Оксана Забужко

Книга «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса»

Name: Книга «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса»
Brand: Комора
SKU: 922807
Price: 220 UAH
Availability: OutOfStock
Rating: 4.5 (10 reviews)

Артикул: 922807

Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 220 грн

Немає в наявності

Goodreads

4.65

Наш Формат

4.5

Вподобайки

120

Характеристики

Автор	Оксана Забужко
Видавництво	Комора
Рік видання	2021
Палітурка	тверда
ISBN	978-617-7286-70-6
Кількість сторінок	96
Мова	українська
Розмір	130 х 206 мм

Категорії

Літературознавство Мемуари

Оксана Забужко - «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса»

Ціна

220 грн

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

На книжкових полицях

Ukraine (200)

українська література (741)

Укр письменники (129)

укр літ (432)

Дивитись всі

Про що книга «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» автора Оксана Забужко

У новій книжці, присвяченій пам’яті архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксани Міяковської-Радиш (1919–2020), Оксана Забужко звертається до свого улюбленого жанру — міксу мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Читачеві пропонується пройти захопливим маршрутом завдовжки в півтора століття, від сімейної світлини в нью-йоркській вітальні — до українського Таганрога і дитячих вистав «Москаля-чарівника» в домі Чехових, щоб знайти відповідь на одне з головних питань сьогодення: за які уроки історії, пропущені в XIX ст., Україна змушена розплачуватися ще і в XXI?

Відгуки про книгу «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса»

Лінник Марія 21.06.2024 01:20

Оксана Забужко, видатна українська письменниця, феміністська літературознавиця та публіцистка, у своєму творі "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу" торкається важливих питань збереження культурної спадщини та національної ідентичності. Ця книга вразила мене також своєю складністю.
Щодо жанру, це є своєрідним поєднанням мемуару, літературознавчого дослідження та інтелектуального детективу. Забужко присвятила її пам'яті видатної діячки української еміграції Оксани Міяковської-Радиш, підкреслюючи важливість збереження культурних цінностей у найважчі часи. Вона також була натхненна двома значущими подіями: 160-ою річницею народження Антона Чехова та смертю Оксани Міяковської-Радиш на 101-му році життя.

Події у книзі розгортаються через призму різних епох і країн, від Нью-Йорка до Таганрога, від 19 століття до сучасності. Центральною темою є Емський указ 1876 року, який заборонив українську мову, що призвело до значних культурних втрат. Авторка досліджує, як українська еліта намагалася зберегти і розвивати національну культуру всупереч тиску російської імперії.

Забужко майстерно висвітлює проблему знищення української еліти, а також зображає жіноче обличчя української інтелігенції, оскільки в книзі згадуються такі видатні постаті, як Оксана Міяковська-Радиш, сестри Линтварьови, Марія Заньковецька, сестри Косач.

Авторка не лише описує історичні події, але й досліджує вплив української культури на російську, зокрема, чи міг би Чехов бути українським письменником. Це дослідження робить книгу не лише художнім твором, але й важливим літературознавчим джерелом.

Читати цю книгу було непросто та зайняло трохи більше часу, ніж очікувалось, через складну структуру та багатошаровість тексту. Проте, вона пронизана глибокою любов'ю до української культури та тугою за всім українським. Забужко вміло поєднує мову сучасності з історичними фактами, що дозволяє читачеві зануритись у минуле та водночас замислитись над сучасними реаліями.

Особливо вразив погляд авторки на те, як часто ми не помічаємо важливих аспектів своєї історії через призму чужих оцінок. Цей погляд необхідно формувати на принципах любові до всього українського.

Рекомендую цю книгу до прочитання всім, хто цікавиться українською літературою та історією, а також тим, хто прагне зрозуміти, наскільки важливо зберігати свою культуру.
Відповісти

0 0

Величко Єлизавета 24.04.2024 23:02

Ви абсолютно праві, вибачте за непорозуміння. Ось виправлений варіант:

"Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса" - це книга, написана Оксаною Забужко, відомою українською письменницею, феміністською літературознавицею та політичною активісткою.

