть для себе багато знайомого і ще більше корисного. Популізм, викликаний страхом перед майбутнім, захоплює одну країну за іншою. Він веде до диктатури через 7 ключових кроків, які неважко розпізнати. Не думайте, що ми захищені. Не думайте, що у всьому винні диктатори, таємні ложі чи кремлівські спецоперації. Все починається з низів. Спочатку смішно, а потім страшно. У цій книзі жодного разу не згадується Майдан. Її дія відбувається на турецькій площі Таксим та єгипетській площі Тахрір, на виборчих дільницях США, Великої Британії, Угорщини, Франції, Німеччини, Росії, Польщі тощо. Але ті, хто був на Майдані, гортаючи сторінки, зустрінуть себе і своїх друзів, свої думки, надії, страхи та розчарування. В усіх країнах є спільні риси, важливіші за унікальні місцеві особливості. Це не хвороба однієї чи декількох країн, це хвороба світу, і знайти протиотруту — глобальне завдання. Відома турецька журналістка і правозахисниця, що тужить за своєю батьківщиною, змогла написати чудову і моторошну книгу, яка розставляє на нашому шляху тривожні застережні знаки. Навчитися їх розпізнавати і відповідно діяти — наше завдання. Якщо не захистити тих, за ким прийдуть на початку, то потім не буде кому захистити вас, коли прийдуть за вами. Україна прожила все ХХ сторіччя з невивченими уроками, і ця книга допоможе нарешті їх вивчити. Десятки особистих історій, вплетених у текст книги, аж надто схожі на історії нас і наших друзів, незважаючи на різність культур, релігій і континентів. Після проходження через пекло ви нарешті зрозумієте, де ховається надія і як її віднайти. 541 0
Відгуки про книгу «Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури»
Тарасюк Володимир 09.11.2020 17:08
Заслуговує на увагу. Відповісти
Читачі найчастіше обирають 
450 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
399 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: м'яка
450 грн
Рік видання: 2021
Палітурка: тверда
600 грн
Рік видання: 2020
Палітурка: м'яка
430 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
350 грн
Рік видання: 2021
Палітурка: тверда
1 233 грн
Рік видання: 2016
Палітурка: суперобкладинка
410 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: м'яка
620 грн
Рік видання: 2019
Палітурка: тверда
470 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
921 грн
Рік видання: 2018
Палітурка: м'яка
571 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
540 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
550 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
420 грн
Рік видання: 2024
Палітурка: тверда
425 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
330 грн
Рік видання: 2022
Палітурка: тверда, суперобкладинка
562 грн
Рік видання: 2017
Палітурка: м'яка
690 грн
Рік видання: 2025
Палітурка: тверда
345 грн
Рік видання: 2023
Палітурка: тверда
666 грн
Рік видання: 2022
Палітурка: м'яка
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"