Нарешті в українській популярній літературі з'явився детектив принципово західного зразка. Це коли нема нічого зайвого На вбивцю герої та читач натраплять там, де найменше шансів з ним перетнутися. Закручена, але не переплутана історія...
Андрій Кокотюха
Донецьк здригається від жахливого вбивства - відомого майстра тату знаходять мертвим. Окрім того, що його вдарили ножем у серце, йому ще й викололи очі. Цей звірячий випадок привертає увагу редакції кримінальної хроніки "Презумпція", де працює професор та журналіст Богдан Лисиця. За дорученням головреда він вирушає до Донецька, щоб провести журналістське розслідування. Але доки детектив шукає та аналізує суперечливі факти, у Торезі за тим самим сценарієм трапляється ще один злочин. Що це: добре сплановані злочини чи не повязані одне з одним ритуальні вбивства? Журналістові необхідно якнайшвидше знайти відповідь, бо невідомі вже відкрили полювання й на нього.
Коментарі та відгуки про "Tattoo. Читання по очах"
Андрей
24.05.2016, 09:59
“TATTO. Читання по очах” або “Таттоо-там. "Таттоо"-тут” (с)-“Тату- це зроблений шляхом місцевого ушкодження шкірного покриву з одночасним занесенням до підшкірної клітковини барвного пігменту перманентний малюнок на людському тілі, найчастіше наділений індивідуальним стилем...”
Не з цього уривку починаємо знайомство з новим романом “TATTОO. Читання по очах” В’ячеслава Васильченка, але саме назва спочатку зацікавила мене.
Назвою, автор частково підіймає завісу таємниці над змістом книги! Дуже часто, але не завжди:
-“Назва книги взагалі може не мати нічого спільного з тим, що всередині...” – сказав В’ячеслав Васильченко, на презентції книги “TATTOО. Читання по очах”.
Пощастило. Міг і пролетіти.
На Донбасі сталося жахливе вбивство: вбито Констянтина Кречета – популярного татуювальника. Тату-майстра було зарізано, у нього було виколото очі. Жодних слідів на місці злочину. Намічається “глухар”.
За розслідування береться Богдан Лисиця- професор філології, журналіст газети “Презумпція”.
Донецьк- це чужа територія і сподіватися на допомогу не варто. Хіба що на Ігоря Марченко (“донкор”) - донецький журналіст газети “Презумпція”. Можливо, це єдина людина, якій можна довіряти. Адже полювати почали за самим Богданом. Мільйон версій, і всі по черзі сипляться. Натомість з'являються все нові і нові обставини справи.
Цікавий, динамічний та заплутаний сюжет не відпускає до останнього. Автор з перших сторінок показує, що справа легкою не буде. Неначе хоче ще більше заплутати. І повірте мені- у нього це виходить просто чудово.
Дійових осіб багато. Всі персонажі докладно описані. Мають свій неповторний характер та вдачу. Така увага до дрібниць тільки загострює відчуття і змушує добре придивлятись до кожної дійової особи. Хоч автор і залишає останнє слово за собою, що кожен раз віддаляє від розгадки вбивства.
Особливості характеру головного героя: людина честі, добра, аналітик, що підмічає все і одразу, саркастичний, має схильність до іронії. Нікого не нагадало? Молодший та добріший Доктор Хаус. Але це я вже серіалів передвивився.
Дуже великим плюсом виявився детальний опис головних пам’яток, вулиць та будинків міста. Приділено багато уваги до деталей інтер’єру кафе, готелів і всього іншого.
Відбувається повне занурення у атмосферу головних місць книги де проходить дія. Руку простягни й ти вже на вул. Артема, в центрі Донецька.
Здається, що головним гаслом автора при написанні цього детективу є УВАГА ДО ДРІБНИЦЬ!
Розпочавши своє знайоство з “TATTO…” саме через назву(одна з причин), був приємно здивований вичерпною та цікавою інформацією про татуювання, що була надана читачеві. Адже не всі повернуті на тату, як я=)
Таку підготовку до написання та увагу до деталей зустрічав тільки у “виробничих романах”( літературний твір, в центрі якого знаходиться професіонал, що вирішує поставлені перед ним виробничі питання).
Богдан Лисиця – професор філології, а тому і детективну історію про нього ми читаємо правильною, літературною, СУЧАСНОЮ українською мовою))))
Мене мучило питання: чи буде російська? Чому її немає? Адже Донбас- це російськомовний регіон. “Мучився” недовго і сам же відповів, що “ я художнік, я так віжу”- це реальний аргумент. І не хотів би я отримати книжку, що написана україно-російською мовами 50/50 з суржиком. –“Така арифметика”!!!
На сторінках детективу присутня достатньо велика кількість жаргонізмів, як професійних, так і не дуже( міліцейскій, як і злодійский- майже одне і теж саме ) , що непогано змалювало основні мовні характеристики персонажів того регіону. Варто уточнити, що жаргонізми і сленг отримали пояснення від автора. Можливо, навіть трохи забагато пояснень слів, які багатьом зрозумілі: нокдаун, нокаут.
“Фішкою” ж авторського стилю є речення-думки. Вони короткі. Невеликі. Кожна з таких думок неначе зупиняє тебе. Стій. Подумай. Тепер вперед. Відчуття незвичності Незвичність читання такого стилю зникає через декілька сторінок. Починаєш так само думати і відчувати. Стій. Подумай. Тепер вперед!
“TATTOO…” залишила дуже приємні та позитивні враження.
Головною ознакою вдалої книги є одне, невеличке бажання: ХОЧУ ЩЕ. Будемо чекати на наступні пригоди пана професора, а поки можна зануритись у попередні. Адже для мене це був тільки початок.
До речі, “Tattoo: читання по очах” отримала відзнаку «Золотий пістоль» за кращий гостросюжетний детектив “Коронації слова-2015”.
Можна тішитись, що “є ще порох у порохівницях” українских авторів детективів.
І нехай ці “запаси” тільки збільшуються!
P.S Отримати заряд єнергії( на годиннику 05-14 ранку) та натхнення для написання рецензії мені допомогло відвідування фестивалю TattooCollection в Києві. Де відбулась невелика фото-пригода “TATTOO…” з почесними гостями фестивалю.
Коментуючи наші з “TATTOO” пригоди, сам того не бажаючи, В.Васильченко підказав надзвичайно чудовий заголовок. Дякую=)))))))
Схожі товари