Книга присвячена видатній діячці української еміграції Оксані Міяковській-Радиш, і надихнулася двома подіями, які авторка пропустила під час карантину: 160-та річниця народження Антона Павловича Чехова та смерть Оксани Міяковської-Радиш на 101-му році життя. Забужко використовує їхні життєві історії, щоб розкрити тему культури та цінностей українського народу, які були збережені в найважчі часи.

Через різні епохи та країни, від нью-йоркської вітальні до українського Таганрога, читач подорожує з героями, шукаючи відповідь на питання про уроки історії, які Україна змушена вивчати і в XXI столітті.

Книга показує, як українська культура пережила еміграцію та тиск, та закликає до пам'яті про коріння та цінності. Забужко вміло поєднує мову сучасності з історичними фактами, переносячи читача в минуле та змушуючи його думати про сучасні реалії.

Рекомендую прочитати цю книгу, щоб зрозуміти важливість української культури та боротьбу за її збереження. Вона викличе у вас захоплення, обурення та бажання діяти, щоб наше минуле не загинуло в забутті. Відповісти

0 0

Ярослава Геймур 14.04.2024 17:27

Буду відвертою з перших рядків свого відгуку. Прочитавши книгу «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу», я вперше познайомилась, хоча й постійно про неї чула, з майстринею слова Оксаною Забужко. Слід одразу зазначити, що авторка цієї книги є українська письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка, а отже фахівчиня в галузі літератури, що неодноразово підтверджено отриманими нею нагородами, преміями, відзнаками.
Ця книга одномоментно цікава й складна для розуміння молодою людиною, без перебільшення, не зовсім зрозуміла й така, що стискає серце і захоплює дух, пронизує всю працю любов’ю і нескінченою тугою за всім українським. Так про що ж вона?
Go до стислого змісту цієї книги.
Книга присвячена пам’яті архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксані Міяковській-Радиш. Жанр: мікс мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Авторка досліджує події 19 століття, які зосереджені на Емському указі. У творі описано намагання української еліти розбудувати українську культуру наперекір Російській імперії. В книзі порушуються багато питань, планомірне нищення української еліти, розкривається жіноче обличчя української інтелігенції, серед яких: Оксана Міяковська–Радиш, сестри Линтварьови, Марія Заньковецька, сестри Косач й багато інших, з яких складається портрет української жінки-інтелігентки, та наголошується чим наші аристократки відрізнялися від «посаджених і завезених», досліджуються численні родинні історії та перекази Оксани Міяковської-Радиш, а також з’ясовується чи був би Чехов українським письменником та дослідження впливу української культури на російську. Якщо стисло про зміст цієї книги, то вона закодована в місткій назві - про Чехова, вишневий сад тільки на український манер і про той доленосний для всього українського народу Емський указ, який зруйнував не тільки українську мову, культуру, а й насамперед українську державу.
Щодо моїх вражень від книги - повторюсь вона виявилась для мене складною, вважаю, що повною мірою проаналізувати її зміст можуть люди більш обізнані в області літератури, оскільки текст має більш своєрідну направленість, і як для мене, структура тексту викладена неоднозначно та є заважкою.
В тексті піднято багато важливих питань, кожному з яких можна присвятити окремий відгук. Мені імпонує погляд авторки, яка зазначає: «як фатально нам бракує власних окулярів, щоб розгледіти всіх тих «викрадених собінянок» у координатах своєї, української історії, не підганяючи їх під мірки з чужого плеча». І цей погляд необхідно сформувати на принципах любові до всього українського, всебічності, поміркованості та, можливо, з позиції «і хто ми, знов-таки, щоб судити цих людей».
Мені хотілось би, щоб з’явилися книги викладені більш прості за своєю структурою, але пронизані такою ж повагою, любов’ю та жагою до всього українського - «нашого», як в цій книзі Оксани Забужко, в яких також яскраво розкривалась сутність великої багатогранної української дійсності.
Все ж таки я раджу прочитати цю книгу заради розширення своїх внутрішніх кордонів та викоренення комплексу меншовартості у кого він є, осягнення розміру «хуторянської культури» наперекір «світовій культурі».
Якщо коротко – то мій відгук на книгу міг би виглядати так – «?!!!»
Все вищевикладене, є бачення тексту книги моїми очима, заохочую ознайомитись з цією книгою, не пошкодуєте) та висвітлити свій погляд.
#ОксанаЗабужко_ЯкРубалиВишневийСад
Відповісти

