«Тарасове перо»

Мабуть, якоїсь такої казки не вистачало вже давно. З постаті Тараса Шевченка за останні кілька десятиліть зуміли зробити щось таке велике, кремезне, тверде, важке – наче і не бував він ніколи чоловіком, юнаком, хлопчиною, немовлям. Наче не зростав, не дивувався, не радів і не сміявся – а одразу був тим самим Кобзарем. Особисто мене така особливість загальної освіти на кілька років відгорнула від бажання читати його поезії уважно... Гадаю, якби замість читання сухої біографії мені довелося послухати щось подібне до такої от казки – все склалося б дещо інакше. Він же тут – дитина, а з дитиною, погодьтеся, затоваришувати значно легше, ніж із серйозною дорослою людиною. Принаймні, коли ти і сам ще – дитина. Отже – чи не хочете спробувати? Тим більше, що повість розказано на кілька голосів, виразно та мальовничо. Я от наче і не дитина вже – а все одно послухати було цікаво. І, знаєте, деякі цеглини стають на місця...