Книга «Війна всюди однакова»

Ця книжка особлива, бо до неї ввійшли есеї про війну, які Славенка Дракуліч написала від 1991 року і до наших днів — часу повномасштабної російсько-української війни. Ці тексти викличуть у вас чимало емоцій і змусять задуматися, чому, досягнувши такого велетенського технологічного і наукового поступу, ми не можемо викоренити зі свого життя війну та вбивства.

Есеї Славенки Дракуліч описують серію воєнних ситуацій, побачених із «жаб’ячої» перспективи, тобто з точки зору звичайної людини. Тому героями книжки стають біженці, які намагаються освоїтися в чужій країні, де їм не раді; матері, надломлені очікуванням синів, які, можливо, і не повернуться; зґвалтовані жінки, які відмовляються мовчати; обставини, які перетворюють звичайних людей на жорстоких злочинців; медіа і їхня роль в осмисленні воєнних подій.

Про авторку

Славенка Дракуліч — хорватська журналістка та письменниця, народилася в Рієці.

Вивчала літературу та соціологію у Загребському університеті. Пише книги хорватською й англійською мовами. Живе в Хорватії та Швеції.

Найвідоміші есеїстичні книжки, у яких Славенка Дракуліч описує повсякденне життя за соціалізму, війни в колишній Югославії та Європі, – «Як ми вижили», «Вони б і мухи не скривдили», «Кафе Європа», «Балканський експрес», «Кафе Європа знову», «Війна всюди однакова».

Літературні твори Славенки Дракуліч — «Голограми страху», «Мармурова шкіра», «Ніби мене нема(є)», «Божественний голод», «Фріда, або Про біль», «Обвинувачена», «Дора та Мінотавр», «Мілева Айнштайн: теорія туги» – присвячені жіночому тілу, недугам і травмам.

Цитати

Про Слободана Мілошевича

Без підтримки сербського народу Слободан Мілошевич не зміг би вести своїх воєн. Він мав армію, але йому також потрібна була легітимність від народу. І він її отримав. Іншими словами, сербам доведеться зрозуміти, що, проголосувавши за нього, вони стали його спільниками. Екстрадиція Мілошевича не означає, що тепер вони можуть вмити руки від провини і спати спокійно. Дуже сумно було дивитися, як тисячі людей протестують проти його екстрадиції, а доки він був могутнім, його підтримували мільйони. Це типова доля будь-якого диктатора. Як тільки влада його проминає, його одразу всі забувають.

Про банальність зла

Усвідомлення того, що злочинці — це звичайні люди, тобто кожен має у собі потенціал стати ним і це здебільшого залежить від обставин або, якщо це краще звучатиме, від випадку, — нестерпне і з ним важко змиритися. Ми захищаємося від цієї думки як тільки можемо та вміємо, насамперед дегуманізовуючи злочинців. Не варто забувати, що емпатія не дається нам від народження, її навчаються і розвивають. Доведено, наприклад, що діти, які знущаються з тварин, згодом часто стають агресорами. Відсутність емпатії характерна для всіх злочинців.

Про війну

Спершу ви збентежені. Війна, як чудовисько, міфічна істота, яка живе десь за сімома горами. Ви чомусь відмовляєтеся вірити, що ця істота хоч якось стосується вашого життя, намагається переконати себе, що все залишиться, як і раніше, що вона не вплине на ваше життя, хоча ви вже відчуваєте, як наближаються її щелепи.

Поки війна триває, ви створюєте паралельну реальність: з одного боку, невротично тримаєтеся свого колишнього розпорядку дня, вдаєте, що все гаразд, ігноруєте війну. З іншого боку, ви безсилі заперечити глибокі зміни в собі та своєму житті, зміни у власній системі цінностей, своїх почуттях, реакціях і поведінці загалом (Купувати туфлі, чи є у цьому сенс? Чи можна мені закохуватися?). Війна повністю змінює все, що ви думали про своє життя, і все, що колись було для вас важливим. Навіть найменші дрібниці вже не мають тієї ваги чи значення. Тоді ви дійсно розумієте, що ви — на війні...