Книжковий інтернет-магазин Наш Формат
Кол-центр працює щодня з 08:00 до 20:00
Побажання
Войцех Тохман

Книга «Сьогодні ми намалюємо смерть»

Тип книги:

Паперова 400 грн
Книга в наявності
Відправка: 18.06.2024
Goodreads
4.62
Наш Формат
4.7
3
Вподобайки
54
Характеристики
Автор Войцех Тохман
Видавництво Човен
Рік видання 2023
Палітурка тверда
Перекладачі Андрій Бондар
ISBN 978-617-95336-3-1
Кількість сторінок 180
Мова українська
Розмір 130 х 200 мм
Категорії Публіцистика Всесвітня історія Дослідження
Артикул 942728
Войцех Тохман - «Сьогодні ми намалюємо смерть»
Ціна
400 грн
+
-

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Самовивіз

Склад, пр. С. Бандери (проспект Степана Бандери, 6, Київ, Україна, 02000).

Книгарня "Наш Формат" (провулок Алли Горської, 5А, Київ, Україна).

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Забрати в книгарні "Наш Формат"
завтра з 10:00 до 20:00

Про що книга «Сьогодні ми намалюємо смерть» автора Войцех Тохман

Руанда, 6 квітня 1994 року. У країні, розділеній протягом десятиліть між двома ворожими народами, тутсі та хуту, глава держави гине в авіатрощі. Серед хуту є лише одне тлумачення: за цим стоять тутсі. Через кілька годин після смерті президента розпочалася одна з найкривавіших сторінок сучасної історії – геноцид, під час якого протягом ста днів було вбито мільйон людей.

Ані миротворча місія ООН, ані потужна присутність Католицької церкви не запобігли різанині. Світ не втручався. Довгий час міжнародні медіа ігнорували криваву трагедію цієї крихітної африканської держави. Ті, які вижили, досі намагаються впоратися з травмою. Войцех Тохман багато разів повертався до Руанди, щоб зрозуміти, як після того, що там сталося, жити разом, чи це взагалі можливо. Він спілкувався і з тими, хто вижив, і з катами та свідками.

«Сьогодні ми намалюємо смерть» – це бентежне свідчення тих зустрічей, з якого неминуче виникає запитання «Чи всі ми забруднилися тією кров’ю?».

 Про автора

Войцех Тохман – польський журналіст, репортажист. Від 1990-го до 2004 року працював репортером у Gazeta Wyborcza. У 1999 році заснував Фонд ІТАКА, який розшукує загиблих і допомагає їхнім родинам. Працює у ньому волонтером.

Разом із польськими репортажистами Маріушем Щиґелем і Павелом Ґузлінським у Варшаві заснував Інститут репортажу та репортерську крамницю-кав’ярню «Кипіння світу». Від 2010 року на радіо TOK FM веде авторську програму «Кипіння світу».

Написав десять репортажних книжок, зокрема «Сходи не палять», «Донечка», «Скажений пес», «Ти наче камінь їла», «Спів півнів, плач собак».

Двічі фіналіст престижної літературної премії Nike (2001, 2003), зокрема за книжку «Ти наче камінь їла»; «Репортер року» (1998) на думку читачів Gazeta Wyborcza; номінант на Премію ім. Даріуша Фікуса (2002); фіналіст премії Prix RFI «Témoin du Monde» Radio France International (2004); номінант на Премію ім. Ришарда Капусцінського (2011).

Відгуки (3) Новий

Олександр Парасюк 08.02.2024 21:45
Славич Ірина, дякую за відгук. Але я категорично не згоден з Вами. Все це розмазування провини. Чомусь після токої бійні виявилась винна католицька церква, мабуть і всі католики заразом. Я розумію, що вони мали вплив, але геноцид зупиняти, то дуже навряд. Тобто не бельгійці, ні французи, які віками експлоатували та розділяли народи? Ні США? Які вводять війська куди та коли захочуть, а тут чомусь не захотіли. Роком раніше доречі в Могадишо, Сомалі заскакували. Хоча вони не зобов'язані. Чому церква та ООН? Просто, зручна жертва. Папа взагалі досить переоцінена особа у нинішній час. А ООН вже в ті роки проявляли абсолютну імпотенцію, які якщо висловлюють занепокоєність, то пошепки. А про провину на всіх, це розмазування провини. Так як у цього злочину є конкретні винуваті з ПІБ Відповісти
Славич Ірина
Славич Ірина 14.01.2024 17:16
У ці дні вкотре чути голос з Ватикану: він ревно молиться за спільне примирення ворогуючих народів та зміцнення між ними "братерських" зв'язків. І голос той наказує про прощення. От чи можливе і чи потрібне воно?

