Джулія Кемерон

Книга «Шлях митця»

Артикул: 705615

Переглянути фото книги

Паперова 158 грн

Електронна 90 грн

Немає в наявності

Goodreads

4.67

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Джулія Кемерон
Видавництво	Видавництво Старого Лева
Рік видання	2017
Палітурка	тверда, матова
Оригінальна назва	The Artist's Way
ISBN	978-617-679-375-5
Кількість сторінок	352
Мова	українська
Серія	Потенціал сам себе не розкриє. Книжки про ваші приховані можливості

Категорія

Популярна психологія

На книжкових полицях

Мистецтво (433)

Дивитись всі

Про що книга «Шлях митця» автора Джулія Кемерон The Artist's Way

Якщо ви перебуваєте у творчій кризі, не бачите, куди рухатися далі та як реалізувати свій творчий потенціал, ця книжка допоможе подолати внутрішні та зовнішні перешкоди та відкрити у собі митця.

«Шлях митця» Джулії Кемерон — це практичний курс, розрахований на 12 тижнів щоденних занять, що допоможе митцю-початківцю, а ним може стати кожен, розгледіти і розбудити в собі нові, несподівані таланти, приспані скептицизмом, насмішками, некомпетентною критикою та різними комплексами.

Відгуки про книгу «Шлях митця»

