Книга «Сутінки світу»

Унікальна історія японського лейтенанта Хіроо Оноди, який загубився у часі і просторі маленького філіппінського острова Лубанґ

Сучасна казка про Робінзона Крузо, який загубився серед справжніх джунглів й ілюзорної імперської честі

На краю світу, серед лісів і гір Філіппін, розгорнулась історія, замкнута в часі та загублена в просторі. Кінець 1944 року, військова поразка змусила японську армію відступати з острова Лубанґ. Лейтенант Хіроо Онода отримав наказ – за будь-яку ціну утримувати острів до повернення Імператорської армії. Є лише одне правило: заборонено гинути від власної руки. У випадку, якщо вас захопить ворог — ввести в оману. Так розпочалася подорож Оноди – мандрівка крізь десятиліття вигаданої війни.

У книзі «Сутінки світу» Вернер Герцоґ увічнює роки абсурдної боротьби Оноди. Солдата, який серед павутини вигаданих битв, сліпої віри в ілюзорну імперську честь і реальних фізичних випробувань, втрачав в собі найважливіше — людину.

Чому варто прочитати книжку «Сутінки світу»?

• Сучасна казка про Робінзона Крузо, що розповідає не лише про фізичні випробування солдата, але і про внутрішню боротьбу, сенс життя і беззастережну вірність меті.
• Вернер Герцог майстерно відтворює роки абсурдної боротьби Оноди, не лише як історію виживання, але і як поетичне відображення людської впертості й сліпої віри.
• Національний бестселер від великого кінорежисера Вернера Герцоґа.
• One of The New Yorker’s Best Books of 2022

Про автора

Вернер Герцоґ народився в Мюнхені. Свій перший фільм зняв у 1961 році у віці дев'ятнадцяти років. Відтоді він продюсував, написав сценарії та зняв понад шістдесят художніх і документальних фільмів, серед яких Aguirre, Nosferatu, Fitzcarraldo, Little Dieter Needs to Fly, My Best Fiend, Grizzly Man, Encounters at the End of the World, та Cave of Forgotten Dreams. Герцоґ опублікував більше десятка книг прози і поставив стільки ж опер. Живе в Мюнхені та Лос-Анджелесі.

Відгуки

Цитати:

Ніч марила, й уже після пробудження, удень, пейзаж був нерухомим тріскучим сном, який не хоче зникати, мигаючи, як погано під’єднані неонові трубки, немов від ознобу. Із самого ранку джунглі гойдалися в ритуальних муках електричного екстазу. Спускався дощ. Гроза була так далеко, що звуки грому не долітали. Це був просто сон. Усього-на-всього сон. Широка стежка, обабіч якої — густий підлісок. Під ногами шелестить опале листя. З дерев скрапує вода. Джунглі покірно замирають, чекаючи, аж поки не скінчиться врочиста меса дощу.

Введення в оману, воєнна хитрість, мімікрія — усе, чого Онода навчився у природи, достойне воно чи ні, годиться для боротьби, стає її метою. Він не бігтиме вперед зі стягом, а краще стане невидимим, маревом, розсіяним туманом, що просяк небезпекою. Джунглі з ним — це більше, ніж просто джунглі. Тепер це місцина з аурою небезпеки та смерті, що чигає на кожному кроці.

Час і джунглі. Джунглі не визнають часу. Вони як двоє рідних людей, що стали чужими. Єдине, що їх єднає, — взаємна зневага. День змінює ніч. Ніч змінює день. Пір року тут немає, лише місяці, коли постійно дощить, і місяці, коли дощ падає нечасто. Вічна, позачасова константа — постійна боротьба за світло сонця, що не припиняється навіть із приходом ночі. І ніщо не вплине на це разюче незмінне буття джунглів.

Де пролягає межа між справжнім і спогадом про нього? Він постійно загадувався над питанням, чи не міг його нескінченний марш джунглями бути ілюзією? Він пройшов багато мільйонів кроків і збагнув: теперішнього немає і бути не може. Кожен зроблений крок — уже в минулому, а наступний — у майбутньому. Нога відривалася від землі в минулому і ступала в болото в майбутньому. Де ж тоді теперішнє? Кожен пройдений сантиметр — минуле, кожен наступний — уже майбутнє. Те саме з міліметрами, з найменшими частками міліметрів. Ми думаємо, що живемо в теперішньому, одначе помиляємося, бо його просто не існує. Я іду? Я живу? Я воюю? А як же той шлях, який він пройшов спиною вперед, щоби збити ворога з пантелику? Крок назад був кроком у майбутнє.