1 0

Вікторія Пушкіна 24.03.2024 20:53

«Я кричу про те, про що поколіннями мовчалося», - Оксана Забужко про свою книгу «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса».
Оксана Забужко – це беззаперечно одна з найвидатніших українських авторок сьогодення, володарка премії Центральної і Східної Європи Ангелус за найкращий роман року. «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» - одна з найсвіжіших книг письменниці, опублікована у 2021 році та наскрізь пронизана жалем за тим, що ми утратили.
Центральною сюжетною лінією є біографія архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксани Міяковської-Радиш, у якої О. Забужко мала за щастя гостювати під час одного зі своїх візитів до Нью-Йорка. Саме з цієї постаті й починає розгортатись клубок розслідування, завдовжки в півтора століття, що зачепить найрізноманітніших особистостей – від Чехова і до двох безіменних інтелігентних дам на палубі, що розмовляють літературною українською.
Мушу визнати, що сам стиль Оксани Стефанівни доволі специфічний (але в жодному разі не відштовхуючий!). Хоча сама книжечка не така вже й велика, і ста сторінок немає, на прочитання я витратила більше часу, ніж очікувала – складні конструкції та перевантажені речення давались взнаки. Утім, хотілося якнайшвидше розплутати всі ці закручені речення, аби досягнути істини, що, до речі, подається в улюбленій формі авторки - суміші мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу.
Коли я перегорнула останню сторінку, трагічний, депресивний післясмак того, що втраченого – того прошарку автентичної української інтелігенції - вже не повернеш. Їх розкидало по всьому світу, а нам лишається збирати по крихтах їхні історії, пронизані відважністю і гідністю, яку вони пронесли через усе своє життя, незважаючи на обставини. Їхня сила полягала в тому, що навіть в таборах ці жінки перекладали й видавали класику, думали про українську культуру і ще й «пили з голоду воду, щоб молоко не пропало». Та найголовніше, що варто усвідомити українцям, це те, що українська культура ще й як впливала не на тільки на російську, а й на світову, що про свої досягнення і роль у світовому розвитку треба не говорити, а кричати, що треба позбуватися того ПТСР, що прошитий у всіх нас після Емського указу ось вже кілька поколінь – мовляв, не висовуйся, тихо будь, звикли, то і так проживемо.
Я щиро бажаю прочитати цю книгу кожному українцю, який хибно вважає, наче «об’єднує майбутнє, а минуле роз’єднує». Ми маємо усвідомити наскільки ми невдячні тим, хто закладав підвалини сучасної української держави і чиї імена залишаються невідомими для пересічного українця. Я впевнена, що перечитуватиму цю книжку ще не раз, бо вона справді перевернула мій світогляд. Відповісти

