Ірина Власенко

Книга «Саша»

Name: Книга «Саша»
Brand: Фоліо
SKU: 928162
Price: 160 UAH
Availability: InStock
Rating: 5.0 (5 reviews)

Артикул: 928162

Переглянути фото книги

Завантажити уривок

Паперова 160 грн

Книга в наявності

Відправка: 06.09.2025

Goodreads

3.00

Наш Формат

5.0

Вподобайки

Характеристики

Автор	Ірина Власенко
Видавництво	Фоліо
Рік видання	2022
Палітурка	тверда
ISBN	978-966-03-9981-5
Кількість сторінок	160
Мова	українська
Серія	Мистецькі біографії

Категорія

Біографії

Ірина Власенко - «Саша»

Ціна

160 грн

До відділення "Нової пошти"

у Вашому місті

До відділення Укрпошти

у Вашому місті

Міжнародні відправлення

(авіа-транспортом або наземним шляхом)

Повернення товару

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172, друковані видання належної якості обміну (поверненню) не підлягають.

Готівкою при отриманні

Банківською карткою VISA / MasterCard

Попередня дата відправки:

У суботу (06.09.2025)

Про що книга «Саша» автора Ірина Власенко

Якщо зараз згадують про Олександру Куліш, яка писала під псевдонімом Ганна Барвінок, то переважно як про дружину Пантелеймона, автора «Чорної ради». Але за цим фактом несправедливо зникають і особистість, і творчість цієї письменниці. Її подружнє життя не можна назвати щасливим — чоловік був людиною не тільки творчою, але й пристрасною. І хоча Барвінок називала себе першою українською письменницею і зазначала, що почала писати задовго до того, як з’явилися народні оповідання Марка Вовчка (Марії Маркович), можна вважати, що почалося все від образи: Куліш аж надто захопився Марком Вовчком, а незабаром виявилось, що цікавить вона його не лише як письменниця... Так хто ж все-таки був першою українською письменницею — Ганна Барвінок або Марко Вовчок? З кого все почалося?.. І чи важливо це насправді? Адже обидві були першими жінками, які шукали себе і своє місце у чоловічому світі.

Відгуки про книгу «Саша»

