Журнал «The Arc №2»

У 2022 році чи не найповажніший видавець англомовних лексичних словників — Мерріам-Вебстер — визначив “ґазлайтинґ” словом року.

Цього року ми відкрили для себе нові види болю, а за ними — нові види люті. Ми вглядалися в напис “ДІТИ” біля драматичного театру в Маріуполі, котрий був надією для понад 600 людей, які переховувалися там, й осипався їм на голови після цинічного удару російської авіації. Увесь світ, здавалося, припав до землі, ослабнувши під тиском розбитих ілюзій, коли за радістю від звільнення Київської області відкрилися жахливі злочини російських військових, яких пропагандисти вперто звуть “прастимі мальчікамі”. Ми вболівали за захисників та захисниць “Азовсталі”, а пізніше зривали голос, коли довелося кричати до світу про теракт в Оленівці, де перебували наші полонені. 

Цього ж 2022 року російський агітпроп не відвернувся від своїх вікових традицій: як і сторіччя тому, балакучі пропагандистські голови корчилися в неприродних позах, аби спростувати факти своїх злочинів або ж нав’язати провину іншому — а краще, звичніше для них, — коли змішати все разом. Не треба позичати розуму, щоби знати — цей коктейль має попит і нині: так, у листопаді 2024 року посол Російської Федерації в ООН Васілій Нєбєнзя у своєму роздутому від порожніх слів виступі на засіданні Ради Безпеки ООН приписав Великій Британії симптоми хвороби, що насправді більш притаманні державі, яку представляє саме він, і заявив, що вони — британці — нібито так ностальгують за “втраченим пануванням”, що мають потребу самостверджуватися підлим “інсценуванням” на місці так званого “жесту доброї волі”, щоби штучно затягнути війну та обмовити добродійницю Москву…

У другому випуску The Arc ми скидаємо маски з лицемірів, відкидаємо евфемізми та вчимося відверто називати речі своїми іменами.