Автор | Даррен Байлер |
Видавництво | Лабораторія |
Рік видання | 2022 |
Палітурка | м’яка |
Оригінальна назва | In the Camps: China’s High Tech Penal Colony by Darren Byler |
Перекладачі | Антоніна Ящук |
ISBN | 978-617-8053-87-1 |
Мова | українська |
Розмір | 145 x 215 мм |
До відділення "Нової пошти"
у Вашому місті
До відділення Укрпошти
у Вашому місті
Міжнародні відправлення
(авіа-транспортом або наземним шляхом)
Самовивіз
Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).
Повернення товару
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.
Готівкою при отриманні
Банківською карткою VISA / MasterCard
Понад півтора мільйона уйгурів та інших нацменшин зникли в таборах для інтернованих та пов’язаних із ними заводах через нові форми державного насильства та колонізації, які вже роками розгортаються у величезному північно-західному регіоні Китаю. Даррен Байлер розкриває, як величезна мережа технологій, наданих приватними компаніями спостереження за обличчям, розпізнавання голосу та інших даних із смартфонів з 2017 року дозволили державі та корпораціям занести понад мільйон уйгурів до чорного списку через їх релігійні та культурні обряди.
Автор доводить, що саме зручність смартфонів прирекла китайські нацменшини на катастрофу, і показує, що ця технологія використовується у всьому світі, продається технологічними компаніями від Пекіна до Сіетла, створюючи нові форми несвободи.
«У таборах високих технологій» приголомшлива історія про те, як Китай використовував мережу спостереження у смартфонах, щоб затримати понад мільйон людей і створити систему контролю невідому раніше в історії людства.
Про автора:
Даррен Байлер — антрополог, експерт з уйгурського суспільства та китайських систем спостереження, доцент кафедри міжнародних досліджень Університету Саймона Фрейзера у Ванкувері, Британська Колумбія. Його навчання та дослідження розглядають позбавлення громадянства населення через форми сучасного капіталізму та колоніалізму в Китаї, Центральній Азії та Південно-Східній Азії.
Чим хороша ця книжка:
Цитати із книжки
Про цифрову «пастку» для меншин
Поступово уйгури, казахи і хвеї потрапили в таку собі цифрову «пастку» (цифровий корпус): за їхньою діяльністю в інтернеті постійно стежили, а отже, смартфони перетворилися для цих людей на персональні «жучки». Система, яка 2005 року починалася з проведення 2G мобільного зв’язку, еволюціонувала й тепер давала населенню широкий доступ до інтернету. Завдяки цьому технологічні компанії і влада могли стежити за діяльністю й контролювати рух і поведінку людей, дістаючись до дедалі глибших приватних сфер. Марк Андреєвіч досліджував, як системи капіталістичного нагляду працюють у Північній Америці. Науковець стверджує, що цифровий корпус формується не тільки навколо вишок мобільного зв’язку. Оскільки нині GPS вмонтовано в усі смартфони й автоматизовані біометричні системи, «інтернет речей» отримує доступ до інформації про переміщення людей. Відповідно цифрові корпуси перетворюються на складні багатовимірні матриці.
Про «школи перевиховання»
«У класі розміщувалося чотири камери спереду, дві посередині й чотири позаду. Освітлення було не дуже яскравим, але камери, здавалося, бачили все». Одного разу директор табору, високий уйгур Кадир, провів Кельбінур подивитися на «командний центр». У кімнаті стояло кілька моніторів, велика клавіатура, джойстик і мікрофон. Щодня тут чергували по кілька годин четверо наглядачів — стежили за екранами. Якщо в’язні вставали з підлоги або починали розмовляти, «вони кричали. Кричали щоразу, коли хтось починав рухатися: “Не розмовляти! Не говорити уйгурською!”». Навіть коли світла бракувало, обличчя було видно у високій роздільній здатності.
Про дегуманізацію в'язнів табору
Невблаганна машина табору мов розривала в’язнів на частини. Щоб зберегти гідність, вони хотіли бути чистими. Щоб вижити, хотіли мати вдосталь їжі. Але оскільки в таборі отримували всього замало, доводилося конкурувати один з одним. Утім, часто через страх перед поліцейськими кийками й електричними стільцями або «стільцями тигрів» в’язням доводилося стримувати свої бажання. Цим людям увесь час повторювали й показували, що вони — лиш худоба, їхнє життя залежить від примхи охоронця. «У наглядачів були кийки й електрошокери, — пригадував Адільбек. — Кожного, хто наважувався висловити невдоволення, били. Я багато разів був свідком цього. Типова картина. Якщо ми не виконували правила або якщо хтось огризався, нас били».
Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%