Руанда. Маленька держава у серці Африки. Два народи в одній країні - як Каїн та Авель: хуту - землероби, а тутсі - пастухи. Одна в них мова, одна культура, в більшості, що в тих що в тих - католицька віра. Лише зовнішність відмінна. Є таке недобре слово - "раса". Тому задовго до тих жахливих подій в хуту до тутсі визріває ненависть. Ненависть, яка переросла в 1994р. у геноцид.

Але світ проґавив той факт. Коли вбивали тутсі світ був глухий, сліпий та німий. Світ дізнався лише після закінчення кривавої різанини. Сто днів криків матерів, звуків тріскоту розрубаної голови мечете, масових ґвалтувань жінок на очах у рідних. Криваві ріки, які несли зв'язані між собою тіла дітей. Мільйон розкладених тіл тутсі. Не країна, а могильник.

Ці репортажі аж ніяк не маніфест примирення. Так чому ж поляк через 15років після геоциду в Руанді у 1994р. взявся це досліджувати? Є таке відчуття як спокутування провини, відчуття відповідальності, приналежності, не дотичне звісно.

Деякі католицькі священники в Руанді поводилися себе як демони, бравши участь у геноциді. І Ватикан усе знав про геноцид, і більше того мав важелі впливу, але не спробував припинити. Після геноциду Ватикан евакуював своїх священнослужителів з Руанди до парафій Європи, вони так і не понесли покару.

Зараз у Руанді немає родини, яку б не оминув геноцид: в одній родині вбивці, в іншій - вцілілі. Ті, хто були катами, і ті хто були їхніми жертвами й змогли вижити, живуть разом та залишаються сусідами.
Вже немає ані тутсі, ані хуту. Тепер влада Руанди проголошує ідею рівності: всі тепер руандійський народ.

Поруч із рідними жертв й далі продовжують жити вбивці, навчатися, працювати. Сьогодні вцілілий від геноциду, може їхати поруч в автобусі із своїм катом, задрімавши, покласти голову на плече винуватця. Цього не осягнути. Жертва і кат можуть бути фізично настільки близько, проте в душі ніхто не зобов'язаний нікому пробачати.
Відповісти
Жукорська Ярина
Жукорська Ярина 22.12.2023 15:42
Квітень 1994 року. Руанда.
Африканська держава, на трагедію якої усі закрили очі.
Держава, яка на власному досвіді взнала значення слова «геноцид».

Без зайвих слів. Зайвих емоцій. Зайвих коментарів. Лише найважливіше. Лише найболючіше.

А як жити далі? Життя ж триває.
І йому абсолютно все одно.

☑️ Майбутнє неможливо будувати на жалобі та сумі. І на почутті провини теж.

☑️ Хіба не байдуже, що якісь люди роки по тому зʼясують, що мене вбили несправедливо або що мене вбили справедливо. Або нічого не зʼясують.

Для роздумів. На момент геноциду в Руанді на території держави перебували миротворча місія ООН та досить потужною була католицька церква.

Так.
Ми такі.
Саме людина - найстрашніша істота на Землі.
Відповісти
Залиште свій відгук
Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!
Будь ласка, оцініть даний товар!
Інші книги автора

Войцех Тохман

Ти наче камінь їла
300 грн
Рік видання: 2022 Палітурка: тверда

Войцех Тохман

Ти наче камінь їла
150 грн
Рік видання: 2022
Вхід до особистого кабінету
Увійти за допомогою:

Підпишіться на розсилку
і отримайте знижку 10%

Вкажіть, будь ласка, Вашу стать

Або

Я погоджуюсь з умовами використання персональних даних