Оля Сінькова-Кравчук 08.12.2021 12:39

Зараз, мабуть, знову хтось скаже, що допис норм, але можна було би його переполовинити ? Справа в тому, що я лише починаю відгук і не маю поняття, яким він вийде… «Шлях митця» - книга про творчість, а оскільки я кагбе трохи творча і трохи нестримне патякало, то відгук цілком може бути довгим. Ой, кому я брешу? Коротко я не вмію. ✏
Попрацювати з цією книгою мені радили вже давненько. Так, саме попрацювати, адже це не розповідь авторки про власний досвід чи лише абстрактні поради, як впустити або випустити «дух творчості» )) Це наче навчально-практичний посібник, розрахований на 12 тижнів щоденної роботи над собою. Тому просто сісти й за два дні все прочитати, тоді підняти брову типу «шо? і це я, зайнята людина, маю отако пацькатися з цими творчими забавками?» - це не сюди, народ ))
«Шлях митця» - це своєрідний путівник для тих, хто трохи загубився серед буденності, хто потребує емоційного й творчого відновлення, наповнитися ідеями та «відродити своє творче начало». Саме цього я чекала від книги, а в результаті отримала незрівнянно більше…
Ще зі школи різні небайдужі люди натякали мені про літературний хист та потенціал. Ну, я щось там несерйозне тихенько шкребла, вничку собою по-підлітковому пишалася, але далі пишання тоді справа не пішла )) Знову повернулася до цієї думки аж у декретній відпустці й серйозніше замислилась: а чому б не спробувати? Все одно ж декрет, а, як всім достеменно відомо, жінки в декреті все одно «нічого не роблять» )) Писала собі для душі «в шухлядку», потім наважилась показати свої роботи спершу кільком друзям, тоді – татові, а далі якось все швидко закрутилося: нові спроби, цікаві знайомства, слова підбадьорення… Наша чудова волинська поетеса Ніна Горик ледь не за руку привела мене на конкурс «Молоді літератори Волині», в якому зненацька для себе отримала перемогу в номінації «проза». Мені прррросто не вірилося в справжність того, що відбувається )) Відчувала неймовірне піднесення, з’явилася несмілива мрія про книгу. Це був вересень 2013 року.
А потім прийшов болісний 2014-й – і мене заціпило. Жодного написаного рядочка. Жодного руху. Навіть перестала читати – не спеціально, просто не могла. Майже не спала. Все почало здаватися таким безглуздим у порівнянні з війною... Я розуміла, що не можу виборсатися з хандри та відчаю, виснажуюся, але з тим станом самотужки впоратися не могла…
Відтоді в житті сталося багато маленьких і великих, важливих і мегаважливих, щасливих і сумних змін. Знову, як бачите, читаю, ділюся емоціями з однодумями. Але не пишу. Тобто пишу, але не так. Мріяти не перестала, та цього замало... Я розівчилась вірити в себе.
Минулого року вирішила, що харе нити ? Це вже нікуди не годиться. Треба щось з собою робити – й купила «Шлях митця» (хоча в душі хмкала: який я там нафіг митець? якась розмазня ))
Спершу були трохи кумедні сумніви, коли почала читати: ОЦЕ має мені допомогти? 10 разів повторити, що «Ми самі є творінням. Тому ми, зі свого боку, повинні продовжувати процес творіння завдяки власній творчості»? Спасіба, відкрили Америку! Тільки я хочу зрозуміти, ЯК же відновити цей процес. Ну-ну )) збирати, наприклад, 5 камінчиків, шукати 5 винуватців мого стану, витрачати щоранку 30 дорогоцінних хвилин на ранкові сторінки – написання майже потоку свідомості (бо про що можна писати ЩОранку о 6-й годині протягом 12 тижнів?) Ви серйозно? ?‍♀️ Якась пародія на Коельйо, чесне слово…
Та коли я починала читати книгу й зі скрипом все ж виконувала творчі завдання, то ще не здогадувалась, що чекає мене попереду…
У вас був коли-небудь такий дивний стан, наче ви – не зовсім ви? Наче за всім, що з вами відбувається, спостерігаєте збоку. Як крізь вітрину. Коли все здається нереальним…прозорим. Немов проходить повз. Одне й те саме по енному колу.
У мене тоді так часто було. Хворів тато. Невиліковно. Ми знали... Ми всі бачили те невідворотне...й розуміли, що в нас є лише кілька місяців, щоб набутися разом, наговоритися про минуле й майбутнє, подякувати за любов і життя, щось переоцінити, в чомусь зізнатися…
…і тоді я усвідомила, наскільки вчасно мені трапилась ця книга. Вона, як і замислювалась авторкою, мала бути дороговказом на шляху виходу з творчої кризи, а зробила для мене значно більше: щодня допомагала бачити сенс, миритися з дійсністю, відпускати речі й людей, розуміти себе, піклуватися про себе, міцніше стояти на землі й повніше відчувати життя.
В цей складний період я спершу змушувала себе писати ті сторінки, плакати над ними, розкладати свою душу на пазлики й збирати її знову. А потім це вже була необхідність: витягувати себе на творчі побачення й наповнюватися почуттям вдячності, планувати й виконувати заплановане, незважаючи ні на що, дарувати собі приємні дрібнички, комусь телефонувати, шукати позитив, здійснювати мрії, очищувати простір від зайвого, робити дурниці. Це було так важливо й цінно!
Ні, я не змогла тоді пройти всі 12 тижнів курсу… Так і не почала писати книгу. Не через те, що поради і вправи не спрацювали, просто все сталось так, як мало…я не мала сил продовжувати й зробила паузу – рівно рік тому. Досі не наважувалась на другу спробу, бо це означало перечитати 17 сторінок А4 дрібним почерком і…відкрити нову себе.
Коли ми когось втрачаємо, то сила нашого суму дорівнює силі любові, яку ми отримували від тієї людини за її життя (не дослівно, але щось подібне прочитала в одному оповіданні). Не знаю, чи перестану коли-небудь сумувати, але цей рік мене точно змінив і зміцнив. Тому минулого тижня я таки набралася сміливості й перечитала ті сторінки. Просто настав час завершити цю тривалу паузу з книгою - продовжити роботу над собою або почати її спочатку. Але завжди треба рухатися далі.
Цікаво, як ті самі книги для одних можуть здаватися безглуздими, а для інших стають потужною підтримкою, правда?
Ну от, не вийшло коротко - хто б сумнівався )
У моїх враженнях багато особистого й мало про книгу, я знаю. Відверто казати й писати про почуття - це теж про "Шлях митця". Відповісти

0 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"