Книга «Вишиваний. Король України»
Немає в наявності
Характеристики
| Автор | Сергій Жадан |
| Видавництво | Видавництво XXI |
| Рік видання | 2020 |
| Палітурка | тверда |
| ISBN | 978-617-7807-11-6 |
| Кількість сторінок | 112 |
| Мова | українська |
| Розмір | 116 х 206 мм |
| Категорія | Сучасна українська проза |
| Артикул | 922801 |
Сергій Жадан - «Вишиваний. Король України»
Ціна
209 грн
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Про що книга «Вишиваний. Король України» автора Сергій Жадан
Опера присвячена подіям одного з найбільш драматичних періодів нашої історії – часу Першої світової війни. Уся Європа була охоплена рухом глобальних політичних змін... Маси людей втрачали країни, домівки... самих себе... Мрії – дивний матеріал для історії. Але вони стають сенсом життя.
Відгуки (1) Новий
Добріка Уляна 22.11.2021 19:22
Сергій Жадан створив ліричного героя, художній образ Вишиваного, який, можливо, і не має багато спільного з Вільгельмом Габсбурським, але є тим героєм, який, мабуть, потрібен українській літературі та історії: людина, яка незалежно від місця народження та національної приналежності, стала українцем, більше полюбила ту землю і її культуру, аніж багато з тих, які у ній жили чи живуть. Тобто це той герой, який потрібний Україні тут і тепер.
У лібрето переплетені різні часи і етапи життя Вишиваного. У той же час читач легко відчує, наскільки ці події та проблеми приблизно 100-річної давнини інадалі залишаються актуальними.
Це чудова книжка. Найперше тому, що про неї можна довго і багато розповідати, її можна часто перечитувати (я вже тричі перечитала) і щоразу відкривати для себе нові думки та ідеї.
Лібрето "Вишиваний" складається з двох інтро та дев’яти голосів.
Інто ніби знайомлять читача з самою історією героя, але з кінця – коли зрозуміло, що боротьба програна. І з думками та проблемами, які порушує сам твір – чи потрібною є боротьба, приречена на поразку? Чи має сенс боротися за ті ідеї і тих людей, що вже померли? Який сенс людського життя? Як віднайти віру у зневірі й розпачі?
У першому інтро Вишиваний веде діалог зі слідчим у Лук’янівській в’язниці, за кілька місяців (чи тижнів?) Вільгельм помре.
У другому інто Вишиваний веде бесіду з чоловіком у чорному – чи це той самий слідчий? чи його совість, сумління, внутрішній голос? а може, «князь темряви», який перед смертю спонукає Вишиваного зректися своїх принципів, так само, як колись у Саду Гетсуманському спокушав Сина Божого?
Вишиваний чує голоси і ті голоси свідчать, що боротьба за волю була недаремною, вартою цілого життя:
"За мною стоять голоси.
Стіна зі світла і музики. Тисячі голосів
тих, хто піднявся і зважився говорити [...]
Ось вони – ці голоси, що розламують теряву й забуття,
чуєш, як вони ламають
мертвий каркас історії?
Доки вони лунають,
доки їх чути в підвалах і коридорах,
доки не втрачене все, промовлене ними, -
смерть відступає".
Схожі думки, сумніви чи переконання, напевне, мають і ті полонені чи скалічені українські солдати сьогоднішньої війни, коли задумуються над сенсом своєї боротьби, над втратами ціною власного майбутнього чи навіть життя.
Наступні частини лібрето – голоси – розповідають про різні етапи життя Вишиваного, подані нехронологічно, і лише окремими коротенькими епізодами, це знакові зустрічі, розмови, переломні моменти, що вплинули на ідею і тожсамість героя, визначили його шлях, який зрештою привів наприкінці життя до Лук’янівської в’язниці: розмова з батьком у юному віці, зустріч з першими українськими емігрантами на вокзалі, військова муштра у школі кадетів, Різдво в окопах Першої світової, знайомство зі союзниками Скоропадського, розмова з Шептицьким, двічі зустріч з українською дівчиною, в яку нібито був закоханий Вишиваний... Проте для мене ця дівчина була образом молодої України, яка лише народжувалася на політичній арені Європи, саме в неї і закохався Вишиваний. Їхнє знайомство і зародження почуттів - на тому і все, здається, Вишиваному так і не судилося злитися з дівчиною-Україною в одне ціле, вони залишилися випадковими знайомими. У лібрето дівчина допомагала Вишиваному зрозуміти українців, пояснювала, як вони мислять і що для них важливо, а в реальному житті, на мою думку, Україна допомагала Вишиваному знайти своє місце в світі і в історії своєї габсбурської династії.
