«Там, де сходить сонце»

Є у світі одна мальовнича місцина на дні гірської чаші захищеного туманами й глибинами протоки Дністер острова, де разом із буденними речами діються цілком фантастичні. От, скажімо, на прищепленій до папіровки дубовій гілці виросло жолудяблуко. Тисяча й один смерч, то Ви ще не чули про цей екзотичний фрукт? Та це ж міць і майбутнє Острова-на-Дністрі. То квінтесенція неабиякої краси та неземної сили, любові сплетених гілками яблуні й дуба, що росли в розлогому садку дідуся Любомира. Чому росли? Бо лиховісний смерч зі Сходу забрав у них життя й замахнувся на душі острів’ян – став постійною загрозою всьому живому. Вихор чинив нищівні набіги на прекрасну долину, доки не тільки Вернидубові, а й самій планеті не урвався терпець. З’ївши жолудяблуко, хлоп’я увібрало всю мудрість і силу предків рідної землі. Наче гілля й коріння зацного дерева, щосекунди в нього дужчали м’язи та міцнішав розум. Ба більше, між мештами й волоссям хлопчати з Долу вмістилася нелюдська відвага, незгасна любов до всього сущого й отакенна завширшки душа. Отож щойно юнак став спритним богатирем, як замірився підкорити найнедосяжнішу вершину острова й допомогти своєму другові, Малій Ведмедиці, дістатися до матері, котру також назвав іменем улюбленого сузір’я. А за непрохідними лісами – і туди, де сходить сонце. Сивочубий дідо з мудрими вусами й посмішкою, що пережила більше століття, радить Вам не марнувати часу, а якнайшвидше стрибати у вир захопливих пригод разом із його онуком Вернидубом. Хто-хто, а творець артефактів на цікавих оповідках знається!