Славенка Дракуліч

Книга «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі»

Артикул: 901537

Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі - фото книги

Переглянути фото книги

Паперова 220 грн

Книга в наявності

Відправка: 19.01.26

Goodreads

4.21

Наш Формат

4.8

Вподобайки

171

Характеристики

Автор	Славенка Дракуліч
Видавництво	Комора
Рік видання	2018
Палітурка	тверда
ISBN	978-617-7286-30-0
Кількість сторінок	192
Мова	українська
Тип паперу	офсетний
Розмір	135 х 205 мм

Категорії

Публіцистика Світові конфлікти

Жанри та теми

#Бібліотека курсанта

Славенка Дракуліч - «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі»

Ціна

220 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Перевірити наявність на складі

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"

сьогодні до 20:00

На книжкових полицях

Про що книга «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі» автора Славенка Дракуліч

Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? І чи будь-хто з нас теж потенційно може стати злочинцем у відповідних умовах?

Шукаючи відповіді на ці питання, Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, та суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.

Відгуки про книгу «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі»

Сергій 29.11.2021 13:46

"Суди над воєнними злочинцями важливі не так через мертвих, як заради живих"
Для мене ця книга стала продовженням теми, розпочатої в книзі Станіслава Асєєва "Світлий шлях", хоча за хронологією вона вийшла років на 15 раніше.
Хто вони воєнні злочинці - монстри чи звичайні люди.
Автор іде до відповіді на це питання шляхом розповідей про конкретні злочини і злочинців.
Госпич і Сребрениця, Сараєво та Брчко, Слободан Мілошевич і Ратко Младич, Радован Караджич і Франьо Туджман - є героями, хоча скоріше антигероями цього дослідження.
У більшості дописів щодо цієї книги читав, що найбільше вражає історія трьох чоловіків, яких звинувачували у згвалтуваннях жінок та які щиро не розуміли, в чому полягає їх провина - так під час війни побили всі, а жінки ще повинні їм бути вдячними, що залишилися живими.
Катування і вбивства полонених, розстріли мирних жителів без слідства і суду та без будь-яких реальних приводів, крім іншої мови, релігії, національності, незлічені згвалтування жінок були звичайним явищем у тій війні - вони лякають і ведуть до страшних негативних висновків відносно реальної сутності людства.
Натомість, мене найбільше вразила глава про ветерана Хорватської війни хорвата Мілана Левара з Госпича, завдяки свідченням якого в Гаазі і на Батьківщині влада в Хорватії вимушена була розпочати розслідування воєнних злочинів, вчинених самими хорватами проти сербів.
Зацькована всіма навкруги, звинувачена у відсутності патріотизму ця Людина, яка кілька років жила під страхом втілення погроз власному життю, не здалася і ціною того ж життя після смерті президента Туджмана змусила владу Хорватії засудити осіб, які були звинувачені у вбивствах сербів у Госпичі.
Такі історії підтримують віру в людство коли здається приводів для такої віри вже і не залишилось.
До речі також звинувачена у відсутності патріотизму сама Дракуліч свого часу вимушена була покинути Хорватію і проживати в Швеції. Так само після численних погроз виїхали з країни кілька інших осіб-хорватів, які свідчили проти воєнних злочинців-хорватів. Мілан Левар Хорватію не покинув.
Глава "Покараний богами" розповідає про жахливу особисту життєву трагедію чи не найбільшого злочинця тієї війни "боснійського різника" генерала Ратко Младича.
Цікава і остання глава книги про спільне перебування всіх затриманих і звинувачених у воєнних злочинах сербів, хорватів і боснійців разом у Схевенінгенському таборі в Нідерландах. Глава називається "Братерство та єдність" і розповідає як раптом зник кудись весь націоналізм, який зруйнував країну і забрав чверть мільйона життів, як вони разом грають у гандбол, карти, готують їжу, розповідають анекдоти, допомагають один одному незважаючи на відмінність мов, національностей і релігій.
І дивлячись на "радісних хлопців із Схевенінгенського табору утримання", автор задає одне питання - для чого це все було? Відповісти