"Людина не має помирати на залізничній
платформі. Країна, що не може спинити
своїх біженців, - приречена. Чого варта
така країна? Ці люди заслуговують на
інше майбутнє. Їм не потрібна утопія, їм
потрібна батьківщина. Їм потрібні віра
й любов. Їм потрібна допомога.
Хто небудь може їм допомогти?"
І хоча у цьому монолозі йдеться про українців, які покидають Габсбурську імперію, якій вони нібито непотрібні, і яких хоче втримати Вишиваний, привити їм любов до того краю, а не шукати любові за океаном, проте ці слова й ідеї дуже перегукуються з міграційною ситуацією в сучасній Україні.
"Ще все може бути, ще кожен може обрати
країну, в які йому жити
і за яку померти", - ці слова говорить один з чоловіків на вокзалі у Відні, а священник лише підтримує його погляди, додаючи:
"Людина не їде звідти, де їй добре.
Якщо вона їде, очевидно, їй погано".
Інші репліки, роздуми та переконання героїв лібрето все частіше переконували мене, що пишучи про події приблизно 100-літньої давності, автор продовжує розповідати про сучасну Україну з її насущними проблемами. Ось кілька уривків, читаючи їх я відразу бачила перед очима сучасну Україну з її теперішніми випробовуваннями, і не має значення кому саме і в якій частині лібрето ті слова належать:
"Ідіть і скажіть своїм,
що ми всі стоїмо на своїй землі.
І ми не знаємо, як нам бути із цим усім.
Можливо, саме тому ми такі злі.
Можливо, саме тому ми шукаємо ворогів
поміж своїх, і знаходимо їх весь час.
Можливо, саме тому серед цих снігів
цієї зими так багато лежатиме нас."
Сніги і зима, зрадники серед своїх і натяк на початок більших перемін - у мене відразу ж виникає образ Небесної сотні, події Революції гідності.
"Ця війна триває надто довго, щоби
Думати лише про неї. Ми ж не можемо
відмовитися від себе, від речей, які нас
тримають у цьому житті, лише через те,
що хтось хоче нас знищити..."
- це слова дівчини, в яку нібито закоханий Вишиваний, тут вона пояснює йому, як війна змінює людей, як вони звикають до неї.
Як порятунок від божевілля люди продовжують жити звичним життям, ніби розуміють, що війна триватиме ще довго, ніби бояться, що так і не проживають свого життя.
"Країна схожа на птаха, що потрапив
у пастку -
гордого, великого птаха, що ранить
тепер власними крилами."
"Країна, яка не може вистояти на вітрі,
ніби прапор, який ніхто не захищає.
Все і далі тримається на вірі.
Шкода лише, що віра часто нас покидає".
"Той, хто не може виграти війну,
приречений воювати сам із собою.
Кинутий серед степів гарнізон
вперто тримається нічних перонів.
Але як можна тримати кордон,
якщо ти боїшся своїх кордонів."
"Чого варта країна, яка не знає своєї
історії?
[...]
Історії не слід боятися. Вона повинна
вчити, а не лякати".
І моя улюблена цитата з лібрето:
"Для війська необхіднішим є розуміння того, за що воно воює. Важливим є все.
[...]
Біда в тому, що воюючи за цю країну, ми часто забуваємо, хто тут буде жити після нас. І що вони після нас отримають. Що особисто ви готові після себе залишити?"
- військові та цивільні на війні дивляться смерті у вічі чи не щодня, ми, хто живемо в тилу, в іншій частині країни чи навіть світу, відчуваємо себе в безпеці. Але смерть не омине нікого, її так само не варто боятися, як і ризику, помилок і відчайдушних кроків в ім'я ідеї, вищої за власне життя, або як говорив Шептицький у лібрето:
"...Не слід боятися того,
що тебе запитає смерть. Смерть не буде
питати зайвого. Не вважайте програною
свою боротьбу. Ваші прапори ще
обов'язково підхоплять. Хоча ви так
і не стали королем України."
Вишиваний усе життя мріяв про корону, але так і не став королем України. Але чому ж Сергій Жадан назвав своє лібрето "Вишиваний. КОРОЛЬ України"? Можливо, Вільгельм Габсбурський так і не був коронований, але своєю діяльністю для України від зробив саме те, що від короля очікує його народ: він стояв на захисті прав і свобод українців, шукав союзників, коштів та іншої підтримки для втілення ідеї, якій не судилося здійснитися ні в 20-х, ні в 40-х, але яка стала можливою в 90-х. Вишиваний доклав максимум своїх зусиль у народотворчий процес українців. І хто зна, чи були б незалежні та соборницькі настрої українців у 90-х чи пізніше у революціях 2000-х років настільки міцними, а боротьба настільки наполегливою, якби не життя та діяльність Василя Вишиваного, Андрія Шептицького (що став для Вишиваного "українським батьком") та інших некоронованих "королів" України. Відповісти
Читачі найчастіше обирають
Інші книги автора
Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"
