«Суттю моїх книжок є таке собі змагання з мовою, дивні ігри з мовою. Спроба йти за нею, спроба керувати нею. Зокрема такою річчю, як містика тексту.» Юрій Іздрик Це насправді гарно написана книжка, яка складена з окремих оповідань. Іздрик, як завжди, неперевершений оратор. Тому переповісти його сюжети дуже важко. Блукаючи нетрями Іздрикової душі, не помічаєш бунтівної анархії слів та словосполучень. Іноді автор навіть збивається на білий вірш. Читати цікаво, як в справжньому постмодерновому творі притягують концепти і ідеї, які майстерно завуальовує автор.