0 0

Калюга Євгенія 22.03.2024 17:47

Культурне розслідування від пані Забужко
Постать Оксани Забужко, відомої багатьом романом «Польові дослідження з українського сексу», не втрачає публічного визнання рік у рік. Причина очевидна: письменниця з кожною новою публікацією влучає прямо в серце своїм читачам, висвітлюючи злободенні проблеми українського та світового суспільства з нового погляду. Одна з останніх робіт Забужко, невеликий за обсягом «мікс мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу» під назвою «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса», є яскравим прикладом цього.
На зміст книги одразу ж вказує її назва, що складається з двох ключових елементів. Якщо першу частину заголовка кожен може трактувати по-різному, то друга точно не дасть помилитися. Всі ми хоч раз чули про Емський указ і знаємо, що він визначив майбутнє нашої держави, витіснивши українську мову з культурної сфери. Відповідно, «Довгою дорогою з Бад-Емса» є непростий шлях трансформацій, пройдений не під найсприятливішими впливами. Отже, назва відбиває історичну драму і боротьбу за мовну ідентичність та свободу, про яку і йдеться у творі.
Книгу присвячено пам’яті емігрантки та архіваріуса УВАН зі старовинним шляхетським корінням — Оксані Міяковській-Радиш, про життя якої Забужко мала змогу дізнатися безпосередньо від винуватиці твору. Доля Радиш тісно переплетена з долями багатьох цікавих та історично важливих постатей, а також прямо пов’язана з давніми «елітними» родами України, сліди яких інтенсивно заміталися протягом століть.
Протягом твору Забужко поступово вплітала в сюжет різні часові простори та культурні контексти, заглиблюючись все далі й далі. Авторка дослідила та вдихнула нове життя в актуальні для українського народу теми самоідентифікації та мови як її частини, національної пам’яті та нескінченної боротьби за виживання. Це відбувалося не лише крізь призму життя української аристократки Міяковської-Радиш, а й також неочікувано пов’язаного з нею письменника і драматурга українського походження Антона Чехова. Тож мемуар-розслідування запрошує в подорож одночасно захопливим і трагічним минулим, змушує замислитися над теперішнім та підштовхує вжити рішучих заходів задля майбутнього нашої нації.
Я була глибоко вражена тим, з якою майстерністю та чіткістю Забужко продемонструвала зв’язок між долями різних людей, відомих чи невідомих нам раніше, а також між подіями, їхніми причинами й наслідками. Після прочитання книги в мене відкрилися очі на раніше невідомі чи не чітко відомі мені історичні факти. Деякі з них викликали гнітючий сум та жаль, а деякі – велику гордість та захват нашою країною та її людьми. Це може означати лише одне: письменниця ефективно попрацювала в жанрі інтелектуального детективу, після завершення читання якого світосприйняття читачів безповоротно змінюється.
Єдиним недоліком «Як рубали вишневий сад…» я вважаю нашарування величезної кількості інформації в книзі досить маленького обсягу. Про деякі з речей, описаних у творі, хотілося б дізнатися більш плавно й докладно, а не різкими стрибками. Через таку структурну особливість можна іноді загубитися в сюжеті та відчути мозковий штурм через величезний потік фактологічного матеріалу.
І все ж, вище вказана заувага не надто псує загальне позитивне враження від твору. «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» - це духовна подорож, яка залишить слід у серці та розумі кожного читача. Це скарбниця знань, написана з глибокою повагою до минулого та щирим прагненням до кращого майбутнього. На мою думку, твір варто прочитати будь-якому українцю, який хотів би трохи більше дізнатися про свою державу, історію її культури та людей, які так чи інакше вплинули на неї. А моя особиста оцінка, враховуючи як переваги, так і недоліки – 7,5/10. Відповісти

0 0

Ольга 21.10.2021 14:06

"Такий собі густий наваристий нонфікшн"-О.Забужко

О.Забужко:"Ці нотатки -не тільки моя данина світлій пам'яті Оксани Радиш,яка передала мені живий "інсайдерський" смак нашого 19го ст. й остаточно зробила те століття для мене "своїм", а й спроба нагадати ,що мотивують молодь (Шевельов В:"Чого варта молодь,яка не хоче змінити світ?") не тренінгами,не онлайн-флешмобами й не перекладами книжок -а захватом. Щирим захватом людьми,які "були тут до тебе"-і створили й залишили тобі те, з чого ти вжиткуєш. Це може бути твоя галузь.Професія.Культура.
Країна.Армія.Мова.І так далі."

-Хто така пані Оксана Радиш!?
-До чого Чехов!? ?

Українську еліту з Києва вимела 1а хвиля сталінських репресій,в числі яких був і професор В. Міяковський (не переплутайте з рос.радянським поетом В.Маяковським).
Головне дослідження присвячене цьому процесу-"Набої для розстрілу" Гелія Снєгірьова (30 років не перевидавалось і не згадується)

Практично всі,кому пощастило вижити,після 2ї Світової тікали на Захід. І там формувалося обличчя нашої,української еміграції. Там вони розбудовували укр.інституції,в діаспорі.
Збирались установчі з'їзди,закладалися навчальні й дослідницькі центри,журнали й видавництва, всю пам'ять і традиції, щоб потів все це передати, коли Україна стане незалежною. Люди вірили в можливість побудови України у вільному світі.

Наукові інституції української повоєнної еміграції-справа рук насамперед цих "недобитків" старої еліти. Володимир Міяковський був серед засновників УВАН (Укр.Вільна Академія Наук) у США
й решту життя поклав на створення її архіву-музею. Його дочка, Оксана Міяковська-Радиш(архіваріус УВАН у Нью- Йорку) після смерті батька перебрала його справу.

