Книга «Щасливий»

Вона — українська дівчина, що виросла у Вінниці й понад усе любить своє місто. Він — азербайджанський хлопець-мусульманин, котрий мріє повернутися у Нагірний Карабах, де залишився його рідний дім. Здавалося б, ці двоє не можуть бути разом — тому що обставини, батьки, кілометри нездоланних шляхів, заборон та упереджень але вони знайшли одне одного й поєдналися у шлюбі — попри нерозуміння і спротив оточення. Дитина, яка мала б народитися щасливою — адже саме так звучить її імя в перекладі українською — приходить у цей світ смертельно хворою. Та, кажуть, у житті не буває випадковостей. Що, як маленькому хлопчику судилося змінити дорослих людей, примирити два різних світи і зробити їх по-справжньому щасливими?

Вікторія Гранецька — сучасна українська письменниця, лауреат престижних літературних премій. Її дебютний роман «Мантра-омана» отримав гран-прі Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова-2011» і викликав чималий резонанс у читацьких колах.
Наступна книга письменниці — антиутопія «ТІЛО» увійшла до шорт-листа Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2013» у номінації «Красне письменство» та до списку «80 кращих українських книжок останнього десятиліття».

У вересні 2015 року вийшов «Щасливий» —третій роман письменниці, створений на основі дивовижної реальної історії.

Уривок iз книги
Вона не знала, як виглядає обличчя зла. Не замислювалась, який у нього колір та розріз очей, які губи, вилиці, форма носа, підборіддя чи відтінок шкіри. Не придивлялася, чи має воно зморшки, шрами, або ж інші примітні вади. Зате сьогодні їй стало достеменно відомо, що за вираз має те обличчя.
Це вираз байдужості. Щойно вона побачила десять таких облич. Вони сканували її крижаними, ледь примруженими очима, і з тих очей читалося таке дивне, страшне й безбарвне нерозуміння, що мимоволі їй стало лячно, хоч вона присягала собі не боятися. Консиліум знаних професорів медицини. Тут немає випадкової людини, кожен — визнаний, шанований, поважний фахівець своєї справи. Знічев’я гортали аркуші, стиха про щось перемовлялися поміж собою.
Вона була їм нецікава, їй навіть не запропонували присісти. Непрохана гостя — чужа, незрозуміла і невчасна — стояла перед ними, як школярка, що не вивчила важливий урок. І дивилася на них так, як прості смертні позирають на небожителів, доки ті вершать людські долі. Зрештою медичну картку згорнуто й суворо відкладено на край столу. Рішення ухвалено майже одностайно. Небожителі востаннє зміряли молоду жінку порожніми стерильними поглядами і без жодних почуттів сказали їй:
— Нам дуже шкода. Готуйтеся до найгіршого.
Йшлося про її новонародженого сина.