Книга «Стежка вздовж ріки»

У збірці «Дещо щоденне» – слова, які западають у серце, бентежать розум. Їх зміст годі осягнути, проте вони дуже добре відчуваються. А ще в тих словах дуже багато мудрої жіночності, чуттєвості, гостроти й болючості. Вони терпкі на смак. Вони сповнені пошуку – і забуття. Глибокі концепції майже не візуалізуються – хіба що каменем, який нагадує серце (чи навпаки?). А ще там багато Бога – такого, якого неможливо уявити, з якого неможливо списати ікону. Але Того, Кого можна знати особисто. І всеприйняти. У «Стежці» Бога практично немає. Там є таємничі обриси напіввигаданого світу. Кілька ключових речей: ріка, стежка, дзеркало, очі, дерево, руки. У різних комбінаціях, з різними декораціями. Авторка бавиться ними, як одна з героїнь — Мавра — своєю Смертю, приміряє їх, смакує, випробовує. Кожна з шести історій — чудернацьких, незвичних, містичних навіть — залишає в свідомості повідкривані вікна, купу запитань, наскрізний протяг. Звичайні й незвичайні сюжети зовні — а всередині героїв той самий світ, той самий Всесвіт, у якому всі говорять одною мовою. То мовою тиші, то мовою відчуттів. Марта, Мавра — з ляльками, зі смертю, хлопчик Йосип — зі своїми незвичайними колекціями, художниця – з дзеркалом і своєю майстернею, закохана жінка й маленька дівчинка – з майже німим незвичайним генієм Павликом, каліка-філософ – зі своїм болем, з деревом, з тінями, з мурашками, з собою.