О.Забужко мала щасття спілкуватися з пані Радиш під час усіх своїх наїздів до Нью-Йорка. Пані Радиш показувала Забужко архівні родинні фото, з Сумщини, подвір'я/садибу трьох її тіток, у яких А.П.Чехов літував,нанаймав дачу. Чехов був під пливом ... )
Ось звідки узявся "Вишневий сад"

Забужко піднімає дуже серйозні теми. Пише, що настав час побороти комплекси й сказати собі вголос:ми,українці, також впливали на світові культури,а не просто постачали їм якісний біологічний матеріал. Наводить багато прикладів.

Пише, що за всі роки незалежності, не знає жодної серйозної праці про український вплив на культуру Рос.імперії-при тім,що українці в ній були принаймі "співзасновниками" (разом із голандцями й німцями). Так би мовити "дорікає", що музикознавці не пишуть про вплив української духовної музики (Березовського,Веделя,Бортнянського..)на Чайковського й рос.симфонізм. "Дорікнула" театрознавцям, історикам. Наводить цікаві приклади.

Будь яка культура визначається тим, як вона дає собі раду зі своїми людьми. Рос.технологія:якщо українець в СРСР щось винаходив,він умить ставав "великим русским ученым",якщо вбивав чи гвалтував-отримував "українця" мало не на лоба. ?

Людей засилали в Сибір за саму тільки спробу скласти для шкіл укр.граматику.
І першим нашим "втраченим поколінням",яке з розмахом дебютувавши,потрапило під "валуєвський" каток: Степан Руданський,Анатоль Свидницький,Василь Мова(Лиманський),
Іван Манжура,Потебня- потужні постаті першого рядку.
"Якби всі згадані (і ще десятки незгаданих,і сотні нам незнаних,кого вони потягли б за собою...)мали таку саму змогу писати й друкуватися,яку мали в цей час фіни й поляки,-ми отримали б зовсім іншу,не до порівняння багатшу літературу, не просто суму текстів,а дім, в який можна увійти. І під його дахом росли б,маючи ким зачитуватись у своїй мові,українські хлопчики й дівчатка вже 1860х років народження,в тому числі й таганрозький гімназист Антоша Чехов. І ось тоді-при неперебитому,неперерваному,
органічно-послідовному, як у дерева,
що нарощує кільце за кільцем,перебігові історичних процесів-він справді міг би стати укр.письменником, але за умови, якби жоден "метелик Бредбері" в тодішньому українському просторі не постраждав би.А "метеликів" же винищували не то зграями-цілими видами..."

Працюючи в архіві УВАН, Забужко О. зрозуміла, що таке справжня аристократія,та давня європейська (і українська у тому числі).Її девіз Фрідріха II "Ich dien" - "Я служу", тобто, залишатись "королівною"не тому,що всі служили їй,а тому,що вона служила справі, яку обрала сама.
О.Забужко: "У живому вигляді в Україні цієї культури моє покоління вже не застало.На еміграції вона збереглася краще.Покійна архіваріус УВАН була її останньою представницею "без страху й догани". Тепер уже нема до кого возити дітей,щоб показати:запам'ятай! (до неї,знаю-возили!)-
тепер нам зосталась тільки література:за умови, якщо вміти її відчитати.Тож звернусь тепер до того, що читали всі."

?Забужко О.:"Ми народ великої культури.Бо можна заборонити геніям писати і малювати, а те, що намальовано й написано, знищити, можна розстріляти геніїв, але коли народ, опинившись після найстрашнішої в історії людства війни у біженських бараках-без хліба,без ліків,без певного майбутнього,-1м ділом добуває прапір, верстат і заходжується друкувати книжки -це і є знак великої культури,не меншою мірою, аніж списки геніїв,котрим пощастило вижити."

Забужко:"То за які уроки історії, пропущені в XIX ст., Україна змушена розплачуватися ще і в XXI?"

ПС Цю книжку треба читати в комплекті "Планета Полин", бо це донька і матір?
Книжка маленька але дуже потужна,як на мене. Читання, "як на гарячому вугіллі". Це моє перше знайомство з Забужко і не останнє?‍♀️ Відповісти

1 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Ви дивилися

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"