| Автор | Славенка Дракуліч |
| Видавництво | Комора |
| Рік видання | 2018 |
| Палітурка | тверда |
| ISBN | 978-617-7286-30-0 |
| Кількість сторінок | 192 |
| Мова | українська |
| Тип паперу | офсетний |
| Категорії | Історія. Військова справа Дослідження |
| Артикул | 901537 |
Кур’єрська доставка в межах Києва
(окрім Столичного Шосе)
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
До відділення Justin
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
LiqPay (Приват24)
Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? І чи будь-хто з нас теж потенційно може стати злочинцем у відповідних умовах?
Шукаючи відповіді на ці питання, Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, та суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%
Для мене ця книга стала продовженням теми, розпочатої в книзі Станіслава Асєєва "Світлий шлях", хоча за хронологією вона вийшла років на 15 раніше.
Хто вони воєнні злочинці - монстри чи звичайні люди.
Автор іде до відповіді на це питання шляхом розповідей про конкретні злочини і злочинців.
Госпич і Сребрениця, Сараєво та Брчко, Слободан Мілошевич і Ратко Младич, Радован Караджич і Франьо Туджман - є героями, хоча скоріше антигероями цього дослідження.
У більшості дописів щодо цієї книги читав, що найбільше вражає історія трьох чоловіків, яких звинувачували у згвалтуваннях жінок та які щиро не розуміли, в чому полягає їх провина - так під час війни побили всі, а жінки ще повинні їм бути вдячними, що залишилися живими.
Катування і вбивства полонених, розстріли мирних жителів без слідства і суду та без будь-яких реальних приводів, крім іншої мови, релігії, національності, незлічені згвалтування жінок були звичайним явищем у тій війні - вони лякають і ведуть до страшних негативних висновків відносно реальної сутності людства.
Натомість, мене найбільше вразила глава про ветерана Хорватської війни хорвата Мілана Левара з Госпича, завдяки свідченням якого в Гаазі і на Батьківщині влада в Хорватії вимушена була розпочати розслідування воєнних злочинів, вчинених самими хорватами проти сербів.
Зацькована всіма навкруги, звинувачена у відсутності патріотизму ця Людина, яка кілька років жила під страхом втілення погроз власному життю, не здалася і ціною того ж життя після смерті президента Туджмана змусила владу Хорватії засудити осіб, які були звинувачені у вбивствах сербів у Госпичі.
Такі історії підтримують віру в людство коли здається приводів для такої віри вже і не залишилось.
До речі також звинувачена у відсутності патріотизму сама Дракуліч свого часу вимушена була покинути Хорватію і проживати в Швеції. Так само після численних погроз виїхали з країни кілька інших осіб-хорватів, які свідчили проти воєнних злочинців-хорватів. Мілан Левар Хорватію не покинув.
Глава "Покараний богами" розповідає про жахливу особисту життєву трагедію чи не найбільшого злочинця тієї війни "боснійського різника" генерала Ратко Младича.
Цікава і остання глава книги про спільне перебування всіх затриманих і звинувачених у воєнних злочинах сербів, хорватів і боснійців разом у Схевенінгенському таборі в Нідерландах. Глава називається "Братерство та єдність" і розповідає як раптом зник кудись весь націоналізм, який зруйнував країну і забрав чверть мільйона життів, як вони разом грають у гандбол, карти, готують їжу, розповідають анекдоти, допомагають один одному незважаючи на відмінність мов, національностей і релігій.
І дивлячись на "радісних хлопців із Схевенінгенського табору утримання", автор задає одне питання - для чого це все було? Відповісти