Книга «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття»

Так склалося, що українську популярну музику радянських часів у нас звикли називати українською естрадою. Спойлер: багатьом тогочасним музикантам це словосполучення ніколи не подобалося, та й у сучасних знавців воно викликає непереборне бажання піти подихати свіжим повітрям.

Бо радянський укрпоп – це цілий музичний всесвіт! «Незрівнянний світ краси», як співав Назарій Яремчук.

Світ, який населяють першокласні музиканти-фірмачі, звабливі герої-коханці та підступні злодії-кадебісти. Світ, в якому рок-н-рольний кураж і танцювальні хіти співіснують з нудними партійними одами та «націоналістичними» гімнами. Світ, повен дотепних мемів і болісних драм. Світ, шлях до якого встелений крутими (в усіх сенсах) стежками. 

І нині я запрошую вас пройти ними разом зі мною. Аби переконатися: це вам не естрада! Філ пухарєв, автор

Нас підтримує і супроводжує музика: в навушниках дорогою до роботи чи в колонках власного авто, із динаміків ноутбука чи під гітару з друзями на відпочинку, акапельно в укритті під звуки воєнної реальності чи у власних думках. І чи не вперше за столітній період російської культурної експансії, ми нарешті по-справжньому витісняємо чуже і відроджуємо та переосмислюємо власне. 

Від питомих мелодій XX століття до їх обробки та сучасних хітів — українська музика стає гучнішою. Здається, що кожен хоча б раз в житті чув і мугикав «Червону руту» або ж  «Чорнобривці», але настав час дізнатися більше про те, ховається за знайомими мелодіями радянського укрпопу. 

Чи знали ви, що діти діячів УНР «винайшли» український джаз, гімн Києва був написаний за два дні, а всім відома «Пісні про вчительку» (так-так, саме та, що  «зоре світова») приховує справжню воєнну таємницю? Філ Пухарєв — український журналіст та автор Telegram-каналу про українську поп-музику радянського періоду «ПЛАЙ», створив книжковий гайд, що розкриває історію ключових постатей української естради, історію пісень та головні події української попсцени. 

Застерігаємо: читання книжки «це вам не естрада» викликає непереборне бажання слухати музику. рекомендуємо тримати напоготові навушники, носову хустинку і власну ностальгію.

Чому варто прочитати книжку «це вам не естрада. крутими стежками української поп-музики xx століття»?

• Книжка-гайд українською естрадою від ключових постатей і пісень до подій української попсцени радянського періоду.
• Написана на основі відкритих джерел, журналістських матеріалів автора у медіавиданнях та дописів у авторському телеграм-каналі «ПЛАЙ».
• Наповнена гумором, молодіжним сленгом і QR-кодами, які ведуть на плейлисти, що стануть ідеальним доповненням до атмосферного читання.

Про автора:

Філ Пухарєв – журналіст, редактор, копірайтер. Музичний оглядач Karabas Live, «Українська Правда. Життя», СЛУХ, DTF Magazine, «Тиктор», «Вечір» та інших українських онлайн-видань. У 2020-му створив Telegram-канал «ПЛАЙ», у якому розповідає про українську поп-музику (естраду) радянського періоду (1950-1990 рр.).

Виступав запрошеним експертом у документальних стрічках «Феномен Івасюка» та «Яремчук: Незрівнянний світ краси».

Цитати:

Довоєнний Львів минулого століття

Завдяки мультикультурності Львів не стояв осторонь глобальних трендів. А в них тоді якраз залітала так звана музика для слухання. Це танго, фокстроти, твісти, польки та інші популярні мелодії з простим звучанням і сенсами, далекими від академічних жанрів.

Модні треки можна було почути наживо на «балях» (балах), «дансингах» (дискотеках) та «ревіях» (рейвах?).

Але є одне «але». Українська на тих концертах майже не звучала. Допоки в середині 30-х стереотип не зламали п’ятеро україномовних гіпстерів.

Джаз «у яблучко»

У 1936 році «Ябцьо-джаз» робить галас на львівській сцені з танго «Прийде ще час». Ноти з піснею розлітаюся серед української тусовки, як гарячі чоколяди.

З текстом Богдану Весоловському допомагає поет Степан Чарнецький. За легендою, бро26 композитора погоджується накидати кілька рядків до його мелодії лише за умови, що далі той писатиме саменький.

Якщо все справді було так, то Бонді свого друга вдало намахав. Майбутні пісні він кластиме на вірші Олександра Олеся, Володимира Сосюри, Максима Рильського та інших хрестоматійних класиків, а свої писатиме зрідка.

 Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія»

У 1957-му з’являється Спілка композиторів України. А точніше, трансформується зі Спілки радянських композиторів України, що існувала від 1939-го. Її члени отримують можливість професійно займатися музикою «на зарплаті».

У 1959-му з’являється «укрконцерт», що організовує артистам виступи та гастролі країною.

Нарешті, з 1964-го працює всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія» — єдиний підконтрольний державі музичний лейбл, на якому впродовж наступних майже тридцяти років виходитимуть платівки радянських, зокрема українських, артистів.

Популярні сонграйтери 50–60-х працюють здебільшого парами. Усе відбувається за радянським принципом розподілу праці: композитори створюють мелодії, поети-піснярі пишуть до них тексти.

Платон Майборода та Андрій Малишко, Ігор Шамо та Дмитро Луценко, Олександр Білаш та Дмитро Павличко, Степан Сабадаш та Михайло Ткач — якби ви розбудили типового українського меломана того часу серед ночі, він почав би збирати речі безпомилково назвав би вам будь-яке з цих імен чи прізвищ.

 Найпопулярніший буковинський шлягер радянських часів

Як називається найпопулярніший буковинський шлягер радянських часів? Найочевидніша відповідь складається з двох слів — «Червона рута». Та коли шестирічний кіцманець Володя Івасюк лише вчився грати на скрипці, Буковина вже мала свій поп-хіт — «Марічку».

Оригінальний вірш написав Михайло Ткач — не той, що журналіст-розслідувач, а той, що поет-пісняр (який не любив, коли його так називали). А на музику «Марічку» поклав

чернівецький джазмен Степан Сабадаш.

Це історія про почуття, яке хоч і не було взаємним, зате змінило долю щонайменше двох людей. І про щасливий випадок, що перетворив провінційних митців на хітмейкерів укрпопу 60-х.