Книга «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»

 довго вірив, що життя — це свято, а коли мені минуло п’ятдесят років, життя стало ненастанним похміллям. Я довго хотів бути трансгресивним, не знаючи, що був конформістом. Сьогодні я почуваюся краще в августинському монастирі, ніж у борделі, а військовими захоплююся дужче, ніж законодавцями мод. У цьому признанні в моїй сповіді немає нічого консервативного: щоб і далі курити фіміам наркотикам, треба набагато менше самовпевненості, ніж для відмови від них. Сповідь у книжці не гарантує відпусту: ідіть собі далі своїм шляхом, якщо шукаєте в цій книжці щось інше, крім чоловіка, який намагається зрозуміти себе.

Фредерік беґбедер

Свідчення «розкаяної» людини, яка намагається визнати свої колишні помилки, рефлексуючи на тему бурхливого особистого життя.

Автопортрет скандального письменника, ловеласа й інтригана Фредеріка Беґбедера – це свідчення людини, яка перебуває між двох поколінь і кається в тому, що йому не вдалося бути людиною déconstruit. Він намагається визнати (не без доброї дози гумору і провокацій) свої колишні помилки і вольності передовсім усвідомлюючи у дзеркалі власне відображення.

«Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу» – це спроба зрозуміти себе, своє минуле і світ навколо. З брутальною відвертістю і безжальним гумором Беґбедер зводить рахунки з наркотиками, алкоголем і сексом, розкриваючи особисте ставлення до надмірної політкоректності, фемінізму і претензій «всевідаючих нових пророків». Не церемонячись з тим, що робить його негідником, звинуваченим ледь не у всіх смертних гріхах, і не шкодуючи прагнення до порядності, він завершує свою сповідь зізнанням у коханні до тієї, яку серед моря жінок кожного дня обирає собі за дружину.

Чому варто прочитати книжку Фредеріка Беґбедера «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»?

• Дуже особиста розповідь про сучасне західне суспільство, охоплене вітром самоцензури.
• Уперше читачеві відкриється справжнє обличчя скандального письменника, ловеласа й інтригана Фредеріка Беґбедера.
• Посилаючись на провідних феміністичних письменниць Франції, аналізуючи власне дитинство й творчість, революції у суспільстві і рух #MeToo, автор описує, як мистецтво і культура можуть втратити власну сутність під гнітом цензури.

Про автора:

Фредерік Беґбедер — французький прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор, сценарист, актор та режисер. Вважається одним з найцікавіших сучасних письменників Франції.

Цитати: 

Про літературу:

Якщо, на вашу думку, літературу мають писати тільки святі й жоден роман не повинен описувати недозволені дії, я пропоную вам спокійно дискутувати про це, не поливаючи гноєм мій килимок перед дверима і не виколюючи мені очі, як Салману Рушді 2022 року. 

Наші життя — це сплав величі й занепаду. Якщо книжки вже не можуть розповідати про злочини і переступи, як можна дослідити душу людини? Чи розважливо думати, що моральне мистецтво здатне поліпшити людей? Пол Пот щиро намагався «зробити людей чистішими», знищивши всіх, хто носив окуляри. Загинуло 1,7 мільйона осіб, але кхмерська поезія не зазнала великого прогресу... а серед камбоджійців і досі є підсліпі. Вичищення художніх творів ніколи не завадить нам бути по-людському схильними до помилок. Я належу до тих скептиків, на яких feel-good books наганяють нудьгу, які почуваються піднесеними, тільки відкривши самородок людяності на дні провалля з брудом.

Про перебування в монастирі і віру:

Коли Анна Берест, Лола Лафон або Карін Тюїль заявляють: «Усе своє життя я вважала, ніби мені байдуже, що я єврейка, але, старіючи, я помітила, що в душі почуваюся єврейкою і таке інше», усі вітають їхню зворушливу щирість. 

А коли я заявляю: «Усе своє життя я вважав, ніби мені байдужий мій католицизм, але, старіючи, я простираюся перед Ісусом у готичній каплиці й таке інше», мене трактують як мерзенного реакціонера, апостола фундаменталізму і символ білої консервативної буржуазії, що читає «Figaro Magazine», ходить у плісированих спідницях, оксамитних пов’язках на голову та шаликах «Hermès». 

Про жінок і чоловіків:

Я ненавиджу чоловіків, які зневажають жінок; до речі, вони не мають у них успіху. Але не менше ненавиджу й жінок, які зневажають чоловіків.