Михайлина Коцюбинська (1931–2011) – знакова постать українського шістдесятництва, відомий літературознавець і критик, лауреат Шевченківської премії, людина, що до останнього подиху самовіддано працювала на ниві української культури, надолужуючи ті роки, коли була відлучена від улюбленої праці, зазнала переслідувань, цькування, заборони на професію та ім’я. Небога видатного письменника-класика, вона завжди відчувала колосальну відповідальність за славне ім’я. В її особі українство втратило не лише яскраву особистість, талановитого літератора, а й один із чільних моральних авторитетів – у час, коли особливо гостро таких людей потребуємо.
Зі спогадів виразно постає привабливий та впізнаваний образ людини своєї доби, – і самої доби також: зокрема 60-х років минулого століття, «шістдесятництва» як складного й посутнього явища суспільного життя. Значна частина авторів також є героями свого часу: Василь Овсієнко, Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк, Микола Горбаль… З їхніх спогадів постають, власне, образи-антиподи: світлий образ М. Коцюбинської та похмурий образ Системи, якій вона протистояла.
Розділ «Публікації» містить цінні додатки, що доповнюють спогади в найкращий спосіб. Насамперед це недруковані за життя тексти М. Коцюбинської, а також епістолярій: її листи і листи до неї. Книжка поєднує ні з чим не зрівнянну «субстанцію» документальності – і пронизливий ліризм, просвітлений сум, надію, часом зблиски гумору, який так любила М. Коцюбинська. У розділі ілюстрацій представлені унікальні, надзвичайно цікаві та цінні світлини.