1 0

Косинець Світлана Петрівна 19.10.2021 17:36

Цю книжку я читала з олівцем в руках. Вперше у своїй читацькій практиці...
Я навіть не сподівалася від неї того ефекту, який отримала. Так, починала із цікавості-багато чула про авторку і тема розпаду Югославії і подальшої долі Балканських країн викликає у мене інтерес. Я її дуже не люблю з позиції історика, адже там сам чорт ногу може зламати хто з ким і проти кого коли, де і як, але просто захоплююся, коли про це пишуть ось так, з позиції окремої людини, родини, міста чи події.
Ця книга присвячена окремим особистостям, які постали перед Гаазьким трибуналом. Авторка поставила перед собою завдання розібратися, чи ці люди насправді злочинці до найменшої клітинки і до найнезначнішої думки, чи вони стали такими в силу певних політичних обставин. Висновок Славенки Дракуліч дуже невтішний. Я його сприйняла саме так. Усі ці злочинці до війни були звичайними людьми, не проявляли агресії, злочинних намірів чи схильностей. Але... Вони опинилися на лаві підсудних і їх звинувачують у воєнних злочинах.
Тут мене дуже багато шокувало. Найбільше мене вразили ґвалтівники із містечка Фоча. Ці троє чоловіків направду не розуміли за що їх судять. Вони ж нікого не вбили. Вони просто розважалися. Просто розважалися. З неповнолітніми дівчатками, їхніми старшими сестрами, матерями. Вони просто розважалися. Ті жінки були боснійськими мусульманками. А сербам мусульманок можна ґвалтувати... Вони ж вороги...
Інколи у мене волосся ставало дибки і бігли сироти тілом. Найгірше те, що мене лякало не лише описане в книзі, мене лякали паралелі, які доволі легко проводилися із сучасними подіями в Україні. Майже усе, підкреслене на сторінках, я могла припасувати сьогоденню. Я жахалася, коли в деяких цитатах впізнавала свої чорні думки.
Славенка Дракуліч вважає, що поставити крапку можна лише з"ясувавши правду про війну, визнавши злочини своїх громадян. Визнати навіть тоді, коли для своєї нації ці люди є героями, але наспраді вони воєнні злочинці. Правда=справедливість. Інакше ніяк. Лише так можна відчистити бруд і відіпрати кров.
Але ж з брехнею жити простіше. На жаль... Відповісти

0 0

Позняк Олена Валеріївна 27.04.2020 19:55

"Вони б і мухи не скривдили" Славенки Дракуліч від "Комори" - одна з тих книг, які найбільше мені запам'ятались в році, що минув. Я навіть пам'ятаю до секунди, де я читала окремі фрагменти: опис ґвалтівників боснійських жінок - на верхніх східцях ескалатору, взаємовідносини Слободана Мілошевича та його дружини Міри Маркович - притулившись до дверей вагону метро з написом "don`t lean on door", самогубство доньки одного з сербських генералів, що не змогла пережити правду про злочини батька - спираючись на поручень вагону. Я пам'ятаю, як перехоплювало подих від того, як авторка майстерно підібрала слова - і от вже я, ніби на її місці, сиджу за склом в кімнаті для журналістів і дивлюсь процеси над військовими злочинцями з Балканів в Гаазі. Вдивляюсь в обличчя боснійських жінок, чиїх доньок було збезчещено та вбито через те, що вони мусульманки, їхніх вбивць, які ніби такі різні і такі не схожі на злочинців, Слободана Мілошевіча, який блазнює і пишається тим, що коїв, його дружини з недолугими квітами у волоссі, яка до останнього захищає свого чоловіка...
Славенка Дракуліч ніби препарує реальність у своїй книзі: кожен може стати вбивцею за певних обставин, робити зло за наказом чи через віру в світлу мету, калічити байдужістю, одного дня просто переставши вітатись зі знайомим іншої віри чи національності. Злочинці у неї - не монстри і нічим не відрізняються від нас з вами. Це лякає і змушує оговтатись від усвідомлення, що ми чимось вищі чи кращі за них. Саме для того вона подає як деталі злочинів, так і подробиці біографії підсудних. Ти ніби чуєш його голос, який каже, що почав блювати після спроби розстріляти полоненого чоловіка зі Сребрениці, бо не хотів того робити, бо командир змусив і потім насміхався з його "нестриманості".
Якщо ви читали Зімбардо "Ефект Люцифера. Чому хороші люди роблять зло" (дуже раджу!), то ось вам дані не психологічного експерименту, але реального життя. Злочини проти людяності під час війн - це те, що нам доведеться ще довго осмислювати. Але я точно за те, щоб розповідати дітям історію без прикрас, не героїзувати і не глорифікувати події. Лише тоді вони зможуть осмислити їх після нас і хоча б постаратись не повторити.
П.С. Не сподобалось єдине, що авторка називає націоналізм коренем всього поганого, а Мілошевича - апологетом націоналізму, хоча сама відмічає, що до цього він був комуністом і затіяв перехід до іншої ціннісної моделі лише, щоб зберегти владу. Справа ж не в єдиній Югославії, як і не в єдиному Радянському Союзі, а в прихованих стереотипах та забутих історичних образах між народами Відповісти

0 0

Дивитися ще відгуки

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"