Книга «Точка неповернення»

Війна очима добровольця.

Тематика

Ветеранська література.

Про книгу Дмитра Вербича «Точка неповернення»

Ця історія про сучасних українських лицарів з різним способом життя: вегетаріанця, який торгував соляркою в Нігерії, тренера з фрі-файту, мандрівника й багатьох інших. Проте в одну мить для них настала точка неповернення, після якої життя вже не може бути таким, як до того. Почалася війна.

Для кого книжка

Для найширшого кола читачів, усіх, хто хоче дізнатись більше про війну на сході України.

Чому варто прочитати книгу «Точка неповернення» Дмитра Вербича

У цій книжці боєць добровольчого батальйону Дмитро Вербич розповідає про активну фазу бойових дій 2014–2015 років, коли вся країна, затамувавши подих, чекала звісток зі сходу України. Він відверто розказує про багатоликість ворогів на фронті: сепаратисти, російські спецназівці, холод, голод і бруд. Про те, як перші добровольці їхали на фронт часом лише з ножами. Про те, як приймати рішення, від яких залежить не лише твоє життя.

Про автора

Дмитро Вербич — громадський активіст, боєць-доброволець, захисник Донецького аеропорту. За освітою політолог, працював журналістом, але покинув роботу заради можливості мандрувати. Автор і ведучий відеопроекту про мандри «По азимуту».

Відгуки про книгу «Точка неповернення» Дмитра Вербича

Це історія про незворотність. Історія про те, як, ступивши на мінне поле, уже не можеш повернутись назад. І від одного твого кроку залежить життя побратимів. Сподіваюся, що ця книжка стане для кожного читача особистою точкою неповернення. Валерій Ананьєв, ветеран АТО, автор бестселера «Сліди на дорозі»

«Точка неповернення» не про парадний фасад війни. Це книжка про війну, як вона є: разом з безладом, зрадою, мародерством, пияцтвом, брудом і смородом. Бо війна - це насамперед хаос, а не гра в шахи. Артем Полежака, український поет

Автор словами правди на папері нагадує просту істину - ти складаєшся саме з того, у що віриш, як і для чого живеш. Валерій Чоботар, ветеран АТО, заслужений тренер України з фрі-файту, військовий психолог

Цитати

Про Максима Кривцова «Далі»

Під вечір почало прилітати. Новобранець Далі, високий худорлявий хлопчисько з великими світлими очима і кумедно закрученими догори пишними вусами, надягнув каску і присів на підлогу серед підвалу. «Цей точно недовго проживе», — подумав В’юн. Відколи на війні, він ні з ким близько не заприятелював. Хороші хлопці часто гинуть. Тому тримав з людьми дистанцію. Спілкувався рівно стільки, скільки було потрібно для справи.

На зв’язок вийшов Далі. Тендітний хлопчина, що на гражданці мав фіолетове волосся і приїхав воювати в камуфляжних конверсах. Це було його перше чергування на Туристі, хлопець хвилювався, але тримав себе в руках. Доповів, що хтось стріляв із коридора, є один трьохсотий. Свій поверх прочесали, що нижче — не знають.

А Далі шкода було малого з м’ячем. І взагалі всіх, кого вони тут обіцяли захищати і залишають. Кому говорили: «Не бійтесь, ми не підемо». Їх небагато, але вони того варті.

Про ворожу атаку

І розпочався Голлівуд. Прольот горів, горів бетер, БК рвалися зусібіч. Сєпари періодично прошивали біглим вогнем. Чуб з іще одним бійцем просувались перекатами. Один, зайнявши укриття, відповідав на ворожий вогонь, інший біг до наступного укриття крізь простір, насичений уламками і кулями. Так дістались до крайнього вигорілого бетера. З підвалу вивалилося п’ятеро бійців, тягнучи одного вже вчаділого і кулемет. На якусь мить зависло питання — виносити тіло чи дорогоцінну зброю? Взяли тіло. Згадуючи це, Чуб не раз шкодував, що не повісив кулемет на шию — потягнув би.

Про воєнні будні

Дні минали за днями, зливаючись у суцільний потік. Зрідка дзвінки додому чи друзям. Можна піти в гості на сусідні позиції. Чай, кава, протерміновані шоколадки, консерви, сигарети «Джін лінг» насипом у коробках. Танкісти, десантники, добровольці — люди вживалися у свої нові ролі, призвичаювались до нової реальності і почували себе у ній комфортно. Людина має високу здатність адаптуватись. Спершу здається, ніби ти в пеклі. Згодом це пекло починає подобатись.