Віталій 14.02.2024 11:14

З перших же сторінок наштовхуєшся на щось нібито до болю знайоме: українська проза, її борсання. Її чергове намагання виокремити собі дискурс про місто, реалізувати ідею Міста (тільки Дорже Бату у "Моцарт2.0" це вдалося, невимушена міська проза, але на матеріалу Ню-Йорку, що не зовсм ґут).
Одвічний діалог хуторянина і містянина – перманентна парадигма її парадигма, павутина, з якої, можна сказати ще не виборсалися. Це почалося з Шевченка і Куліша (з напів містечковою противагою їм Франка), продовжилося Підмогильним (теза: роман «Місто» - перший справді міський український роман) і майже закінчилося в Тютюннику (знову навіки перемогло хуторянство – тому що без ґрунту, без балансування на межі української старої хати українська проза почувається невпевненою і слабкою – ми не вміємо почуватися як риба у воді у Ґонконґу-Ню-Йорку Києва, бо Київ – не Ню-Йорк чи Ґонконґ), і все це знову заходить на круги своя – уже в прозі Ірини Власенко. У перших рядках, де еманує аура Андріївського узвозу та Замку Ричарда, де знову підіймається українське Місто, Містянин, нова цивілізація, дещо відмінна від цивілізацій хат і хуторів, трохи відірвана від них і, все ж, природна і самобутня.
Може, Майдан – Майданний досвід, який перетворює це місто на Місто, що намагаються спалити. Місто – як метафора людського стремління, людського пориву, понадлюдського бути чи не бути, а якщо бути – то уже письменником, а не пасічником, людиною іншої долі. Можна сказати, що суперечка прозаїків, властиво української прози розв‘язалася в дивовижнй спосіб, бо часом, як от у дискурсі Ірини Власенко, „Місто – це не споруди, не назви вулиць, не пам‘ятки історії, це люди, які мешкають у ньому! Кожна людина, яка стояла поруч з нами на Майдані, дивовижна посудина, всередині якої калатає всесвіт. Співучі амфори – це люди“.
Майдан – важлива дійова особа роману «Останнє життя», книжки про любов і кар’єру закоханої пари. Майдан – явище, яке не дає українській літературі ніяк заспокоїтися, все наша проза намагається засвідчити про майдан або подлубатися в психології його учасників – наміром з’сувати, що це було і як саме воно продовжує впливати на нас. Адже вплив Майдану , як і його оцінка істориками, не остаточні. Звичайно, зараз ми перебуваємо у фазі безпосередньої дії постмайданної дійсності – у фазі війни: одні гадають за екзистенцію, інші – за ідеали Майдану. Але це в дійсності.
На практиці художники слова несміливо підступаються до теми Майдану, до інтерпретацій його ознак – надто мало часу пройшла, і ця подія не надто віддалена в часі, щоб письменник міг розмірковувати про неї хоча б навіть так ясно, як Александр Дюма про французьку революцію та Наполеона. Ця несміливість породжує розмаїття персонажів – чудово показана психологія беркутівця у «Вогняній зимі» Андрія Кокотюхи, природні страх і невпевненість дівчинки-сироти, котра випадково опинилася на Майдані у «Крижаній каруселі» Олега Полякова, ціла низка образів патріотів з Донбасу, намальованих Світланою Талан, ну а тепер, уже через десятиріччя по Майдану – світлий образ письменника Саші, котрий шукав сенс життя, і от, завдяки випадковому побиттю його дівчини на Майдані 30 листопада, раптом знайшов своє шекспірівське «бути чи не бути».
Дійсність Олександра – література. Вона така сильна і така реальна для нього, що навіть у снах він продовжує писати романи про самого себе – письменника-фантаста, який пише повість і досягає сновидного свого успіху, а потім просто прокидається.
Був би це майже банальний роман про випадкового майданера, а потім волонтера, пізніше призовного, а не добробатного учасника боїв в Іловайську та біля Дебальцевого, полоненого в Дебальцевському підвалі денееру, якби не два слова. Ці два слова на палітурці: „Останнє життя“. Однак, почавшись з дефініції, вони розвинулися як потужна метафора, до побудови кінцевої якої прагне ірина Власенко у кожному зі своїх романів, і це сильно дуже вирізняє сю письменницю не лише з-помежи жіночого, дуже потужного в Україні континтингенту митців, а з помежи решти прозаїків України. Завжди вона йде до цього – до грандіозної метафори штибу Стейнбеківських „Грон гніву“ чи дзвону на тризні всіх Ґемінґвея – дуже інтуїтивно в порівнянні з письменнкиами-інтелектуалами сьогодення, одначе письменниця прагне саме цього. „Це наше останнє життя в довготривалому квесті незалежності“. Крапку в питанні незалежності ще, на жаль, не поставлено. Однак сенс життя головного героя Сашка Жечка (на наразі нас самих, як ми відчули зараз) отримав горизонти і втілення. Неприємно почуватися всередині метафори, але гарно відчувати амфору і її покрови. мОже ця амфора буде розтрощена, та швидше за все ні – адже амфора метафори, на кшталт того, як спогад про минулі оповіді гойдається в землі Трипілля, є своєрідний дух. А дух у будь-якому випадку – поняття безсмертне. Тридцять п‘ять тисяч пререв‘язок, здійснених киянином Олександром Вертинським (проміжним персонажем роману), як і мільярди героїчних рухів українців, здійснюваних українцями нині в усе ще триваючому епосі Майдану – це те, що може забутися Історією завтра, однак ніяк од цього не перестане дихати (і надихати) в повітрі. І ще одна метафора: нинішні умови борні за незалежність, за присутність на мапі – не більш ніж майданчик для обов‘язково вертикального злету України і нас самих. Мрія Сікорського збулася: внас „іншого виходу нема“ – як підкреслює авторка. Іншими словами Ірина ВласенкоІрини Власенко та роману „Останнє життя“: „Наші діти будуть жити в іншій країні“.
Всередині нас калатає всесвіт, і доки він калатає, доти триває наше з вами останнє життя. Відповісти

0 0

Залиште свій відгук

Книгомани завжди мають свою точку зору і полюбляють ділитись нею. Залишайте відгуки та рецензії на цю книгу для майбутніх покупців. Заздалегідь дякуємо!

Читачі найчастіше обирають

Інші книги автора

Схожі товари

Підтримайте проект "Книжки для ЗСУ"